Дюрас, Маргеріт
Дюра́с, Маргері́т [ фр. Duras, Marguerite; справжнє ім’я та прізвище — Доннадьє, Маргеріт Жермен Марі (Donnadieu, Marguerite Germaine Marie); 04.04.1914, Гіа-Дін, передмістя м. Сайгона, тепер у межах м. Хо Ши Міна, В’єтнам — 03.07.1996, м. Париж, Франція] — письменниця, драматург, сценарист і режисер, одна з основоположників французького роману нового. Писала французькою мовою.
|
Дюрас, Маргеріт (Duras, Marguerite) | |
|---|---|
| Псевдоніми | Маргеріт Дюрас |
| Справжнє ім’я | Маргеріт Жермен Марі (Marguerite Germaine Marie) |
| Справжнє прізвище | Доннадьє (Donnadieu) |
| Народження | 04.04.1914 |
| Місце народження | Гіа-Дін |
| Смерть | 03.07.1996 |
| Місце смерті | Париж |
| Місце поховання | Кладовище Монпарнас |
| Alma mater | Паризький університет |
| Місце діяльності | Франція |
| Напрями діяльності | літературна творчість, драматургія, журналістика, кінематограф |
| Традиція/школа | Авангард |
Зміст
Життєпис
Народилася у сім’ї вчителів. У дитинстві жила у В’єтнамі, де її батьки за направленням міністерства освіти займалися педагогічною діяльністю. Батько був викладачем математики і директором школи, мати — вчителькою молодших класів. Батько помер 1921. У 1928 мати купила невелику ділянку в Індокитаї, але земля виявилася непридатною для обробки і сім’я розорилася. Скрутний досвід юних років, а також складні стосунки з матір’ю вплинули на подальшу творчість майбутньої письменниці.
З 1921 навчалася у ліцеї Шаслу-Лоба у м. Сайгоні (тепер ліцей Ле Кюї Дона). 1931 повернулася до Франції для здобуття вищої освіти.
Закінчила Паризький університет, де вивчала право та економіку (1935). З 1938 працювала секретарем у Міністерстві колоній. Під власним ім’ям М. Доннадьє написала книгу «Французька імперія» (1940; «L’Empire français»). За змістом це був твір колонізаторської пропаганди. Пізніше відмовилася від цієї книги. У листопаді 1940 подала у відставку з міністерства.
Під час Другої світової війни брала участь у Русі Опору. Разом з чоловіком Р. Антельмом 1943 приєдналася до мережі Опору, очолюваної Ф. Міттераном. Саме у роки війни опублікувала свої перші романи. Підпільна група була розкрита, Дюрас змогла втекти, а її чоловіка заарештувало гестапо і відправило до концтаборів. Після звільнення він повернувся хворий і виснажений. Про це Дюрас написала згодом у романі «Біль» («Pain»; 1985).
Після війни до кінця життя займалася літературною та кінематографічною творчістю.
Похована на кладовищі Монпарнас.
Творчість
Доробок Дюрас включає понад 60 творів. Авторка близько 40 романів, 20 п’єс, кіносценаріїв. Зняла також 19 фільмів.
Працювала у різних жанрах: роман, драматургія, журналістика. Поступово знайшла свій голос, стиль, який не належить до жодної школи, але унікальний і впізнаваний серед інших.
Перші романи «Безсоромниці» («Les Impudents»; 1943), «Спокійне життя» («La Vie calme»; 1944) опублікувала під псевдонімом Дюрас (за назвою села, де розташований дім її батька, тепер у регіоні Нова Аквітанія). Справжнє визнання здобула після появи роману «Гребля проти Тихого океану» (1950) — сімейного роману, що розповідає про бідну французьку родину в Індокитаї, яка стала жертвою колоніальної системи і корупції.
Твори Дюрас за стилем поділяють на кілька груп. Перша — від роману «Безсоромниці» до роману «Маленькі коні з Таркінії» («Petites chevaux des Tarquinia»; 1953). У цих творах Дюрас дотримується майже класичної романної форми, порушує історичні, соціологічні та ідеологічні проблеми. Критики більше звертають увагу на зміст цих творів, ніж на їхню форму.
Друга група — від творів «Цілі дні під деревами» («Des journée entières dans les arbres»; 1954) і «Сквер» («Le Square»; 1955) до «Модерато кантабіле» («Moderato cantabile»; 1958), Дюрас стає одним з авторів авангарду, з’являється тема божевілля.
Третя група — від збірки статей «Літо 80» («L’Été 80»; 1980). Авторка виходить за межі стилю двох перших груп творів, створює свій власний стиль.
Серед творів письменниці: психологічний роман «Моряк із Гібралтару» («Le marin de Gibraltar»; 1952); роман про абсолютне кохання, що межує з божевіллям, «Пробудження Лол В. Штайн» («Le ravissement de Lol V. Stein»; 1964); романи «Віце-консул» («Le Vice-Consul»; 1965), «Кохання» («L’amour»; 1971); «Коханець» («L’Amant»; l984, Гонкурівська премія, екранізований 1992, режисер Ж. Ж. Анно), «Коханець з Північного Китаю» («L’Amant de La Chine Du Nord»; 1991); експериментальна п’єса про трагічне кохання «Індіа-Сонг» («India Song»; 1973); щоденники і новели, зібрані під єдиним заголовком «Біль» (1985) тощо.
У творах Дюрас зосереджує увагу на внутрішньому житті персонажа, її улюблені теми — кохання, божевілля й одержимість. Стиль Дюрас — лаконічний, сповнений динамічною напругою, часом із прихованим змістом.
Дюрас займалася також кінематографом і театром. Від 1960-х упродовж майже 20 років основне місце в її творчості займали театр і кіно. Сцена і екран дозволили їй експериментувати з новими способами письма. Першою театральною п’єсою була «Віадуки Сени і Уази» («Les Viaducs de la Seine-et-Oise»; 1960), після якої написала кілька сценічних адаптацій.
Як сценарист разом із режисером А. Рене зняла фільм «Xiросіма, любов моя». (1959). Фільм було номіновано на премію «Оскар» у категорії «найкращий оригінальний сценарій».
На межі 1970-х кіно взяло гору над театром, зняла низку фільмів у жанрі драми: «Наталі Гранже» (1972), «Жінка з Гангу» (1974), «Вантажівка» (1977), «Бакстер, Віра Бакстер» (1977) та інші.
Фільм «Індіа-сонг» (1975), знятий нею за власною п’єсою, отримав приз Французької асоціації мистецтва кіно та есе та Великий приз Французької академії кіно (обидва — 1975) і був номінований на кінопремію «Сезар» (1976) у кількох категоріях. Фільм показано поза конкурсом на Каннському кінофестивалі.
Початок 1980-х ознаменований поверненням до літературної творчості. 1983 і 1984 стали головним переломом у літературній кар’єрі Дюрас. Після здобуття великої театральної премії, присудженої Французькою академією в червні 1983, письменниця тріумфувала у вересні з постановкою «Саванна затока» («Savannah Bay»; 1983), п’єси, написаної для актриси М. Рено (1900–1994; Франція). П’єса була поставлена у паризькому театрі «Рон-Пуан», з 2002 вона входить до репертуару театру «Комеді Франсез».
Публікація роману «Коханець» («L’Amant»; 1984) остаточно закріпила популярність письменниці, її слава вийшла далеко за межі Франції. Роман розповідає про дівчину, яка живе в Індокитаї, та її зустріч з китайським коханцем. Книга відразу ж мала успіх у широкої публіки та отримала Гонкурівську премію. Роман знаменує повернення до оповідної прози та романтики. За книгою було знято фільм (1992, режисер Ж.-Ж. Анно), який отримав низку премій. Услід за нею написані романи «Голубі очі, чорне волосся» («Les Yeux bleus pied noirs»; 1986), «Емілі Л.» («Emily L.»; 1987) та «Літній дощ» («La Pluie d' été»; 1990).
Твори Дюрас перекладені на понад 35 мов.
Українською мовою роман Дюрас «Пробудження Лол В. Штайн» переклала Д. Бібікова, роман «Коханець» — Р. Осадчук, сценарій «Хіросіма, любов моя» — Ю. Аніпер.
Нагороди та визнання
Лауреат Травневої премії 1958 за роман «Модерато кантабіле», премії Ж. Кокто за фільм «Цілі дні на деревах» (1976), премії Французької академії «Гран-прі театру» за всю творчість (1983), Гонкурівської премії за роман «Коханець» (1984) та інших відзнак. Здобула приз «Срібний ведмідь» Берлінського міжнародного кінофестивалю (1985) за фільм «Діти».
На честь письменниці названо астероїд 11499 Дюрас, відкритий 02.09.1989.
Премія імені Дюрас була заснована 2001 генеральною радою департаменту Лот і Гаронна.
Додатково
Дюрас була активісткою Французької компартії (1944–1950), виключена через чутки про аморальну поведінку. Упродовж багатьох років мала проблеми з алкогольною залежністю.
Брала участь у роботі Комітету інтелектуалів проти війни в Алжирі (1954).
Цитата
«Десь у Франції, близько до ночі, німецький солдат іде через майдан якогось містечка.
Навіть війна може бути буденною.
Німецький солдат іде площею, наче жива мішень.
Ми у вирі війни, у той час, коли люди уже не вірять у те, що роблять. Люди уже не остерігаються своїх ворогів. Вони вже звикли до війни. Марсова площа відображує спокійну безнадію. Німецький солдат теж її відчуває. Про нудьгу війни багато не розповідають. У нудьзі війни жінки спостерігають за ворогом, який іде через майдан, за зачиненими вікнами. Тут пригода межує з патріотизмом. Інші пригоди мають бути заглушені. Але дивитись не забороняється. Проти погляду нічого не вдієш»
(Дюрас М. Коханець ./ Переклад Р. Осадчука. Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009, с. 102).
Твори
- Théâtre : en 4 t. Paris : Gallimard, 1965–1999.
- India Song. Paris : Gallimard, 1973. 148 p.
- L’Amant. Paris : Editions de Minuit, 1984. 142 p.
- La Douleur. Paris : P.O.L., 1985. 207 p.
- Emily L. Paris : Editions de Minuit, 1987. 160 p.
- Œuvres complètes : en 4 t. Paris : Gallimard, 2011–2014.
- У к р. п е р е к л. – Пробудження Лол В. Штайн / Пер. Д. Бібікової. Київ : Факт, 2006. 156 с.
- Коханець / Пер. Р. Осадчука. Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009. 128 с.
- Хіросіма, любов моя / Пер. Ю. Аніпер. Харків : Фоліо, 2010. 127.
Література
- Armel A. Marguerite Duras et l'autobiographie. Pantin : Le Castor astral, 1990. 172 p.
- Blot-Labarrère Ch. Marguerite Duras. Paris : Seuil, 1992. 316 p.
- Vircondelet A. Marguerite Duras, verité et legends. Paris : Chêne, 1996. 188 p.
- Burgelin C., Gaulmym P. Lire Duras. Lyon : Presses Universitaires de Lyon, 2001. 624 p.
- Боргомано М. Маргеріт Дюрас // Алхімія слова живого. Французький роман 1995–2000. Київ : Промінь, 2005. С. 259–263.
- Березовський І. Піаф французької літератури // Дюрас М. Коханець / Пер. з фр. Р. Осадчука. Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009. С. 126–127.
- Meurée Ch., Piret P. De mémoire et d’oubli: Marguerite Duras. Bruxelles : Peter Lang, 2009. 322 p.
- Fostier R. Marguerite Duras. Paris : Gallimard, 2018. 304 p.
- Snauwaert М. Duras et le cinéma. Paris : Nouvelles éditions Place, 2018. 120 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Дюрас, Маргеріт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дюрас, Маргеріт (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.04.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
