Будде, Йоганн
Бу́дде, Йо́ганн Франц [ нім. Budde, Johann Franz; Йоганнес Францискус Буддеус (лат. Johannes Franciscus Buddeus); 25.06.1667, м. Анклам, тепер земля Мекленбург – Передня Померанія, Німеччина — 19.11.1729, м. Гота, земля Тюрінгія, Німеччина] — філософ, біблеїст, лютеранський теолог, етик.
|
Будде, Йоганн (Budde, Johann Franz) | |
|---|---|
| Народження | 25.06.1667 |
| Місце народження | Анклам |
| Смерть | 19.11.1729 |
| Місце смерті | Гота |
| Alma mater | Віттенберзький університет |
| Місце діяльності | Німеччина |
| Напрями діяльності | філософія, теологія, біблієзнавство |
| Традиція/школа | протестантизм |
Зміст
Життєпис
Нащадок вченого і гуманіста Гійома Буде (фр. Guillaume Budé, 1468–1540; Франція), родина якого втекла із Франції після подій Варфоломіївської ночі та осіла в Німеччині (Будде — германізована форма французького прізвища).
Походив із сім’ї пастора. Отримав ґрунтовну освіту в царині класичних і східних мов, ще замолоду читав Біблію в оригіналі.
1685 вступив до Віттенберзького університету (тепер Галле-Віттенберзький університет імені Мартіна Лютера). Після отримання ступеня магістра (1687) обійняв посаду ад’юнкт-професора на філософському факультеті.
1689 перейшов на таку ж посаду до Єнського університету (тепер Єнський університет Фрідріха Шиллера), де зосередився на історичних дослідженнях.
1692 працював у гімназії м. Кобурга на посаді професора класичних мов. З 1693 — професор моральної філософії (філософської етики) у новоствореному університеті в Галле (тепер Галле-Віттенберзький університет імені Мартіна Лютера).
1695 отримав кваліфікацію богослова, 1705 здобув ступінь доктора богослов’я. 1705 повернувся до Єнського університету як професор догматичного і морального богослов’я; працював у закладі до кінця життя. Тричі тимчасово виконував обов’язки ректора, від 1715 — церковний радник.
Похований на Готському цвинтарі; після його закриття (1874) надгробок вченого був перенесений до місцевої парафіяльної церкви (колишня монастирська церква найстарішої в Тюрінгії обителі августинців).
Був двічі жонатим, виховував шістьох дітей.
Богословські й філософські погляди
Будде належав до німецьких теологів т. з. перехідного періоду, які поєднували консерватизм лютеранської традиції (див. Лютеранство) з філософським розумінням прийдешньої доби Просвітництва і поглядами пієтизму, проте — на відміну від власне пієтистів — багато уваги приділяли систематичному та історичному богослов’ю.
Його богословська позиція, з одного боку, спиралася значною мірою на традицію, започатковану лютеранським теологом-ортодоксом Й. Мусеусом (1613–1681; Німеччина), а з іншого — позначена тісними контактами з відомими діячами пієтизму, як-от Ф. Я. Шпенер (1635–1705), А. Г. Шпангенберг (1704–1792), Н. Л. Г. фон Цінцендорф (1700–1760; усі — Німеччина). Зв'язок з останніми фактично послужив приводом для офіційного розслідування його доктрини. Утім, попри вплив пієтистів, Будде не дозволяв собі вийти за межі вчення ортодоксальної лютеранської церкви; у працях з біблійних тем не зробив жодних поступок у бік довільних трактувань канонічних положень (вважав, що вільна інтерпретація навіть одного рядка тексту порушить досконалість цілого).
У богословській концепції Будде традицію лютеранської ортодоксії доповнено новим змістом, акцентовано практичну мету: вчений вважав завданням богослов’я — викласти те, що потрібно знати грішній людині для спасіння. Прагнув сприймати теологічний матеріал емпірично та історично. Природну релігію Будде ставив поруч із одкровенням: у душі людини є здатність сприймати і знати Бога як найвище благо. Істина одкровення повинна випливати з цього природного знання про Бога, яке є не тільки теоретичним, а перш за все, практичним, вольовим. Одкровення, на думку Будде, не може містити чогось, що суперечить природній релігії, натомість тільки доповнює її.
У філософії сповідував еклектизм з опорою на широке історичне підложжя. Визнаючи Р. Декарта родоначальником нового періоду, разом з тим піддавав критиці його філософію; виступав проти вчення Б. Спінози, якого вважав атеїстом. Як теоретик, спирався на прибічників філософії природи, погляди Г. Гроція, С. фон Пуфендорфа і Х. Томазія. З останнім його поєднувало критичне ставлення до схоластичної філософії Аристотеля і преференція еклектичного методу в філософії, де головну увагу приділено практично корисному знанню.
Згідно з позицією Будде, історія філософії є необхідним підготовчим етапом на шляху до власне філософії, оскільки заглиблює у зміст філософських проблем і розвиває здатність мислення і судження. На ґрунті пієтистської традиції Будде розмежовував теологію та філософію, позаяк перша має догматичну основу, а друга — раціональну. Згідно з Будде, засновники усіх філософських шкіл були філософами-еклектиками, але наступники з часом трансформували їх у догматичні авторитети. Вчений вважав, що вивчення філософських систем минулого, їх досягнень і помилок — незамінний вишкіл для думки, яка прагне бути критичною і здатною до змін.
Науковий спадок
Будде був автором як наукових праць (теологічних, філософських, історичних), так і навчальних посібників, що витримали багато видань. Відомо понад сто праць вченого з різної тематики. Низка з них істотно вплинула на розвиток тогочасної філософської та протестантської богословської думки.
У м. Галле були опубліковані фундаментальні праці: «Елементи практичної філософії» («Elementa philosophiæ practicæ»; 1697) та «Елементи еклектичної філософії» («Elementa philosophiæ eclecticae»; 1703). До Єнського періоду належать, з-поміж інших, праця з філософської етики «Настанови з морального богослов’я» («Institutiones theologiæ moralis»; 1711) та «Церковна історія Старого Завіту» («Historia ecclesiastica Veteris Testamenti»; 1715–1718).
Праця «Богословські тези про атеїзм і марновірство» («Theses theologicae de atheismo et superstitione»; 1716) присвячена критиці філософії Х. Вольфа.
Значний вплив на утвердження лютеранської ортодоксії мали «Настанови з догматичного богослов’я» («Institutiones theologiæ dogmaticæ»; 1723) та «Історично-богословське впровадження до найважливіших релігійних дискусій» («Historische und theologische Einleitung in die vornehmsten Religionsstreitigkeiten»; 1724, 1728). Високо поцінована сучасниками праця, присвячена дослідженню проблем методики та історії теології «Історично-богословський огляд теології загалом» («Isagoge historico-theologica ad theologiam universam»; 1727), а також «Апостольська церква» («Ecclesia apostolica»; 1729), задумана як вступ до вивчення Нового Завіту.
Видав твори і проповіді М. Лютера з розлогою передмовою, а також працю «Історія богемських братів» Я. А. Коменського, у передмові до якої означились екуменічні (див. Екуменізм) ідеї світогляду Будде.
Визнання
Чимало дослідників визнають Будде найуніверсальнішим протестантським богословом своєї доби, виразником поміркованої позиції між пієтизмом і лютеранською ортодоксією.
Праці Будде характеризують як епоху в історії лютеранської церкви, зокрема в царині досліджень Старого Завіту і апостольського періоду християнства. Твори Будде, особливо написані латиною, — взірець вишуканого оригінального стилю.
Набув широкої популярності як академічний викладач і блискучий оратор.
Додатково
Син Будде від першого шлюбу — Карл Франц Будде став відомим юристом і віце-канцлером м. Готи. Правнук — Йоганн Фрідріх Блюменбах (1752–1840) уславився як анатом, антрополог, природознавець, доктор медицини, член кількох європейських академій (зокрема, Лондонського королівського товариства, 1793; Паризької академії наук, 1830).
Праці
- Elementa philosophiae instrumentalis, seu institutionum philosophiae eclecticae tomus primus. 9. aufl. Halae-Saxonum : Orphanotrophius, 1725. 301 p.
- Isagoge historico-theologica ad theologiam universam singulasque eius partes. Leipzig : Fritsch, 1730. 1560 р.
- Gesammelte Schriften : in 10 bd. Reprint : Hildesheim, 1998–2010.
Література
- Nüssel F. Bund und Versöhnung. Zur Begründung der Dogmatik bei Johann Franz Buddeus. Göttingen : Vandenhoeck & Ruprecht, 1996. 362 p.
- Schmidt-Biggemann W. Die Historisierung der «Philosophia Hebraeorum» im frühen 18. Jahrhundert. Eine philosophisch-philologische Demontage // Historicization — Historisierung / Hrsg. von Most G. Göttingen : Vandenhoeck & Ruprecht, 2001. P. 103–128.
- Hägglund B. History of Theology. 4th ed. St. Louis : Concordia Publishing, 2007. 432 p.
- Abashnik V. Johann Franz Budde // The Dictionary of Eighteenth-Century German Philosophers : in 3 vol. London : Continuum International Publishing Group Ltd., 2010. Vol. 1. P. 164–169.
- Muslov M. John Selden in Germany: Religion and Natural Law from Boecler to Buddeus (1665–1695) // For the Sake of Learning: Essays in honor of Anthony Grafton. Leiden; Boston : Brill, 2016. P. 286–308.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луцюк М. В. Будде, Йоганн // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Будде, Йоганн (дата звернення: 1.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.11.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
