Білоруси
Білору́си (самоназва «бєларуси») — східнослов’янський етнос, народ, який проживає на території держави Білорусь. За переписом 2019 білоруси становлять абсолютну більшість населення країни — 84,95%, або 7 990 тис. осіб. Білоруси також компактно мешкають на території сусідніх держав. У Російській Федерації проживає 521 тис. білорусів (2010, перепис), в Україні — 275 тис. (2001, перепис), Польщі — 47 тис. (2011, перепис), Латвії 63 тис. (2021, оцінка). Білоруси живуть у Казахстані, Естонії, США, Канаді та інших країнах.
Історична довідка
Існує кілька теорій етногенезу білорусів. У 19 ст. існували концепції про польське, фінське або російське походження білоруського етносу. У 20 ст. у СРСР утвердилася теорія спільного походження східнослов’янських етносів, відома як теорія про «давньоруську народність».
Археолог В. Сєдов (1924–2004; РФ) висловив у 1960 припущення про балтське коріння давнього білоруського населення. Теорію про балтський субстрат в етногенезі білорусів підтримала низка етнологів та істориків Білорусі, зокрема М. Пилипенко (нар. 1936), М. Єрмолович (1921–2000) та інші.
Південний кордон розселення балтів проходив по р. Прип’ять, що підтверджується археологічними та лінгвістичними джерелами, зокрема назвами гідронімів. У 6–7 ст. в балтському ареалі на території Білорусі з’явилися пам’ятки археологічні, пов’язані зі слов’янським населенням, яке поступово асимілювало місцеві племена. Балтська етнічна спільнота стала субстратом, на основі якого в процесі взаємодії з групами слов’ян у 8–9 ст. формувалися племінні утворення кривичів, дреговичів та радимичів. Ці племена вчені вважають предками сучасного білоруського етносу.
У 10 ст. відбулася консолідація племен кривичів, які утворили власну державу — Полоцьке князівство. Воно було захоплено князем Володимиром Святославичем. У південній частині Білорусі (на землях дреговичів) у цей час виникло Турово-Пінське князівство, яке також було приєднано до Давньої Русі. У 14 ст. етнічні білоруські землі увійшли до складу нової держави — Великого Князівства Литовського. Унаслідок тривалого перебування у складі литовської держави за білорусами закріпилася назва «литвини», яку використовували до 1 -ї половини 20 ст. На позначення білоруського етносу в різні епохи вживали також терміни «русини», «жмудь», «бєлорусци». Етнонім «білоруси» остаточно утвердився лише в 19 ст.
Характеристика
Білоруська мова належить до слов’янської гілки індоєвропейських мов.
Матеріальна культура білорусів формувалася на основі типового для східноєвропейського господарського комплексу — орного землеробства з допоміжною роллю скотарства. Основні культури, які здавна вирощували білоруси, — жито, овес, льон. Культивували також пшеницю, горох, гречку, городні культури (редьку, капусту, моркву, буряк, часник, цибулю), з 19 ст. — картоплю. Найпридатніші для землеробства землі розташовані в центральній частині країни. В агрокультурі білоруси використовували трипільну та перелогову систему, в окремих регіонах — чотирьохпільну.
Розвинутим є тваринництво. Білоруси розводять велику рогату худобу, свиней, коней та овець. Лісистий ландшафт сприяв розвитку різних промислів — бортництва, рибальства та збиральництва. Поширеними були деревообробні ремесла, лозоплетіння, обробка шкіри, ткацтво, ковальство.
В обрядовій культурі білорусів збереглося багато пережитків дохристиянських вірувань (див. Язичництво). Календарні свята білорусів тісно пов’язані із землеробським циклом. У народній традиції є звичаї колядування, волочіння, перевдягання, ритуальних жертвоприношень. Багато ритуалів пов’язано із культом предків.
Релігія віруючих білорусів — переважно християнство. Найпоширенішим є православ’я. Друга за кількістю вірян релігія — католицизм.
Джерела
Национальный состав населения Республики Беларусь. Статистический бюллетень. Минск : Национальный статистический комитет Республики Беларусь, 2020. 26 с.
Література
- Пилипенко М. Возникновение Белоруссии: новая концепция. Минск : Беларусь, 1991. 143 с.
- Беларусы : у 13 т. Мiнск : Беларуская навука, 1995–2012.
- Насевіч В. Беларусы: станаўленне этнасу і нацыянальная ідэя. Смаленск : Інбелкульт, 2015. 526 с.
- Остапенко А. В. Об истоках и времени формирования белорусского этноса // Етнічна історія народів Європи. 2018. Вип. 56. С. 14–19.
- Остапенко А. В. Роль этнических факторов и модерных процессов в формировании белоруской нации. Минск : БИП, 2020. 373 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Борисенко М. В. Білоруси // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білоруси (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.09.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
