Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин
Верса́льсько-Вашингто́нська систе́ма міжнаро́дних відно́син — форма взаємодії держав, що склалася після Першої світової війни. Провідна роль у формуванні належала країнам-переможницям (Великій Британії, Франції, США та Японії).
Історична довідка
Версальсько-Вашингтонська система ґрунтувалася на сукупності міжнародних мирних договорів, підписаних з країнами, що зазнали поразки в Першій світовій війні, а також на рішеннях Вашингтонської конференції 1921–1922.
Мирні договори з країнами, що зазнали поразки:
- Німеччиною — Версальський мирний договір 1919;
- Австрією — Сен-Жерменський мирний договір 1919;
- Болгарією — Нейїський мирний договір 1919;
- Угорщиною — Тріанонський мирний договір 1920;
- Туреччиною — Севрський мирний договір 1920.
Ці договори закріпили територіальні зміни, які відбулися після розпаду Німецької, Австро-Угорської та Османської імперій.
За ініціативою США було проведено Вашингтонську конференцію (12.11.1921–06.02.1922). Її головні рішення: спільний з Великою Британією, Францією та Японією захист колоніальних володінь; нове співвідношення флотів, що встановлювало паритет між військово-морськими силами США та Великої Британії; проведення стосовно Китаю політики «відкритих дверей та рівних можливостей». Вашингтонська конференція зафіксувала панівне становище США в тихоокеанському регіоні.
Характеристика
Основні риси:
- перетворення міжнародної системи з європоцентричної на глобальну;
- закріплення лідерських позицій США, Великої Британії та Франції в повоєнному світі;
- створення першої міжнародної організації (Ліги Націй), яка мала контролювати стабільність міжнародних відносин;
- «дискриміноване» положення Радянського Союзу та переможених країн;
- розпад європейських імперій та утворення на їх місці нових держав.
Нова система міжнародних відносин закріплювала результати війни і новий розподіл сил у Європі та на світовій арені. Проте в ній було закладено низку недоліків:
- повністю зігноровано інтереси таких країн, як Німеччина і СРСР, що сприяло поширенню ідей реваншизму та ставало передумовою нових конфліктів;
- нові кордони між європейськими державами зумовили ситуацію, за якої в окремих країнах (Польща, Чехословаччина, Румунія) проживали компактні групи представників не титульної нації, що створювало підґрунтя для міжнаціональних конфліктів;
- не було ліквідовано колоніальну систему.
Ці чинники зумовлювали нестабільність нової системи міжнародних відносин, провокували розгортання нових конфліктів. Система засвідчила свою неефективність перед зростанням гегемонії нацистської Німеччини, зокрема в підписанні Мюнхенської угоди 1938. Після початку Другої світової війни Версальсько-Вашингтонська система остаточно втратила своє значення.
Література
- Цвєтков Т. Міжнародні відносини і зовнішня політика (1917–1945 рр.). Київ : Либідь, 1997. 232 с.
- Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Пер. з фр. Київ : Основи, 1999. 903 с.
- Коппель О. А., Пархомчук О. С. Міжнародні системи та глобальний розвиток. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2004. 314 с.
- Пархомчук О. С. Системна еволюція міжнародних відносин і процеси демілітаризації та конверсії. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2006. 194 с.
- Турчин Я. Б., Демчишак Р. Б., Матлай Л. С. Історія міжнародних відносин (1914–2015). Львів : Львівська політехніка, 2016. 140 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Дедурін Г. Г. Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.09.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
