Било
Би́ло (від бити) — музичний ударний інструмент із дерева, каменю або металу, який використовували для скликання людей на богослужіння.
Історична довідка
Історія виникнення бил сягає 4 ст. Спочатку вони були кам’яними та дерев’яними та слугували як дошки для подавання сигналів. Уперше на християнському Сході їхню появу зафіксовано в Палестині та Єгипті. Згодом ці інструменти поширилися в інші місцевості Візантійської імперії.
Била використовували замість дзвонів для сповіщення про початок богослужіння та скликання на молитву. За часів гонінь на християн гучні сигнали про початок богослужінь були неможливими, а металеві дзвони вважали «язичницькими» атрибутами. Перші дзвони з’явилися у Візантії лише 865 н. е.
У Греції било мало назву симантрон, симантеріон (грец. σήμαντρον, σημαντήριον, букв. — забиття, від σημαίνω — позначати, сигналізувати) чи ксилон (грец. ξύλον, букв. — палиця, дубина). У Румунії та Молдові поширені назви тоаке, токонелеле (рум. toacă, toconelele).
Використовували інструмент також у Болгарії, Сербії, Македонії.
Віряни Сирійської православної церкви за давньою легендою вважають, що било винайшов сам Ной. Бог начебто наказав йому зробити дзвін із самшиту (який не гниє), а також молоток з того самого дерева та бити у цей інструмент тричі на день: уранці (скликати робітників до ковчега), у полудень (сповіщення про обід), увечері (завершення робіт, сигнал до відпочинку).
Для била писали твори сучасні композитори: Я. Ксенакіс, Дж. Вуд (нар. 1953; Велика Британія), М. Гордон (нар. 1956; США) та інші.
Характеристика
Било — це металева або дерев’яна пластина. Її підвішували на кріпленнях, звук видобували ударами по ній палицею або молотка. Металеві била називали також клепалами (від клепати — бити по металу).
Била мають різний вигляд, від чого залежить і характер гри. Це може бути:
• довга дерев’яна дошка, по якій б’ють киянкою (молотком);
• колода, підвішена на ланцюгах (по ній ударяють двома киянками);
• металева пластина, по який б’ють металевим або дерев’яним молотком.
Дерев’яне било виготовляли з довгого, добре виструганого шматка дерева, найчастіше із серцевини клена або бука. Воно було 3–4 м завдовжки, до 50 см завширшки та близько 25 см завтовшки.
Била мали різні розміри. Спочатку вдаряли по невеликих дерев’яних, згодом — по дерев’яних більшого розміру і, насамкінець, по металевих.
Било в Україні
В Україні била використовували лише у випадках, коли парафія або монастир не могли придбати дзвін для храму.
Українські козаки замість бил часто застосовували казани, підвішені на стовпах. На місці зібрання гайдамаків у «Холодному Яру», де висів один із таких казанів-бил («Склик»), встановлено пам’ятний знак.
Література
- Price P. Bells and Man. Oxford : Oxford University Press, 1983. 288 p.
- Anoyanakis F. Greek Popular Musical Instruments / Trans. from the greek. 2nd ed. Athens : Melissa Publishing House, 1991. 414 p.
- Юцевич Ю. Є. Музика. Словник-довідник. Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2003. С. 27.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мороз М. О. Било // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Било (дата звернення: 5.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.17.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
