Бойчук, Тимофій Львович

Бойчук Т. Автопортрет. 1916–1919. Фоторепродукція. Антонович Д. Тимко Бойчук. 1896–1922. Прага : Видавництво української молоді, 1929.

Бойчу́к, Тимофі́й (Тимко́) Льво́вич (27.09.1896, с. Романівка, тепер Теребовлянського району Тернопільської області, Україна — точна дата смерті невідома, 03.1922, м. Київ, тепер Україна) — іконописець-реставратор, живописець, маляр-монументаліст, графік, ілюстратор. Брат і учень М. Бойчука.


Бойчук, Тимофій Львович

Народження 30.09.1896
Місце народження Романівка
Смерть .03.1922
Місце смерті Київ
Напрями діяльності образотворче мистецтво
Традиція/школа Бойчукізм


Життєпис

Пам’ятник Тимофієві та Михайлові Бойчукам (с. Романівка Теребовлянський р-ну Тернопільська обл.) Скульптор Б. Рудий. Граніт, бронза. 1982. Фото І. Гринди

Народився в селянській родині Л. Бойчука, був наймолодшим із синів. На запрошення брата (художника М. Бойчука) 1912 переїхав до м. Львова. Був його учнем-помічником під час реставрації творів іконопису для Національного музею у Львові (тепер — Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). Розписував капличку Дяківської бурси у м. Львові (1912–1913).

Разом із М. Бойчуком, М. Касперовичем та С. Налепінською (згодом С. Налепінська-Бойчук) на запрошення Російського археологічного товариства переїхав до с. Лемеші (тепер Козелецького р-ну Чернігівської обл.) для реставрації іконостасу кін. 18 ст. Трьохсвятительської церкви в Лемешах (1912–1914).

Від початку Першої світової війни брати Бойчуки як піддані Австро-Угорської імперії були інтерновані царським урядом до Уральська та Арзамаса, де перебували під наглядом поліції до лютневої революції у Росії.

Після повернення до м. Києва Т. Бойчук у грудні 1917 вступив до майстерні ікони та фрески (пізніше перейменованої на майстерню монументального малярства) у новоствореній Українській державній академії мистецтв (далі УДАМ; тепер — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Під час навчання в УДАМ Т. Бойчук разом з іншими учнями майстерні — А. Івановою, І. Падалкою, О. Павленко, М. Трубецькою, В. Седлярем під керівництвом М. Бойчука взяв участь у розписах клейовими фарбами чотирьох корпусів казарм Луцького піхотного полку в м. Києві (знищені 1922), у декоративному оформленні Київського оперного театру (тепер — Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка) до Всеукраїнського з’їзду повітових виконавчих комітетів (1919), у художньому оформленні Кооперативного інституту у м. Києві (1920; проіснував до лютого 1921).

1921 захворів на туберкульоз. Помер у березні 1922.

Творчість

Творчість Т. Бойчука — оригінальне явище в українському мистецтві. За настановами М. Бойчука ґрунтовно вивчав твори проторенесансу, давньоукраїнського іконопису та народного мистецтва, сформувався як самобутній митець бойчуківського спрямування (див. Бойчукізм). Малював темперою на дерев’яних поверхнях. Для його робіт характерні гранична стилізація форм, лінійно-площинна умовність композиційних схем та виважена тональна кольорова гама. У жанрі книжкової графіки Т. Бойчук створив серію ілюстрацій до збірника «Українські легенди», який опублікувало товариство «Волошки», та обкладинку й ілюстрації до дитячого збірника «Барвінок».

Серед сюжетних композицій переважали теми з життя українського селянства. Автор малюнків: «Чистять рибу», «На пристані» (обидва — 1916). Серед станкових творів: «Дві жінки з насінням» (1916), «На пасовиську. Пастушок задрімав» (1917), «Садять картоплю» (1917–1918), «Садять картоплю» (1918–1920), «Хлопець і дівчина» (1918–1919), «Біля яблуні» (1919–1920), «Свиня при кориті» (1920–1921).

Твори експонувались під час Першої Всеукраїнської виставки Асоціації революційного мистецтва України (1927–1928, м. Харків, тепер Україна), Виставки українського мистецтва (1927–1928, м. Харків, тепер Україна — м. Москва, тепер Росія), Художньої виставки в Павільйоні СРСР на ХVІ Венеційському бієнале (1928).

Частина творів безслідно зникла восени 1936 під час арештів М. Бойчука та С. Налепінської-Бойчук із помешкання на вул. Комуністичній 12 (тепер Банковій) у м. Києві.

Згідно з рішенням спеціальної комісії від 08.09.1937 роботи Т. Бойчука зі Спеціального фонду Державного українського музею (тепер — Національний художній музей України) підлягали знищенню.

Визнання

1992 у рідному с. Романівці встановлено пам’ятник братам Бойчукам (скульптор Б. Рудий). На їхню честь названо вулиці в м. Тернополі та м. Теребовлі.

Цитати

Мистецтвознавець Д. Антонович: «… при вродженій здібності… Тимко Бойчук уже в зовсім молодому віці міг стати вповні викінченим майстром, встиг не тільки виявити свої мистецькі осягнення, але і зробити глибокий вплив на декого із своїх не завжди молодших товаришів-учнів».

 Цит. за Антонович Д. Тимко Бойчук. 1896–1922. Прага : Видавництво української молоді, 1929. С. 14.


«Цей обдарований юнак в усіх колективних творчих виступах групи був правою рукою свого старшого брата і мав незаперечний авторитет серед всіх молодших стажем і підготовкою учнів М. Бойчука», — згадував І. Врона у неопублікованій праці «Зачинателі»...

 Цит. за Тимофій Бойчук / Упоряд. Я. Кравченко. Львів; Київ; Тернопіль : Майстер Книг, 2017. С. 10.


Література

  1. Антонович Д. Тимко Бойчук. 1896–1922. Прага : Видавництво української молоді, 1929. 15 с.
  2. Сліпко-Москальців К. Михайло Бойчук. Харків : Рух, 1930. 54 с.
  3. Череватенко Л. «Промовте — життя моє — і стримайте сльози…». Художник Оксана Павленко згадує, розповідає // Наука і культура. Україна. 1987. Вип. 21. С. 360–384.
  4. Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. Київ : Майстерня Книги ; Оранта, 2010. С. 118–123.
  5. Білокінь С. Бойчук і його школа. Київ : Мистецтво, 2017. 256 с.
  6. Тимофій Бойчук / Упоряд. Я. Кравченко. Львів; Київ; Тернопіль : Майстер Книг, 2017. 59 с.

Автор ВУЕ

Я. О. Кравченко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Кравченко Я. О. Бойчук, Тимофій Львович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бойчук, Тимофій Львович (дата звернення: 14.05.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
14.11.2023

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶