Бєляєв, Володимир Павлович
Бєля́єв, Володи́мир Па́влович (Беляев, Владимир Павлович; псевдоніми: Віктор Болотько, Борис Володін, Борис Гаркавенко, Андрій Марченко, Осип Мстиславець, Андрій Приходченко; 03.04.1909, м. Кам’янець-Подільський, тепер Хмельницької області, Україна — 20.02.1990, м. Москва, тепер Росія) — письменник, кіносценарист.
|
Бєляєв, Володимир Павлович (Беляев, Владимир) | |
|---|---|
| Псевдоніми | Віктор Болотько, Борис Володін, Борис Гаркавенко, Андрій Марченко, Осип Мстиславець, Андрій Приходченко |
| Справжнє ім’я | Володимир |
| Справжнє прізвище | Бєляєв |
| Народження | 03.04.1909 |
| Місце народження | Кам'янець-Подільський |
| Смерть | 20.02.1990 |
| Місце смерті | Москва |
| Місце поховання | Троєкурівський цвинтар |
| Місце діяльності | Україна, Росія |
| Напрями діяльності | літературна творчість, видавнича справа |
Зміст
Життєпис
Народився в сім'ї секретаря Кам’янець-Подільського окружного суду. На початку 1920-х мати (В. Сацевич) розлучилася з першим чоловіком і вийшла заміж за Ю. Бєляєва (1887–1937, тепер Росія). Майбутній письменник узяв прізвище вітчима. Навчався в підготовчому класі Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії та місцевій державній українській гімназії імені С. Руданського (після встановлення радянської влади її перетворили на першу трудову школу), яку закінчив 1923. У 1924 вступив до Кам'янець-Подільської школи ФЗУ імені Балабанова; працював у ливарному цеху, паралельно був юнкором місцевої газети «Червоний кордон». Здобув робітничу професію, за направленням працював на Першотравневому машинобудівному заводі в м. Бердянську (1926). Через хворобу повернувся до м. Кам'янця-Подільського, працював в редакції газети «Червоний кордон», очолював кілька відділів, зокрема театральний. Паралельно з основною роботою був кореспондентом у газетах («Червоний кордон» (1926), «Молодий робітник» (1928), самостійно випускав у м. Могилеві-Подільському номер окружної газети, принагідно друкувався в центральній пресі. Під час служби у війську редагував полкову газету «На бойовому посту» (1929–1930).
Згодом працював в оборонній промисловості м. Ленінграда (тепер Санкт-Петербург) на заводі «Більшовик» (1930–1931). Паралельно навчався на вечірньому відділенні педагогічного інституту імені Герцена, але навчання не завершив. 1931–1936 очолював відділ журналу «Літературний сучасник» («Литературный современник»).
В евакуації під час війни працював у місцевих газетах м. Архангельська, був військовим кореспондентом Радінформбюро на Півночі, членом правління Архангельського відділення Союзу радянських письменників. Згодом працював спеціальним військовим кореспондентом Радіокомітету у м. Львові, кореспондентом Радянського інформбюро та Всеслов’янського комітету в Західних областях. Мешкав у м. Львові 15 років (1944–1960), 1960 переїхав до м. Москви. Помер 1990, похований на Троєкурівському цвинтарі.
Творчість
Почав друкуватися 1923. Перший твір — нотатки «Пансіон для шляхетних учителів» опубліковано в губернській «Робітничо-селянській газеті» у м. Вінниці (1923). Від 1924 друкувався в газеті «Червоний кордон».
Найвідоміший твір — трилогія «Стара фортеця» складається з трьох повістей — «Стара фортеця» (1937), «Будинок з привидами» (1946) та «Місто біля моря» (1950). Завершує трилогію епілог «Через двадцять років» (1967). Первісно трилогія мала називатися «Подоляни». У книзі зображено життя українського прикордонного міста під час воєнних дій 1918–1920, діяльність перших комсомольців. Трилогію перекладено багатьма мовами, зокрема українською книгу переклали Д. Бобир (1907, тепер Росія — 1980, тепер Україна), І. Сенченко та А. Головко.
Автор пропагандистських памфлетів «Під чужими прапорами» (м. Київ, 1958, співавтор — М. Рудницький), «Луна Чорного лісу» (м. Київ, 1965, співавтор — І. Подолянин), «Нічні птахи» («Ночные птицы», м. Москва, 1965), «Формула отрути» (м. Львів, 1971) та документальних повістей «Хто тебе зрадив?» («Кто тебя предал?», м. Москва, 1972), «Я звинувачую» («Я обвиняю», м. Москва, 1978); збірок оповідань і нарисів «Украинские ночи» (м. Ленінград, [тепер Санкт-Петербург, Росія], 1939; м. Львів, 1958), «Граница в огне» (м. Київ, 1948; 1950; український переклад — м. Львів, 1948); біографічних повістей «Ярослав Галан» (серія «Жизнь замечательных людей», м. Москва, 1971, співавтор — А. Йолкін) і «Вишневі алеї» («Вишневые аллеи», м. Москва, 1981).
Кінодраматургія
Автор кіносценаріїв «Голос Тараса» (1941; опубліковано — м. Львів, 1950), «Іванна» (1959, Київська кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка), «До останньої хвилини» («До последней минуты», м. Москва, 1974, Одеська кіностудія).
Трилогія «Стара фортеця» тричі екранізована (1938, 1955, 1974). За цим твором зняті фільми «Тривожна молодість» режисерів О. Алова й В. Наумова, 7-серійний телефільм «Стара фортеця» режисерів М. Бєлікова та О. Муратова (нар. 1935, Україна).
Нагороди та визнання
Член Спілки радянських письменників СРСР із 1938. Відзначений Сталінською премією в галузі мистецтва та літератури за трилогію «Стара фортеця» (1952), Державною премією Української РСР імені Тараса Григоровича Шевченка за сценарій художнього фільму «До останньої хвилини» («До последней минуты») (м. Москва, 1974, Одеська кіностудія).
Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами «Знак Пошани». Заслужений діяч польської культури. Нагороджений кавалерійським хрестом «Відродження Польщі». Почесний громадянин м. Кам’янця-Подільського (з 1967).
Додатково
На початку 1920-х зазначив інший рік народження, щоб потрапити у військові частини особливого призначення.
По материнській лінії перебував у родинних зв'язках із російським письменником В. Вересаєвим (1867–1945, тепер Росія).
Вітчим Ю. Бєляєв (1887–1937, тепер Росія) був репресований 1937, реабілітований 1957.
Твори
- Собрание сочинений : в 3 т. Москва : Советская Россия, 1988–1989.
- У к р. п е р е к л. — На берегах Дністра. Львів : Вільна Україна, 1948. 271 с.
- Хто тебе зрадив? Львів : Каменяр, 1967. 232 с.
- Останнє сальто Сірого. Київ : Дніпро, 1981. 350 с.
- Стара фортеця: Трилогія. Київ : Молодь, 1985. 746 с.
Література
- Разумневич В. Л. Владимир Беляев. Москва : Детская литература, 1983. 126 с.
- Прудников В. В. Писатель В. П. Беляев // Беляев В. П., Прудников В. В. На транспортах свободы. Донецк : Лебедь, 2001. С. 7–67.
- Завальнюк О. М, Комарніцький О. Б. Володимир Павлович Бєляєв // Минуле і сучасне Кам’янця-Подільського : в 2 вип. Кам’янець-Подільський : Громадська організація «Партія відродження Кам'янця-Подільського», 2003. Вип. 1. С. 169–173.
- Лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка: Хмельницька область: до 50-річчя з часу заснування премії / Уклад. О. М. Шеін. Хмельницький : Хмельницька обласна універсальна наукова бібліотека імені Миколи Островського, 2010. С. 12–14.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Будзей О. В. Бєляєв, Володимир Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бєляєв, Володимир Павлович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.01.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
