Латинізація
Латиніза́ція — у широкому розумінні — процес і/та результат впливу латинської культури, західної християнської традиції на східнохристиянську, зокрема на слов'янські народи (які розглядалися при цьому радше як пасивні об'єкти такого впливу). У вузькому розумінні — термін, яким православні ортодокси 17–19 ст., прибічники візантійської культури і церковнослов'янської традиції, означували негативний, на їхню думку, вплив «латинства» у східнохристиянських церквах та світській культурі східнохристиянських народів.
Зміст
В контексті української історії
У 15–16 ст., в умовах вигасання значення в Україні візантійської церковної культури, латинська культура у церковних традиціях та світському житті притягувала провідні верстви українського народу.
Латинська мова на той час була мовою освіти, науки, урочистих текстів, часто і листування освічених людей, зокрема й на українських теренах. Латину тут викладали в освітніх закладах, котрими провадили католики (насамперед єзуїти), пізніше й уніати — представники уніатської (з’єднаної з Римом) української Церкви, що уклала Берестейську церковну унію 1596 з Апостольською столицею. Згодом латинську мову запровадили і в братських православних школах (див. Братські школи). Юнаки з родин магнатів, шляхти і козацької старшини вчились як у католицьких школах на батьківщині, так і нерідко продовжували освіту в університетах європейських країн, де бачили принади латинської культури і запозичували її елементи (одним з учнів єзуїтського колегіуму був і Б.-З. Хмельницький). Відтак поряд із пасивною й вимушеною підлеглістю чужому впливові йшлося і про добровільне долучення до латиномовної культури, певне освоєння ефективного й привабливого досвіду.
В контексті церковного життя
Вплив західнохристиянських церков (Римо-католицької церкви та протестантських) був відчутний тим більше, чим більше проблем наростало у Православної церкви в українських землях. Особливо помітним він став у 16 ст., коли чимало українців «латинщились», тобто переходили з Православної церкви в Римо-католицьку та протестантські. Це міг бути вибір як вимушений, заради тих чи тих зисків, так і цілком свідомий, з переконання.
Рішення ієрархів української Церкви оптимізувати її становище укладанням унії з Римом (Берестейська унія 1596) спричинило звинувачення у латинізації з боку православних ортодоксів. Такі ж звинувачення у бік уніатської Церкви лунали і в наступних дискусіях та боротьбі уніатів і православних (православна ієрархія була висвячена 1620 подорожуючим через українські терени Єрусалимським патріархом), що тривало подекуди і до нашого часу — на адресу Української греко-католицької церкви.
Часом подібні звинувачення дотепер закидають у бік сучасної діяльності в Україні Римо-католицької церкви і навіть (від православних консерваторів) стосовно проєвропейських церковних реформ (приміром, ініціатив переходу на новий астрономічний календар — новоюліанський або григоріанський — греко-католиків чи проєвропейськи налаштованих православних).
У релігієзнавчій літературі термін «латинізація» застосовують щодо двох явищ:
1) насильницького нав’язування (в минулому; частіше поляками) або бездумного прийняття певних латинських церковних, культурних традицій;
2) об’єктивно необхідного освоєння таких традицій; природного для українців-європейців їх творчого застосування чи навіть вироблення власних традицій, аналогічних західнохристиянським.
В обох розуміннях елементи латинізації можуть розглядатися і в уніатській (тепер — Українській греко-католицькій) церкві, і в українській Православній церкві Могилянського періоду (за митрополитування Петра Могили), а також і в контексті певних особливостей розвитку Православної церкви України та реакцій на них з боку консервативних православних кіл.
Література
- О единстве церкви Божией Петра Скарги 1577 года // Памятники полемической литературы в Западной Руси : в 3 кн. Санкт-Петербург : Печатня В. И. Головина, 1882. Кн. 2. С. 601–938.
- Потий И. Антиризис или Апология против Христофора Филарета // Памятники полемической литературы в Западной Руси : в 3 кн. Санкт-Петербург : Печатня В. И. Головина, 1903. Кн. 3. С. 575.
- Сеник С., с. Латинізація в українській католицькій церкві. Люблин : Свічадо, 1990. 31 с.
- Недавня О. В. Греко-католицизм в контексті духовного самовизначення українців між християнським Сходом і Заходом. Київ : Гнозис, 2000. 218 с.
- Тимошенко Л. В. Берестейська унія 1596 р. Дрогобич : Коло, 2004. 197 с. URL: http://history.org.ua/LiberUA/966-7996-81-6/966-7996-81-6.pdf
- Недавня О. В. Латинізація (в авторській редакції). URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Недавня О. В. Латинізація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Латинізація (дата звернення: 8.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.12.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
