Гахан
Гаха́н, гахам (за панівною версією, від хозар. каган — великий хан) — виборний духовний і світський голова караїмської спільноти.
Інститут гаханату відобразив традиції внутрішнього самоврядування караїмів, їхню етноконфесійну специфіку, поєднав як світську адміністративну, так і духовну владу. Часом проводять паралелі між статусом гахана і єпископа, патріарха, етнарха, архіпастиря.
Гахана обирали представники від караїмських громад; зберігали звичай тричі піднімати новообраного очільника на білому повстяному килимі.
Так, в Україні найбільшою караїмською общиною була кримська (за доби середньовіччя — найчисельніша в світі). У часи Російської імперії засновано Таврійське й Одеське караїмське Духовне управління (1837, за взірцем Мусульманського Духовного управління); резиденція Гахана Таврійського й Одеського знаходилася у комплексі караїмських кенас у Євпаторії. Згідно з тогочасним «Положенням про Таврійське караїмське духовенство» (від 03.03.1837), воно складалося з гахама (від 1928 — гахана), газанів (газзанів; голів місцевих громад, які правили богослужіння в кенасах) і шамашів (відповідальних за адміністративну й господарську діяльність); всі посади виборні. Обраного гахама затверджував міністр внутрішніх справ. Обирали також старшого й молодшого газанів — помічників гахана (старший був заступником гахана з духовних питань). Караїмське духовенство було звільнене від податків, мало інші привілеї.
Короткий час кримському гахану були підпорядковані караїмські громади (джимати) Волині й Литви. Від 1863 окремий духовний центр (гаханат) діяв у м. Тракаї (тепер Литва). На початок 20 ст. кримському гахану, який очолював Таврійське й Одеське караїмське Духовне управління, було підпорядковано бл. 40 громад. Останнім караїмським гаханом був Серая Шапшал.
Література
- Белый О. Б. Обзор архивных документов по истории караимской общины в первой половине XIX века (по материалам фонда Таврического и Одесского караимского духовного правления в ГААРК) // Крымский музей: 1995–1996. Симферополь : Таврия, 1996. С. 105–121.
- Караи (крымские караимы). История, культура, святыни / Авт.-сост.: А. Бабаджан, Т. Богославская, Г. Катык и др. Симферополь :
[б. и.], 2000. 56 с. - Adamczuk L., Kobeckaite Н., Pilecki Sz. Karaimi na Litwie i w Polsce. Warszawa; Wilno : Główny Urząd Statystyczny, 2003. 88 p.
- Полканова А. Кримські караїми // Світогляд. 2009. № 6. С. 10–23.
- Kizilov M. The Karaites of Galicia. An Ethnoreligious Minority among the Ashkenazim, the Turks and the Slavs 1772–1945. Leiden : Brill, 2009. 461 р.
- Мороз В. Караїми Галича — історія і спадок призабутої громади // Релігійно-інформаційна служба України. 2015. URL: https://risu.ua/karajimi-galicha-istoriya-i-spadok-prizabutoji-gromadi_n77138
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гахан // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гахан (дата звернення: 15.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.07.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
