Бєланов, Ігор Іванович
Бєла́нов, І́гор Іва́нович (25.09.1960, м. Одеса, тепер Україна) — спортсмен (футболіст, нападник), майстер спорту міжнародного класу СРСР (з 1986), заслужений майстер спорту СРСР (з 1986).
|
Бєланов, Ігор Іванович | |
|---|---|
| Народження | 25.09.1960 |
| Місце народження | Одеса |
| Напрями діяльності | фізичне виховання та спорт |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | За заслуги (ІІІ ст., ІІ ст., І ст.), Ярослава Мудрого (V ст.) |
| Премії | Золотий м'яч |
Життєпис і спортивна кар’єра
Народився у сім’ї робітників: батько працював водієм, мати — на ткацькій фабриці. Футболом почав займатися у команді при житлово-експлуатаційній конторі. Потім грав за дитячу команду клубу «Локомотив» (тренер Г. Барсуков). Навчався і тренувався у Спеціалізованій дитячо-юнацькій спортивній школі клубу «Чорноморець». У віці 16 років після загибелі батька в автокатастрофі навчався у професійно-технічному училищі, де здобув фах муляра-монтажника, та працював на будівництві.
Навесні 1978 грав за дублюючий склад «Чорноморця», восени того ж року досяг призовного віку та потрапив до складу команди Спортивного клубу армії (СКА), яка виступала в першій лізі. Грав за цей клуб 1979–1980. У СКА тренери почали залучати його до основного складу, де він зміг виявити себе як форвард. Зіграв у 68 матчах, забив 16 м’ячів. 1981 повернувся у «Чорноморець». Клуб грав у вищій футбольній лізі СРСР, брав участь у єврокубках, однак виступав нестабільно. Бєланов був одним із лідерів команди. Зіграв за «Чорноморець» 128 матчів, забив 30 м’ячів. У віці 25 років на пропозицію тренера В. Лобановського 1985 перейшов до клубу «Динамо» (Київ). Одразу закріпився в основному складі, був одним із лідерів атаки. Разом із «Динамо» став чемпіоном СРСР (1985, 1986), володарем Кубка СРСР (1985, 1987), срібним призером першості (1988), бронзовим призером (1989). Переможець Кубка володарів кубків (1986). За «Динамо» зіграв 161 гру, забив 51 м’яч. Автор 2000 голу київського «Динамо» в чемпіонатах СРСР (1985).
Виступав також за збірну СРСР (1985–1990), зіграв 36 ігор, забив 9 м’ячів. Єдиний радянський футболіст, який забив 3 м’ячі в одному матчі фінальної стадії Чемпіонату світу (1986). Став одним із відкриттів цього чемпіонату, найкращих його гравців, продемонстрував футбол світового рівня. Отримав приз «Бронзова бутса» Чемпіонату світу (1986). Однак через помилки у захисті збірна СРСР поступилася збірній Бельгії у чвертьфіналі (4:3). Того ж року здобув «Золотий м’яч» французького тижневика «Франс футбол» як найкращий футболіст Європи.
Навесні 1987 разом із «Динамо» (Київ) вийшов до півфіналу Кубка європейських чемпіонів, завоював Кубок СРСР. Продовжував виступати за збірну команду, на Чемпіонаті Європи 1988 став срібним призером у складі збірної СРСР під керівництвом тренера В. Лобановського.
Згодом грав за клуби: «Боруссія» (Менхенгладбах, ФРН; 1989–1990), «Айнтрахт» (Брауншвейг, ФРН; 1991–1994), «Металург» (Маріуполь, Україна; 1996–1997).
Характеристика гравця: наполегливість у кожному ігровому епізоді, могутній удар, стрімкі ривки та проходи.
Був начальником команди «Металург» (Маріуполь; 1996–1997). Вивів «Металург» із другої ліги до вищої.
Після завершення кар’єри гравця виступав за команду ветеранів футболу «Рішельє», яка неодноразово ставала чемпіоном України, та за збірну ветеранів України.
Наприкінці 1990-х займався бізнесом у м. Одесі. Був власником і президентом швейцарського клубу «Віль» (2003–2004), виграв із ним Кубок Швейцарії.
З 2004 — власник футбольної школи свого імені в м. Одесі.
Балотувався на пост президента Української прем’єр-ліги, але зняв кандидатуру (2009).
Працював виконувачем обов’язки начальника управління фізкультури і спорту Одеської міської ради (2010–2013).
Організував аматорський турнір — чемпіонат свого імені «Belanov Football League», який проходив у м. Києві у спортивному комплексі «Столиця» (квітень — жовтень 2017).
Член ради стратегічного розвитку Федерації футболу України (з 2018).
У квітні 2022 під час російського вторгнення в Україну записався до лав територіальної оборони.
Нагороди та визнання
Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2004), ІІ ступеня (2010), І ступеня (2016), орденом Ярослава Мудрого V ступеня (2020). Отримав «Золотий м’яч» французького журналу «Франс футбол» (1986), нагороду «Золота нога» («Golden foot») у номінації «Легенди футболу» (2008).
На Алеї футбольної слави клубу «Чорноморець» у м. Одесі одна з зірок присвячена Бєланову (2012).
Література
- Ігор Бєланов // Кулеба В. Ю. 60 новел київського футболу. Київ : Київська правда, 2004. С. 126–128.
- Ігор Іванович Бєланов // Франков А. В. Футбол. Харків : Фактор, 2009. С. 95–96.
- Талиновский Б. Х., Франков А. В., Панкратов Е. П. Все чемпионаты мира по футболу : в 9 т. Киев : ООО «Издательский Дом Украинский Медиа Холдинг», 2010.
- Невгамовний Ігор Іванович Бєланов // Таліновський Б. Х., Франков А. В., Фришко О. В. Зірки світового футболу. Харків : Фактор, 2011. С. 110–117.
- Кучерявий О., Лемиш А. UAsports. UAспорт: Історія України написана мовою спорту. Київ : Мазур А. В., 2021. 207 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бєланов, Ігор Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бєланов, Ігор Іванович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
