Мюнхенська угода 1938
Мю́нхенська уго́да 1938 — міжнародна угода про приєднання частини Чехословаччини до Німеччини, підписана на Мюнхенській конференції 29–30.09.1938. Укладена між Німеччиною (А. Гітлер), Італією (Б. Муссоліні), Великою Британією (Н. Чемберлен) та Францією (Е. Даладьє) її за відсутності представників Чехословаччини (попри те, що предметом конференції були її державна територія та суверенітет над нею).
Зміст
Історична довідка
Після аншлюсу Австрії та зміцнення позицій Німеччини в Європі, А. Гітлер прагнув розширити сферу впливу за рахунок чехословацької області Судети. Область була економічно розвиненою, містила значні економічні потужності країни — заводи, фабрики, шахти. Понад 50% населення області становили німці. Діяла пронімецька Судетсько-німецька партія Чехословаччини під керівництвом К. Генлайна (1898–1945; тепер Чехія), яка заявляла про свої претензії до уряду Чехословаччини з вимогою автономії та в перспективі бажання приєднати цю територію до нацистської Німеччини. Радикальні сепаратистські вимоги судетських німців активно підтримувалися з боку Німеччини. Франція практично відмовилася гарантувати суверенітет і територіальну цілісність Чехословаччини згідно з підписаним договором про колективну безпеку.
07.09 почались збройні зіткнення судетських німців з поліцією. Для врегулювання ситуації урядом Чехословаччини в Судети було введено війська. 13.09 оголошено воєнний стан. 15.09 британський прем’єр Н. Чемберлен прибув до Німеччини з бажанням вирішити судетську проблему. Під час цієї зустрічі А. Гітлер заявив про готовність розпочати війну за Судетську область як територію з етнічним німецьким населенням. При цьому визначив єдину можливість уникнення війни — передачу Судетської області до складу Німеччини на основі права націй на самовизначення.
18.09 у м. Лондоні відбулись переговори представників Великої Британії та Франції з судетського питання. Ухвалено рішення з пропозицією уряду Чехословаччини передати Німеччині територію Судет. У разі відмови чехословацького уряду виконати ці умови Велика Британія і Франція скасовували свої обов’язки як союзників, при цьому у разі звернення Чехословаччини по допомогу до СРСР висловили готовність виступити проти більшовиків.
22.09 німецька сторона заявила, що Чехословаччина повинна також задовольнити й територіальні претензії до неї з боку Польщі та Угорщини, а в разі відмови загрожували розпочати 28.09 військову акцію проти Чехословаччини.
У ситуації погрози з боку А. Гітлера розпочати війну прем’єр-міністр Великої Британії Н. Чемберлен та прем’єр-міністр Франції Е. Даладьє пішли на умиротворення агресора — погодилися на скликання міжнародної конференції у м. Мюнхені для підписання документів, які б задовольнили на тому етапі Німеччину, водночас не враховували інтереси і бажання Чехословацької держави та його керівництва. Фактично на конференції йшлося про відторгнення від Чехословаччини частини території (Судетів) на користь нацистської Німеччини, а також передачу ще частини території іншим державам, зокрема Другій Речі Посполитій та Угорщині.
Характеристика
За ініціативою і посередництвом Б. Муссоліні 29–30.09.1939 в м. Мюнхені відбулися перемовини між керівниками Франції, Великої Британії та Німеччини.
Укладена угода складалася з преамбули та 8 статей. До пакета документів входили також доповнення до угоди, декларація, додаток до декларації та угода про утворення міжнародної комісії, яка повинна була визначити процедуру передачі території та нові міждержавні кордони. Додаткова декларація передбачала надання Францією та Великою Британією гарантії нових кордонів Чехословаччини, а доповнення до угоди — врегулювання питання про польську та угорську меншини в Чехословаччині. Після цього Німеччина та Італія зобов’язувалися надати їй міжнародні гарантії щодо нових кордонів.
Виконання угоди стало фактом розчленування Чехословаччини:
- Німеччина отримала Судетську область на чесько-німецькому кордоні, що становила понад 1/5 території Чехословаччини та 1/4 населення;
- 02.10.1938 польські війська окупували м. Тешин і прилеглі до нього території у Тешинській Сілезії, що належала Чехословаччині.
- 02.11.1938 перший Віденський арбітраж прийняв рішення про передачу Угорщині південних районів Словаччини та Карпатської України;
- 14.03.1939 Словаччина за підтримки Німеччини проголосила незалежність;
- 15.03 нацистські війська окупували Чехію та Моравію, які було перетворено на протекторат Богемія і Моравія;
- 15.03 Карпатська Україна проголосила незалежність і була окупована Угорщиною.
Мюнхенська угода стала результатом політики поступок Франції та Великої Британії на користь агресивних претензій Третього Рейху задля попередження розгортання повномасштабної війни в Європі. Однак всі намагання умиротворити А. Гітлера виявились марними. 05.01.1939 Німеччина заявила претензії на «вільне місто» Данциг (тепер Гданськ), 23.03.1939 змусила Литву передати їй Клайпедський край, а 01.09 напала на Польщу, що стало початком Другої світової війни.
Мюнхенську угоду було засуджено на Нюрнберзькому процесі. Згідно з договором між Чехословацькою Соціалістичною Республікою та Федеративною Республікою Німеччини про нормалізацію взаємних відносин 20.06.1973, угоду визнано як таку, що з самого початку не відповідала нормам міжнародного права.
Додатково
30.09.1939 було підписано спільний документ прем’єр-міністра Англії Н. Чемберлена і канцлера Німеччини А. Гітлера — декларація про спільний ненапад. Посилаючись на Англо-німецьку морську угоду 1935 та Мюнхенську угоду, декларація проголошувала бажання обох країн ніколи не воювати одна з одною, мирним шляхом вирішувати спори. Того ж вечора британський прем’єр-міністр повернувся до Лондона і продемонстрував натовпу та журналістам цю декларацію із запевненням, що війни з Німеччиною не буде. Наступні події довели безпідставність сподівань англійського уряду на політику умиротворення.
1993 на 55-ту річницю Мюнхенської угоди тодішній президент Чехії В. Гавел назвав її великою поразкою демократії в Європі. За його словами, Мюнхенська угода показала, наскільки віроломною є політика умиротворення і наскільки самогубною була думка, що компроміси з агресором можуть врятувати мир.
Джерела
- Год кризиса: 1938–1939: Документы и материалы : в 2 т. Москва : Политиздат, 1990. Т. 1: 29 сентября 1938 г. — 31 мая 1939 г. 555 с.
- Холодная война: Новые подходы, новые документы. Москва : РАН Институт всеобщей истории, 1995. 400 с.
Література
- Shirer W. The Rise and Fall of the Third Reich: A History of Nazi Germany : in 2 vol. London : Folio Society, 1995.
- Дюрозель Ж. Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів / Пер. з фр. Київ : Основи, 1999. 903 с.
- Салабай В. Ф., Дудко І. Д., Борисенко М. В. та ін. Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики ХХ — початок ХХІ ст. Київ : Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, 2006. 368 с.
- Віднянський С. В. Мюнхенська угода // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Гол. редкол.: В. А. Смолій. Київ : Наукова думка, 2010. Т. 7. 728 с.
- Weinberg G. L. Hitler’s Foreign Policy 1933–1939: The Road to World War II. New York : Enigma Books, 2010. 866 р.
- Павлючик Т. В. Ставлення СРСР до Мюнхенської угоди 1938 р. // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди. Серія: Історія та географія. 2012. Вип. 45. С. 93–95. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpkhnpu_ist_2012_45_25
- Ткачук Т. Мюнхенська угода 1938 року: підходи британського політикуму і дипломатії // Європейські історичні студії. 2018. № 10. С. 253–274. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eis_2018_10_16
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Троян С. С. Мюнхенська угода 1938 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мюнхенська угода 1938 (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.03.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
