Бригадно-лабораторний метод
Брига́дно-лаборато́рний ме́тод — форма організації навчання у вітчизняних школах, технікумах, закладах вищої освіти у 1920-х — на початку 1930-х як відповідь на кардинальне реформування освітнього простору відповідно до ідеологічних і політичних завдань радянської влади.
Характеристика
Є результатом трансформації західних (американських, європейських) педагогічних ідей і практик (Дальтон-плану, лабораторного методу, центрів інтересів, методу проєктів), що виникли на зламі 19 і 20 ст. і отримали розвиток в освіті, з їхніми радянськими інтерпретаціями як комплексне навчання, бригадно-лабораторний метод, ланкова форма навчання. Усі вони спиралися на педагогічні постулати:
- ставлення до освіти як головного чинника соціалізації зростаючої особистості;
- організація навчання через діяльність, що має для школяра / студента життєво важливе значення;
- зв’язок освіти / школи з життям;
- побудова освітнього процесу не за предметами, а за центрами інтересів (комплексами), що містять три складові: природа, праця, суспільство;
- застосування колективних форм навчання на засадах співробітництва при збереженні індивідуального підходу;
- використання активних форм і методів навчання;
- роль учителя / викладача як консультанта, а не рушійної сили освітнього процесу.
У 1920-х у СРСР і в Україні зокрема відбувалося переформатування освітньої системи на нові мету («створення нового покоління людей комуністичного суспільства з психологією колективіста») і завдання (концентрація на «вузлах життя», трудовий процес, діяльність, спрямована на перетворення світу). Це викликало потребу в нових формах організації навчального процесу і методах його проведення. Тобто «що» було визначено і запропоновано керівними партійно-радянськими органами, але гостро постало питання «як», у який спосіб. Використали зарубіжний досвід із радянськими модифікаціями й інтерпретаціями.
За Дальтон-планом, увесь навчальний матеріал поділяли за місяцями на підряди, а ті — на щоденні завдання. На початку навчального року кожен учень укладав з учителем договір про самостійне виконання завдання за певний час. Учні працювали в окремих предметних кабінетах / лабораторіях. Найбільшу кількість завдань давали дітям на 4 тижні. Попередньо проводили загальні колективні бесіди для введення в тему, визначення методів роботи і матеріалів, навчальної та довідкової літератури, висвітлення «трудових моментів». Після завершення роботи також проводили збори, де підбивали підсумки, виокремлювали недоліки, контролювали виконання. Особливу увагу приділяли технологіям обліку здійсненої праці. В особистих картках учнів позначали день роботи і час, витрачений на «проробку матеріалу». Здійснену роботу вчитель засвідчував підписом. Застосовували класні (графічно відображали кількість виконаної роботи) та класно-предметні (зберігалися в учителя; відзначали обсяг, характер та міру виконання роботи) картки.
Через невідповідність меті завданням радянської освіти, спротив учительства Дальтон-план не набув широкого застосування, проте дав поштовх до розповсюдження бригадно-лабораторної форми організації навчальних занять. Під лабораторними заняттями мали на увазі будь-яку роботу, яку діти здійснюють самостійно, працюючи над комплексом: читають книгу, вирішують задачу, пишуть доповідь, креслять мапу. Учні об’єднувалися у бригади (6–10 осіб) на чолі з бригадиром (із кращих учнів) і працювали за завданнями (термін виконання — від 2-х тижнів до 1 місяця).
Визначали також навчальну літературу, контрольні питання, вправи. Учитель консультував учнів у випадку утруднень. Оцінювали роботу бригади за дальтонівською методикою: за роботу бригади відповідав обраний школярами учень, а індивідуальний внесок не враховували.
Бригадно-лабораторний метод в Україні
В Україні широкого розповсюдження набув простіший варіант бригадно-лабораторного методу організації навчально-виховного процесу — ланкова система. Вона спиралася також на колективні форми пізнавальної активності й самодіяльності, внутрішнє групування учнів не лише у лабораторії (класній кімнаті), а й у клубній, бібліотечній роботі та виробничій праці. Ланкова робота спиралася на лабораторно-дослідницький, екскурсійний та активно-трудовий методи навчання дітей. Якщо клас учнів складався з 40 осіб, то його поділяли на 8 ланок. Це вважали оптимальним для рухливості ланки і можливості проводити колективну роботу. Ланки будували за кількома принципами:
- за рівнем знань (ланки сильних і ланки слабких учнів);
- мішані ланки (сильні й слабкі учні);
- за інтересами дітей.
Комплексні теми (або теми з окремих предметів) «проробляли» по черзі усі ланки. Процес роботи та її результат фіксувався у доповідях, діаграмах. Робота кожної ланки спрямовувалася ланковим, який регулював її діяльність, комунікував з учасниками, спонукав їхню активність чи навпаки. За ланкової організації праці учитель виконував роль порадника, «довідника», організатора життя і роботи дітей, мав досконало знати принципи ланкової роботи та регулювати процес.
На початку 1930-х проявилася невідповідність мети і завдань радянської освіти з активними методами й формами навчання, які передбачали самодіяльність, розвиток ініціативи і творчості учнів, студентів. Застосування бригадно-лабораторного методу перебігало в умовах певного хаосу, неузгодженості, спорадичної ініціативності, які не завжди спиралися на справжні знання, компетентність, професіоналізм педагогів.
Внаслідок ухвалення серії партійних постанов 1931–1932 радянську освіту почали позбавляти від новаційних напрацювань 1920-х. Повернулися до традиційної класно-урочної системи з притаманним їй вербалізмом, академізмом і авторитарністю. Бригадно-лабораторний метод оцінювали в педагогічній і методичній літературі тільки в негативному контексті:
- порушує систематичність викладу навчального матеріалу;
- применшує роль і значення вчителя / викладача;
- недостатньо приділяє уваги індивідуальній роботі учня / студента.
Після 1991 в Україні елементи бригадно-лабораторного методу почали застосовувати в середніх закладах нового типу (гімназіях, ліцеях, коледжах), а також у процесі професійної підготовки як групову проєктну діяльність, написання творчих робіт, розв’язання проблемних ситуацій тощо. Елементи бригадно-лабораторного методу наявні у програмних документах та діяльності Нової української школи.
Література
- Сухомлинська О. Комплексність як провідний принцип організації і діяльності шкільної освіти (1920-і роки) // Історико-педагогічний альманах. 2019. № 1. С. 4–18.
- Комарніцький О. Б., Комарніцька Л. М. Бригадно-лабораторний метод навчання і студентство педагогічних закладів вищої освіти УСРР (середина 20-х — початок 30-х рр. ХХ ст.) // Науковий журнал Хортицької національної академії. Серія: Педагогіка. Соціальна робота. 2021. № 2 (5). С. 7–17.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Сухомлинська О. В. Бригадно-лабораторний метод // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бригадно-лабораторний метод (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.05.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
