Біоетика
Біое́тика (від грец. βίος — життя та грец. ἔθος) — міждисциплінарна галузь, що досліджує та обмірковує морально-етичні проблеми, породжені новітніми досягненнями в біології, медицині та лікарською практикою; сукупність етичних норм та принципів, пов’язаних із піклуванням про життя і здоров’я людини в контексті інноваційного розвитку біомедицини, технологій і сфери охорони здоров’я. У широкому сенсі біоетика — прикладна етика, предметом якої є проблеми виживання людства та збереження життя на планеті.
Зміст
Історична довідка
Історично склалися дві парадигми розуміння біоетики. Обґрунтування сутності біоетики як варіанту екологічної етики започаткував богослов П. М. Ф. Ягр (1895–1953; Німеччина), який 1927 означив цим терміном належне ставлення та повагу людини до тварин і рослин. 1934 він запропонував поняття «біоетичний імператив» (в основі — вимога гуманного ставлення до живих істот).
Біохімік В. Р. Поттер (1911–2001; США) у статті «Біоетика — наука виживання» (англ. «Bioethics: The science of survival»; 1970) та праці «Біоетика: міст в майбутнє» (англ. «Bioethics: Bridge to the Future»; 1971) обґрунтував предмет, завдання і підходи біоетики як етики виживання людства, покликаної об’єднати природниче та гуманітарне знання, медичну та екологічну прикладні етики, антропоцентричну концепцію індивідуального здоров’я та біоцентричну етику Землі еколога і філософа О. Леопольда (1887–1948; США). 1988 він запропонував ідею глобальної біоетики.
Друга парадигма тлумачення сутності біоетики започаткована ідеями А. Хеллегерса (1926–1979; США), акушера-гінеколога та ембріолога, засновника Інституту етики імені Кеннеді. Він позначив цим терміном міждисциплінарні дослідження моральних проблем біомедицини, пов’язані з необхідністю захисту гідності і прав пацієнтів. Схарактеризував біоетику як прикладну етичну галузь, що виникає з діалогу етики і медицини (ця версія домінує в американській біоетиці).
Становленню біоетики сприяла активізація громадських рухів із захисту прав пацієнтів, споживачів, дискримінованих соціальних груп, осіб з інвалідністю, піддослідних тварин, розвиток екологічної ідеології, правозахисний рух, пов’язаний із медичною наукою і медичною допомогою, правами пацієнтів, та усвідомлення міждисциплінарності порушених проблем.
На розвиток прикладних аспектів біоетики вплинула діяльність засновника Центру клінічної біоетики Джорджтаунського університету Е. Д. Пелегріно (1920–2013; США).
Філософ Т. Енгельгардт молодший створив концепцію християнської (православної) біоетики і запропонував поділ на «біоетику для друзів» (англ. bioethics for friends) — дисциплінарні дослідження в рамках ціннісно єдиного суспільства та «біоетику для сторонніх» (англ. bioethics for strangers) — студії, що передбачають множинність ідей і ціннісних позицій. Філософи Е. Сгречча (1928–2019; Італія) і В. Тамбоне (1903–1958; Італія) розробили модель християнської (див. Християнство) персоналістичної біоетики, засновану на ідеї цілісності особистості.
Розвиток актуальної європейської біоетики пов’язаний із працями П. Кемпа (нар. 1937) і Дж. Д. Рендторфа (нар. 1965; обидва — Данія).
Поштовхом до розвитку біоетики стало поширення усвідомлення загрози моральній ідентичності людини з боку технологічного прогресу біомедицини. З початку 1960-х учені і правозахисники поставили під сумнів те, що благом окремої людини можна пожертвувати заради блага людства. Наслідком дискусій стало формулювання центрального для сучасної біоетики принципу автономії особистості (обґрунтовує право кожної людини брати участь як самостійний суб’єкт в ухваленні життєво важливих медичних рішень, що стосуються її особисто) та біоетичного правила добровільної інформованої згоди.
У 1970–1980-ті розвиток американської та європейської біоетики був пов’язаний з академічними та публічними дискусіями з питань біомедицини, у 1990-ті до них долучено громадське обговорення справедливості соціальної.
С. Пустовіт (нар. 1964; РФ) акцентує на актуалізації ідей глобальної біоетики (початок 21 ст.) та формуванні її соціальної моделі, заснованої на позитивних правах людини, використанні етичних норм і цінностей у конкретних соціальних системах.
Філософські основи біоетики представлені працями Т. Л. Бочампа (нар. 1939), Дж. Ф. Чілдреса (нар. 1940), Р. Вітча (1939–2020), М. Черрі (нар. 1969), А. С. Ілтіс (нар. 1974), Д. Келлехана (1930–2019; усі — США) та інші.
В Україні міждисциплінарне осмислення біоетики презентують дослідження С. Пустовіт (нар. 1964; РФ), В. Кулініченка (1943–2014; РФ), Ю. Кундієва (1927–2017), В. Запорожана (нар. 1947), М. Кисельова (нар. 1942); (усі — тепер Україна).
Провідні дослідницькі установи з біоетики у світі: незалежний Гастінгський центр (англ. The Hastings Center, засновано 1969), Інститут етики імені Кеннеді (англ. The Kennedy Institute of Ethics Georgtown University, створено 1971), Центр клінічної біоетики Джорджтаунського університету Е. Д. Пелегріно (англ. Edmund Pelegrino Center for Clinical Bioethics, засновано 1990). Дослідницькі біоетичні центри діють в Іспанії, Бельгії, Франції, Нідерландах, Італії, Великій Британії, Австралії.
Перший міжнародний етичний стандарт проведення наукових досліджень на людині, базований на принципі автономії особистості пацієнтів і досліджуваних, дала Гельсинська декларація Всесвітньої медичної асоціації (англ. Declaration of Helsinki, опубліковано 1964), що стимулювала розвиток досліджень з етичних проблем експериментування на людині. Оновлена версія документа (2000) є міжнародним стандартом наукових досліджень. 1997 Рада Європи ухвалила Конвенцію про захист прав та гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології та медицини (ETS-164), яка встановлює низку принципів і норм для забезпечення гідності, недоторканності, прав і свобод людської особистості, щоб захистити її від зловживань досягненнями біомедицини. Україна підписала Конвенцію 2002.
Інструментом реалізації принципів біоетики є комітети з біоетики (етичні комітети), що виконують функцію етичного експертування. Потреба в їхній діяльності пов’язана із тим, що новітні медичні технології створюють підстави для появи наслідків, які породжують складні моральні проблеми, які традиційні експертні інституції не можуть вирішити. Перший етичний комітет створили 1961 у м. Сієтл (штат Вашингтон, США). У Європі комітети з біоетики з’явилися у 1980-х. З 1985 діє Експертний комітет із біоетики (з 1992 — Керівний комітет із біоетики Ради Європи), з 1993 — Міжнародний біоетичний комітет при ЮНЕСКО.
В Україні перший комітет із біоетики створено 1992 з ініціативи Інституту медицини праці (з 2017 — Інститут медицини праці імені Ю. І. Кундієва) та Інституту педіатрії, акушерства та гінекології (з 2017 — Інститут педіатрії, акушерства та гінекології імені О. М. Лук’янової) Національної Академії медичних наук України. Від 1998 Комітет з питань біоетики діє при Президії Національної академії наук України, з 2001 — Комісія з питань біоетики при Кабінеті Міністрів України (як консультативно-дорадчий орган). 2000 створено Українську асоціацію з біоетики. Від 2001 відбулося сім Національних конгресів з біоетики.
Характеристика
Напрями сучасної біоетики
До напрямів сучасної біоетики належать:
- медична етика або деонтологія медична;
- біомедична етика;
- зообіоетика (етика проведення експериментальних досліджень на тваринах);
- фармацевтична біоетика.
Принципи біоетики
Існують різні підходи до формулювання основоположних принципів біоетики. Т. Л. Бочамп і Дж. Ф. Чілдрес називають
- принцип поваги до автономії (англ. respect for autonomy);
- принцип «не зашкодь» (англ. nonmaleficence);
- принцип благодіяння (англ. beneficence);
- принцип справедливості (англ. justice);
- правила правдивості (англ. veracity);
- правила приватності (англ. privacy);
- правила конфіденційності (англ. confidentiality);
- правила вірності (англ. fidelity);
- правила інформованої згоди (англ. informed consent).
Представники персоналістичної біоетики виводять на перший план
- принцип захисту фізичного життя;
- терапевтичний принцип;
- принцип свободи і відповідальності;
- принцип соціальної відповідальності та взаємодопомоги.
Учасники міжнародного дослідницького проекту BIOMED II «Основні етичні принципи в європейській біоетиці і біоправі» (англ. «Basic ethical principles in European bioethics and biolaw»; 1995–1998) сформулювали чотири базові біоетичні принципи:
- поваги до автономії особистості;
- поваги до людської гідності;
- цілісності;
- вразливості (передбачає ставлення до людського життя як скінченого, тендітного, спрямовує турботу про нього).
Значення
Біоетика може виступати методологією вирішення проблем, що виникли в результаті використання сучасних біомедичних технологій, актуалізує філософські проблеми життя і смерті, народження та гідності, цінності життя і самоздійснення, справедливості і поваги, ролі науки в житті суспільства і статусу небезпечного знання.
Основна її царина пов’язана з моральним змістом стосунків між пацієнтом і лікарем (у практиці охорони здоров’я) або піддослідним і дослідником (у біологічних і медичних дослідженнях) в умовах, коли цінності сторін можуть не збігатися.
Тематика актуальних обговорень — етичні проблеми клінічних досліджень за участі людей та експериментів на тваринах, питання захисту прав пацієнтів і дотримання справедливості в системі охорони здоров’я, етичні аспекти розвитку генної інженерії, трансплантації органів і тканин, аборту, контрацепції і репродуктивних технологій, евтаназії, визначення критеріїв діагностики смерті, клонування, надання допомоги невиліковно хворим пацієнтам.
Додатково
Біоетика ціннісно пов’язана з екологічною етикою та етикою благоговіння перед життям А. Швейцера.
Т. Енгельгардт-молодший назвав біоетику «правнучкою Просвітництва».
З ініціативи Інституту етики імені Кеннеді 1978 опубліковано першу «Енциклопедію біоетики» (англ. «Encyclopedia of Bioethics»), перевидання якої 1995 налічувало п’ять томів.
В. Запорожан і М. Аряєв (нар. 1950; РФ) пропонують виділяти у структурі біоетики три частини:
- загальну (специфіка, методи, принципи);
- спеціальну (біобезпека, етичні основи професійної діяльності лікаря та медико-біологічних експериментів і клінічних досліджень);
- прикладну (проблеми репродукції людини, контролю генетичних технологій, завершальної фази життя, медичної психології та психіатрії, трансплантології, соціально небезпечних інфекцій, проблеми паліативної та реабілітаційної медицини).
С. Вєковшиніна визначила головним принципом біоетики повагу до життя будь-якої живої істоти, співчуття і милосердя до всіх форм життя.
Зусилля біоетики спрямовані на розроблення етичних принципів і норм для збереження та розвитку життя людини й інших живих істот, захисту права на життя.
C. Пустовіт визначає її об’єктом втручання людини в природні процеси, ставлення до довкілля і людської природи; предметом — моральні проблеми, які виникають під час такого втручання.
Цитата
Численні концепти і принципи біоетики виконують роль універсальних механізмів «вписування» сучасної людини та її життєвого світу в тотальність життя, що дозволяє говорити про біоетику як про універсальну етику.
Пустовит Светлана. Глобальная біоетика В. Р. Поттера: Продолжение следует? // Экологический вестник. 2016. № 3. С. 10. (Переклад з рос. Ю. Доброносової).
Література
- Вековшинина С. В., Кулиниченко В. Л. Биоэтика: начала и основания (философско-методологический анализ). Київ : Сфера, 2002. 152 с.
- Поттер В. Р. Биоэтика: мост в будущее / Пер. с англ.; под ред. С. В. Вековшининой, В. Л. Кулиниченко. Киев : Карпенко В. М., 2002. 216 с.
- Зґречча Е., Спаньйоло А., П’єтро М. ді та ін. Біоетика / Пер. з іт. В. Шовкун. Львів : Медицина і право, 2007. 672 с.
- Пустовит С. В. Биоэтика как особый тип пострационального кентаврового знания // Філософські науки. Суми : Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка, 2009. С. 158–164.
- Галкін О. Ю., Григоренко А. А. Біоетика в Україні: Від теорії до практики. Нормативно-правові та навчально-наукові аспекти // Наукові вісті Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». 2011. № 3. С. 12–19.
- Beauchamp T. L., Childress J. F. Principles of Biomedical Ethics. 8th ed. New York : Oxford University Press, 2019. 512 р.
- Добреля Н. В., Бухтіярова Т. А. Проблеми біоетики в контексті пандемії COVID-19 // Фармакологія і лікарська токсикологія. 2020. Т. 14. № 3. С. 159–165.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Доброносова Ю. Д. Біоетика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біоетика (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
