Дипломатичний архів
Дипломати́чний архі́в — зібрання документів офіційного походження, пов’язаних із діяльністю головного органу в системі центральних органів виконавчої влади з формування державної політики у сфері зовнішніх відносин; документи закордонних дипломатичних представництв, консульських установ, постійних представництв при міжнародних організаціях тощо. Наприклад, проекти та оригінали текстів міжнародних угод, дипломатичне листування, внутрішньовідомчі документи.
Сучасні дипломатичні архіви функціонують у складі міністерств закордонних справ (МЗС чи відповідних органів виконавчої влади) або як самостійні архівні установи; мають чітко окреслені функції.
В усі часи дипломатичні архіви вважалися цінним суспільним надбанням, що заслуговує на зберігання й дослідження.
Зміст
- 1 Дипломатичні архіви Стародавнього світу
- 2 Дипломатичні архіви у Франції
- 3 Дипломатичні архіви в Німеччині
- 4 Дипломатичні архіви в Італії
- 5 Дипломатичні архіви в Польщі
- 6 Дипломатичні архіви в США
- 7 Дипломатичні архіви в Україні
- 8 Значення
- 9 Додатково
- 10 Джерела
- 11 Література
- 12 Автор ВУЕ
- 13 Важливо!
Дипломатичні архіви Стародавнього світу
Документи офіційного походження виявлено археологами в різних країнах серед залишків праархівів. Найбільш резонансні знахідки:
- Дипломатичне листування правителів царств Стародавньої Месопотамії — останнього царя Марі Зимлірима та вавилонського царя Хаммурапі, правителів Еталу, Ларси, Ешнунни. Документи виявлені в царському архіві м. Марі на Середньому Єфраті. Збереглося понад 30 тис. клинописних документів.
- Дипломатичне листування фараонів XVIII династії — Аменготепа III та його сина Ехнатона (Аменготепа IV) із сирійськими і палестинськими князями та вавилонськими і митаннійськими царями, угода єгипетського фараона Рамзеса II з царем хеттів Хаттушилем III, укладена 1296 до н. е. в Палестині із Тель(Ель)-Амарнського архіву. Документи виявлені під час розкопок 1885–1888 на правому березі р. Нілу, в колишній Амарні (Тель/Ель-Амарні), на місці резиденції фараона.
- Дипломатичний архів давньоримських жреців-феціалів (виконували важливі функції в процедурах, пов’язаних із міжнародними відносинами, а згодом складали міжнародні угоди). Архів зберігався у храмі богині вірності Фідес на Капітолії, а після пожежі 88 р. н. е. оригінали угод Риму з іноземними державами було перенесено до храму Сатурна, неподалік приміщення Сенату.
Ці знахідки засвідчують належність дипломатичних архівів до найдавніших зібрань документів, що становили значні цінності держави і зберігалися в особливих умовах.
Дипломатичні архіви у Франції
Для зберігання й дослідження дипломатичних архівів створювали спеціальні установи. Перші такі установи з’явилися у Франції наприкінці 17 ст. Ідею створити Архів закордонних справ висунув французький дипломат Шарль Кольбер, маркіз де Круасі (франц. Charles Colbert, marquis de Croissy). Реалізував ідею його син — Жан-Батист Кольбер, маркіз де Торси, який 1710 започаткував у Версалі, королівській резиденції, архів дипломатичного відомства. Згідно з указом Людовика XIV, на державне зберігання надійшли державні (в т. ч. дипломатичні) документи кардиналів Рішельє і Мазаріні, мемуари й хроніки герцога Луї де Рувруа Сен-Сімона, листування послів тощо.
Зі створенням Департаменту національних архівів Франції, відповідно до декрету Установчої асамблеї від 12.09.1790, Архів МЗС зберіг свою самостійність. Деякий час його не стосувалося положення загальної архівної реформи, проголошеної Декретом від 7 мессидора другого року Республіки (25.06.1794), про запровадження принципу публічності архівів. Доступ до дипломатичних архівів мали тільки дипломати. Для історичних досліджень їх відкрили 1830 зусиллями французького історика, члена французької Академії Франсуа-Огюста Міньє (франц. François-Auguste Mignet, 1796–1884). Він розпочав свою роботу на посаді директора Архіву Міністерства закордонних справ Франції, що тривала до 1848. Увесь архітектурний комплекс Версаля отримав статус музею.
Від 2009 у зовнішньополітичному відомстві Франції функціонує спеціальний департамент Дипломатичних архівів. У його складі діють департамент архівів, загальний відділ і бібліотека. Йому підпорядковано також Дипломатичний архівний центр у Нанті, який зберігає колекції дипломатичних документів від 17 ст. Дипломатичні архіви Франції проводять активну наукову, евристичну, дослідницьку і виставкову діяльність.
Дипломатичні архіви в Німеччині
Документи німецької дипломатії від 1867, а також міжнародні договори Федеративної Республіки та її юридичних попередників зберігає Політичний архів МЗС ФРН. Політичний архів має статус державного архіву. Надає вільний доступ до документів, окрім підрозділів зовнішньополітичного відомства, для історичних досліджень, зокрема шляхом розташування довідкової інформації на веб-сайті МЗС.
Задля поглиблення контактів із громадськістю МЗС регулярно проводить Дні відкритих дверей із публічними архівними виставками, публікує «Біографічні відомості про Керівництво німецького зовнішньополітичного відомства 1871–1945».
Дипломатичні архіви в Італії
Відділ історичної дипломатичної документації МЗС Італії та архів після реорганізації центрального апарату 2010 включено до складу Відділу аналізу, планування та історичної дипломатичної документації.
Основні завдання Відділу історичної дипломатичної документації: забезпечення збереженості історичних документів, пов’язаних із зовнішньополітичною діяльністю, зберігання оригіналів нечинних міжнародних документів, систематичне збирання архівів з головного управління та закордоном, забезпечення доступу до них у порядку, передбаченому чинним законодавством, публікація італійських дипломатичних документів, експозиційна діяльність та забезпечення функціонування бібліотеки.
Історичний дипломатичний архів відповідає за зберігання та інвентаризацію історичних документів, утворених у діяльності центрального апарату міністерства та дипломатичних і консульських представництв за кордоном, а також забезпечує доступ до архівної інформації. В архіві зберігаються документи від початку 18 ст.:
- місії Сардинії в м. Відні (1707–1859);
- місії Сардинії в містах Парижі, Берні, Гаазі та Мадриді (1718–1861);
- місії в м. Лондоні (1730–1860);
- місії та консульства Королівства Сардинії в Росії (1783–1861);
- місії та консульства Великого герцогства Тоскани в м. Римі (1737–1861);
- державного секретаря закордонних справ Королівства Сардинії (1799–1861);
- консульства Великого герцогства Тоскани в м. Римі (1817–1853) тощо.
Дипломатичні архіви в Польщі
Архів польської дипломатії — структурний підрозділ Бюро архівів та управління інформацією МЗС. Місія Архіву польської дипломаті полягає в збереженні інституційної пам’яті. У фондах секції «Міністри закордонних справ» зберігаються біографічні матеріали 39-ти колишніх керівників польської дипломатії за 1918–2014, в секції «Штаб-квартири МЗС» — інформація про історію та зовнішній вигляд штаб-квартир МЗС і окремих установ за кордоном, відеодокументи фіксують традиції польської дипломатії.
До завдань Бюро архівів та управління інформацією МЗС належать: участь у конференціях, співпраця з іншими архівами, пошук експонатів для організації виставок, що є одним із найцікавіших способів репрезентації історії польської зовнішньої служби. Стимулом історичних досліджень у сфері історії зовнішньополітичної служби є Конкурс на найкращу публікацію про історію польської дипломатії і зовнішньої політики Польщі з призовим фондом у 15 тис. злотих, який щорічно від 2013 оголошує Міністр закордонних справ Польщі.
Дипломатичні архіви в США
1833 — з ініціативи Державного секретаря США Л. Мак-Лейна та відповідно до рішення Президента США Е. Джексона в складі Державного департаменту в процесі його реорганізації з’явилися Бюро дипломатичних справ та Бюро консульських справ. Завдання цих структур полягали в упорядковуванні документів зовнішньополітичної діяльності уряду США та дипломатичних установ, підготовці до ратифікації міжнародних договорів, реєстрації, індексуванні та зберіганні дипломатичного листування.
Згодом функції зберігання дипломатичних документів було закріплено за двома іншими підрозділами:
- Бюро архівів та бібліотеки (1882), де зберігалися міжнародні договори, дипломатичні ноти, документи Континентальних Конгресів, пов’язані з міжнародними відносинами та інші документи, утворені до 1870;
- Бюро індексів і архівів (1894), куди надходило дипломатичне та консульське листування.
Заходами цих бюро Державного департаменту розпочато публікацію серій дипломатичних документів (мирних договорів, конвенцій, листування). Від 1934 документи Бюро архівів та бібліотеки передано на зберігання до Національного архіву США.
У жовтні 1991 у США в Державному департаменті при Офісі історика створено Консультативний комітет з історичної дипломатичної документації в складі 9 членів (історики, політологи, архівісти, юристи-міжнародники). Шість із них — представники професійних організацій: Американської історичної асоціації, Американської асоціації політичних наук, Товариства американських архівістів, Американського товариства міжнародного права, Товариства істориків міжнародних відносин США; три («великі») — відомі в галузі міжнародних відносин учені.
Історик Державного департаменту працює як виконавчий секретар Комітету, який збирається щонайменше 4 рази на рік. Консультативний комітет розглядає звіти, розробляє рекомендації в сфері своєї компетенції, консультує з усіх аспектів процедури розсекречування дипломатичних документів, дає рекомендації історику Державного департаменту щодо відбору документів для публікації.
Дипломатичні архіви в Україні
Галузевий державний архів МЗС України є структурним підрозділом (відділом) МЗС і функціонує в такому статусі від квітня 2004, успадкувавши свої функції і завдання від Архіву МЗС УРСР (1951–1993) та Історико-архівного управління МЗС України (1993–2004). ГДА МЗС України зберігає дипломатичні документи від 1944.
Документи, що утворилися в діяльності органів української дипломатичної служби на перших етапах її формування, розпорошені в різних фондах та колекціях державних архівів і приватних документальних зібрань в Україні та за кордоном.
Значна частина документів перших українських дипломатичних установ доби визвольних змагань 1917–1921 повернулися в м. Київ у складі української частини т. з. Празького російського архіву, переданого чехо-словацькими урядом УРСР згідно з «дарчим актом» від 30.08.1945. Ці архіви тепер зберігаються в ЦДАВО України та ЦДАГО України й відкриті для наукових пошуків.
Документи, які можна вважати такими, що належать до дипломатичних архівів, зберігаються у фонді графа М. Тишкевича у ЦДІАЛ України, надходять у оригіналах чи копіях до ЦДАЗУ, бібліотек національних університетів «Києво-Могилянська академія» та «Острозька академія» та інших українських установ пам’яті.
Крім того, велика частина українських дипломатичних документів — за межами України, нині перебуває в складі фондів державних та недержавних архівних установ або в приватних колекціях.
Значення
Дипломатичні архіви належать до архівів із державною формою власності. Цілісність дипломатичних архівів у практичній діяльності забезпечується нормами міжнародного права. Правовий статус дипломатичних архівів визначається Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18.04.1961, згідно з якою архіви і документи закордонних представництв є «недоторканними в будь-який час незалежно від їх місця розташування» (ст. 24), як і офіційне дипломатичне листування, пов’язане з виконанням дипломатичним представництвом своїх функцій (п. 2, ст. 27), документи і кореспонденція дипломатичних агентів (п. 2, ст. 30) у сфері їхньої діяльності.
У разі розриву дипломатичних відносин держава перебування навіть у разі збройного конфлікту зобов’язана поважати та охороняти приміщення дипломатичного представництва та дипломатичний архів. Акредитуюча держава може доручити охорону приміщення дипломатичного представництва і дипломатичного архіву третій державі (ст. 45).
Закордонні представництва впорядковують свої документи і передають на подальше зберігання відповідно до вимог, прийнятих у тій чи тій країні.
Додатково
Близьке до поняття «дипломатичний архів» поняття «консульський архів», який, згідно з Віденською конвенцією про консульські зносини (1963), розуміється як «всі папери, документи, кореспонденція, книги, фільми, стрічки звукозапису і реєстри консульської установи разом із шифрами та кодами, картотеками і будь-якими предметами обстановки, призначеними для забезпечення їх збереження і зберігання». Як і дипломатичні архіви, консульські архіви є недоторканними і держави перебування зобов’язані поважати їх цілісність навіть у разі збройного конфлікту (ст. 27).
Джерела
- Про ратифікацію Віденської конвенції про дипломатичні зносини: Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 21 березня 1964 року// Відомості Верховної Ради. 1964. № 13. Ст. 199. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/199a-06#Text
Література
- Церетели Г. В. Архивы классической древности (Греция и Рим) // История архивного дела классической древности, в Западной Европе и на мусульманском Востоке. Санкт-Петербург : [б. и.], 1920. С. 32.
- Гайдуков Л., Матвієнко В. Архіви дипломатичні // Українська архівна енциклопедія / Ред. кол.: І. Б. Матяш, І. Н. Войцехівська, Л. А. Дубровіна та ін. Київ : Горобець, 2008. С. 80–81.
- Левченко Л. Л. Архіви і архівна справа Сполучених Штатів Америки: історія та організація. Миколаїв : Іліон, 2013. С. 306–310.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Матяш І. Б. Дипломатичний архів // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дипломатичний архів (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.03.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
