Влахернська ікона Божої Матері
Влахе́рнська іко́на Бо́жої Ма́тері (грец. Θεοτόκος των Βλαχερνών; від Влахерни — у ранньому середньовіччі передмістя Константинополя, тепер район Айвансарай м. Стамбула, Туреччина), Влахернєтисса (грец. Βλαχερνίτισσα) — пошанований у східному християнстві давній образ Богородиці, авторство якого традиція приписує євангелісту Луці.
Зміст
У традиції
За панівним переказом, ікона спершу зберігалася в м. Антіохії, згодом перенесена у м. Єрусалим. Разом з іншими християнськими реліквіями 439 привезена до м. Константинополя, була піднесена в дар сестрі ромейського імператора Феодосія ІІ. Зберігалася у Влахернській церкві Богородиці неподалік імператорського палацу (звідси й сучасна назва).
Ікону вважали покровителькою м. Константинополя і всієї Східної Римської імперії (тепер відома під назвою «Візантія»).
Образ відрізняється від традиційних православних ікон тим, що утворений барельєфом (а не плаский). Згідно зі Святим Переданням, ікона була виготовлена з воску, змішаного з порохом убитих християнських мучеників.
За переказом «Великодньої хроніки» ікона урятувала м. Константинополь від ворожої облоги (626): патріарх Сергій обійшов з нею міські мури й вороги відступили.
Ікона з Афону
Ікону вважали втраченою після пожежі 29.02.1434, яка знищила Влахернську церкву. Проте у пізніші століття зникнення ікони вже пов’язували з падінням м. Константинополя в 1453.
Як і багато святинь візантійської традиції, Влахернську ікону (або її копію) виявлено на Афоні в середині 17 ст. Питання про те, чи є вона автентичним образом із Влахерн, дотепер є предметом наукової полеміки: вважають, що давня ікона належала до орантського типу (див. Оранта), тоді як афонська — до іконографічного типу Одигітрія. Висловлено припущення, що афонська ікона створена у Влахернському кварталі, а можливо, й перебувала у Влахернській церкві, перш ніж була перенесена на Афон з міркувань безпеки.
1653 ікона була відправлена афонськими ченцями до м. Москви в дар царю Олексію Михайловичу.
У м. Москві
У 1650-х роки Московська церква під керівництвом патріарха Никона всіляко намагалася оновити свої зв'язки з Церквами-членами пентархії. Ідеологічним підґрунтям такої політики стала доктрина третього Риму, яка оголосила м. Москву наступницею м. Константинополя (т. з. другого Риму).
16.10.1653 ікону привіз до м. Москви грецький купець Димитріос Костінарі (разом із листом від Константинопольського патріарха Паїсія I, що підтверджував справжність образу). Патріарше подвір'я було «щедро винагороджено» за надіслану реліквію (800 динар з царської скарбниці).
Ікону розмістили в головному храмі столиці — Успенському соборі Московського кремля.
Павло Алеппський, який супроводжував патріарха Антіохійської православної церкви до м. Москви на початку 1655, згадував, що Влахернська ікона виглядала так, ніби «вона має тілесну форму» й «так сильно вирізняється на тлі», що глядача охоплює благоговіння. За його словами, образ було вміщено у розкішну ризу, що сяяла золотом і коштовним камінням, проглядали тільки руки і обличчя Богородиці й Господа. Павло описував, як цар поставив ікону перед своїм сидінням у санях, узявши її у Смоленський похід.
Попри культ Влахернської ікони, вона не досягла в Росії тієї міри шанування, яку Московська церква вділяла Казанській або Іверській іконам Богородиці. Після смерті Олексія Михайловича культ ікони занепав. Образ навіть не рятували з Кремля під загрозою наполеонівської окупації міста (див. Наполеонівські війни), він постраждав від великої московської пожежі 1812.
1918 ікону було перенесено з Успенського собору в інший храм, 1931 — передано до музейної колекції Московського кремля.
Дослідження та реставрація
Дійшли згадки про першу реставрацію ікони ще 1674, яку здійснили іконописці Симон Ушаков та Микита Павловець. Нова реставрація пошкодженої ікони зі заміною риз на срібні відбулася 1813, наступна — 1983.
Питання датування ікони лишається дискусійним. Один із найвідоміших дослідників іконографії археолог Н. Кондаков (1844–1925, Росія — Україна — Чехословакія) не зміг визначити вік ікони через проведені реставрації, але був певен у старожитності композиції.
Іконографічні та епіграфічні аналоги Влахернської ікони датують 13–14 ст. Зокрема, різьблене горельєфне зображення має схожість із іконами св. Георгія 13 ст. з Криму, міст Охрида (тепер Північна Македонія) та Касторії (тепер Греція). Оригінальний грецький напис («Η ΘΕΟΣΚΕΠΑ[Σ]ΤΟΣ» — букв. під Божою охороною), виявлений 1983 під шаром воскової фарби, має аналогію на свинцевій печатці 13 ст. із грецького Трапезундського монастиря (Монастир Сумела, тепер Туреччина). Відтак низка дослідників схильні вважати 13-те століття найімовірнішою датою створення образу.
Література
- Καλοκύρης Κ. Δ. Η Θεοτόκος εις την εικονογραφίαν Ανατολής και Δύσεως. Θεσσαλονίκη : Πατριαρχικόν Ίδρυμα Πατερικών Μελετών, 1972. 302 р.
- Соколова И. М. Икона «Богоматерь Влахернская» из Успенского собора Московского Кремля // Древнерусское искусство: Русь. Византия. Балканы. XIII век / Отв. ред. О. Е. Этингоф. Санкт-Петербург : Дм. Буланин, 1997. С. 413–426.
- Саенкова Е. М. Константинопольская святыня «Богоматерь Влахернская» в богослужении Успенского собора Московского Кремля последней трети XVII в // Византия и Запад (950-летие схизмы христианской церкви, 800-летие захвата Константинополя крестоносцами). Москва : Институт всеобщей истории РАН, 2004. С. 153–154.
- Поліщук Н. Іконографічні типи Богородичних ікон та їх особливості // РІСУ. 2020. URL: https://risu.ua/ikonografichni-tipi-bogorodichnih-ikon-ta-yih-osoblivosti_n108759
- Романова О. Феномен Охтирської ікони Богородиці в контексті великодержавної ідеології російського імперіалізму // Україна в Центрально-Східній Європі. 2021. Вип. 19–20. С. 69– 142. URL: http://resource.history.org.ua/publ/Ucse_2021_19-20_5
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Туренко В. Е. Влахернська ікона Божої Матері // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Влахернська ікона Божої Матері (дата звернення: 6.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.08.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
