Антоній Великий
Антóній Вели́кий, Анто́ній Єги́петський [ грец. Ἀντώνιος; лат. Antonius; бл. 251, селище Кома, тепер с. Кіман-ель-Арус, поблизу м. Ель-Васта, мухафаза Бені-Суейф, Єгипет — 356, обитель на г. Кульзум, тепер монастир Св. Антонія (Дейр ель-Каддіс-Антван), мухафаза Червоне Море, Єгипет] — пустельник, анахорет, один із засновників православного чернецтва, канонізований церквою.
|
Антоній Великий | |
|---|---|
| Народження | 251 |
| Місце народження | Кіман-ель-Арус |
| Смерть | 356 |
| Місце смерті | Дейр ель-Каддіс-Антван |
| Напрями діяльності | релігія, пустельництво |
| Традиція/школа | християнство |
Зміст
Життєпис і діяльність
Відомості про життя та подвижництво Антонія отримані з праць Афанасія Великого (склав житіє святого, бл. 357), Єроніма Стридонського, ранніх пам’яток християнської аскетичної літератури («Лавсаїк, або оповідь про життя святих і блаженних отців», «Історія єгипетських монахів», кін. 4 – поч. 5 ст.), текстів церковних істориків Сократа Схоластика, Созомена, Руфіна Аквілейського (5 ст.).
Походив із заможної родини християн-коптів. По смерті батьків (бл. 270), під впливом євангельських повчань віддав свої землі односельцям, роздав майно і кошти нужденним. Вів аскетичний спосіб життя поблизу села. Вчився духовно-аскетичним практикам у християнських «ревнителів», отримав перший містичний досвід. Згодом оселився в руїнах закинутих військових укріплень на березі р. Нілу, де провів самітником близько 20 років. Цілковито віддався аскезі й тяжкій фізичній праці; за переказами, боровся з демонами-спокусниками і демонічними манами. Саме цей період його життя пізніше став значимим сюжетом («спокуса св. Антонія») для середньовічного та ренесансного живопису. Поступово навколо Антонія утворилася громада відлюдників, які прагнули наслідувати його аскетичному способу життя (місцем її розташування вважають г. Піспір, тепер монастир Дейр-ель-Меймун, Єгипет).
За свідченням Афанасія Великого, Антоній рідко переривав затворництво. Двічі відвідував м. Александрію, щоразу в часи жорстоких гонінь на християн: уперше бл. 308 за імператора Максиміна ІІ Дази (305–313), щоби підтримати ув’язнених одновірців; вдруге — 337/338 з метою засудження аріан (див. Аріанство).
312/313 разом зі своїми учнями — Макарієм та Аматасом — переселився у гірський район Ель-Галала Аравійської пустелі (бл. 30 км від Червоного моря). У цій обителі мешкав понад 40 років до кінця життя, створив першу спільноту анахоретів — ереміторій.
Близько 338 відвідав м. Нітрію, де разом із учнем Аммоном заснував чернече поселення Келлії, яке стало одним із найбільших центрів чернецтва в Єгипті (руїни Келлії знаходяться в 60 км від м. Александрії, мухафаза Бухейра).
Ймовірно 341–342 зустрівся з анахоретом Павлом Фівейським, розділив його останні дні та поховав.
Заповів учням поховати себе таємно. За Юстиніана І Великого, мощі Антонія були відкриті й доправлені до м. Александрії; на поч. 7 ст. — перевезені у м. Константинополь, в 10 ст. — до абатства Ла-Мот-Сен-Дідьє (тепер Сент-Антуан-л’Аббеї, Франція), де зберігаються дотепер.
На місці обителі подвижника виріс монастир, названий на його честь — Дейр ель-Каддіс-Антван (тепер у юрисдикції Коптської православної церкви).
Значення
Вшанування Антонія як родоначальника чернецтва є певною мірою умовним. Самітники-монахи мешкали в Єгипті й раніше. Але поширення і популярність складеного житія святого, особливо сюжетів переборення спокус, сприяли особливому духовному авторитету Антонія. Його життя, сповнене духовних зусиль і служіння християнським чеснотам, стало взірцем для наслідування в Єгипті та за його межами. Приклад Антонія вплинув, зокрема, на світоглядний і життєвий вибір Августина Аврелія.
Постать Антонія пов’язана з феноменом поширення особливої поваги до анахоретів у християнській ойкумені. За свідченнями, до нього зверталися представники усіх верств суспільства (від жебраків до державних чиновників), він листувався з імператором Костянтином Великим та його синами, надав авторитетну підтримку Афанасію Великому у боротьбі з аріанством.
Популярність Антонія сягнула піку в західному християнстві доби середньовіччя. Бл. 1070 був заснований орден Св. Антонія, абатства якого стали центрами лікування хворих на т. зв. «Антоніїв вогонь».
День пам’яті Антонія Великого у православ’ї — 17 січня, у Католицькій церкві — 30 січня.
Праці
З праць Антонія дійшли: 20 промов про християнські (найперше чернечі) чесноти, 7 послань до монастирів про стремління до моральної досконалості та духовну боротьбу, вислови. Під ім’ям Антонія збереглися також арабомовна версія «Правил чернечого життя» (з якої пізніше був здійснений латинський переклад) та фрагменти з грекомовної збірки «Добротолюбіє». Атрибуція обох текстів Антонію з погляду науки є сумнівною.
Іконографія
На іконах Антоній Великий зображується старцем у чернечому вбранні, на голові — кукіль. У православній традиції — з роздвоєною бородою, поміж якої проглядає підборіддя, у коптській — з округлою. Серед атрибутів святого — посох у вигляді тау-хреста (давній єгипетський символ мудрості), книга, свиня (в такому образі його спокушував сатана), дзвіночок (яким відганяв бісів) тощо. Образ Антонія Великого популярний у літературі та мистецтві (Є. Босх, Д. Веласкес, Х. де Рібера, П. Рубенс, Г. Флобер, А. Франс та ін.).
Додатково
- Слов’янською мовою житіє Антонія було перекладено бл. 900 в Болгарії. В Київській Русі стало відомим до другої пол. 11 ст. Ймовірно, було взірцем для Нестора Літописця при укладанні житія Феодосія Печерського. Відомий переклад стислого житія 1669 у складі Четьї-Мінеї. Одна з версій скороченого варіанту житія Антонія видана І. Франком.
- У народі св. Антоній вважається покровителем домашніх тварин і цілителем від гангрени.
Афоризми
«Не потрапить до раю той, кого не спокушали. Відніми спокусу — і ніхто не осягне спасіння»
«Якщо ти в світі не зміг ужитися з людьми, то потім не зможеш впоратися із самотністю»
Твори
- Вислови // Духовна спадщина Святих Отців. Витяг з Філокалії. Св. Антоній Великий (251– 356). Львів : Місіонер, 1997. С. 184– 205;
- Устав // Духовна спадщина Святих Отців. Витяг з Філокалії. Св. Антоній Великий (251– 356). Львів : Місіонер, 1997. С. 123–152;
- Поучения / Сост. Е. А. Смирновой. Москва : Изд-во Сретенского монастыря, 2008. 704 с.
- Полное собрание творений. Краматорск : Тираж-51, 2013. 520 с.
Джерела
- Athanase d’Alexandrie. Vie d’Antoine / Introd., texte crit., trad., notes et ind. par G. J. M. Bartelink. Paris : Les Éditions du Cerf, 1994. 432 р.
- Апокрифи і леґенди з українських рукописів : в 5 т. / Упорядкував Іван Франко. Львів : Львівський національний університет ім. І. Франка, 2006. Т. 1. 512 с.
Література
- Стефан (Лобачевский), свящ. Святой Антоний Великий: Его жизнь, писания и нравственно-подвижническое учение. Одесса : Фесенко, 1906. 285 с.
- Rubenson S. Letters of St. Antony: Monasticism and the Making of A Saint (Studies in Antiquity & Christianity). Minneapolis : Trinity Press, 1995. 256 р.
- Ісиченко І. Монашество давнього Єгипту. 2-ге вид. Харків : Акта, 2004. 214 с.
- Св. Антоній Великий (251–356). Львів : Місіонер, 2006. 200 с.
- Боднарюк Б. М. Харизма пустелі. Витоки, становлення, духовно-аскетична і місіонерська практика християнського чернецтва ІІІ-ХІ ст. Чернівці : Прут, 2012. 895 с.
- Гофманн Й. Історія ранньої церкви: найважливіші аспекти / Пер. з нім. О. Конкевича; за ред О. Петринка, А. Михайленка. Львів : Видавництво Українського католицького університету, 2019. 244 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Антоній Великий // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антоній Великий (дата звернення: 7.05.2024).
Оприлюднено: 21.12.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
