Вервиця

Верви́ця (від давньорус. вьрвь — мотузка, шнурок), чо́тки (від старослов. чьтѫ — рахувати, лічити) — предмет релігійного культу, шнурок (нитка, стрічка, ремінець) з певною кількістю вузликів або із нанизаними більшими й меншими зернами, бусинами, перлами чи коралями для підрахунку молитов, поклонів, вимовлених ритуальних формул. Зазвичай скріплена в кільце, петлю; найчастіше носять на зап’ястку.

Використовують у молитовній практиці різних релігій: у християнстві, ісламі, індуїзмі, буддизмі тощо. Відчитують на кожному вузлику (зернятку, бусинці) окрему молитву (або здійснюють ритуальну дію).

У християнстві відома з раннього періоду, ймовірно з 3 ст. або й раніше, у єгипетських пустельників. Переказ приписує створення вервиці Антонію Великому, Василію Великому, Пахомію Великому. Початково мала 103 вузлики для підрахунку молитов неграмотними ченцями. Розділена на сегменти крупнішими вузлами чи зернами, закінчується китицею та /або хрестом. Використання вервиці закріпив Номоканон (87-е правило). У Давню Русь перейшла від грецького чернецтва. Із вервицями в руках зображували перших київських ченців Антонія та Феодосія Печерських. Вервицю вручають під час чернечого постригу. Для вірян є нагадуванням про важливість постійної молитви.

Інші назви — лествиця, розарій, рожниця тощо.