(Перенаправлено з Латур, Бруно)

Латур, Брюно

Bruno Latour in Taiwan P1250394 (cropped).jpg

Латýр, Брюнó (фр. Latour, Bruno; 22.06.1947, м. Бон, тепер регіон Бургундія — Франш-Конте, Франція) — соціолог, антрополог, філософ, член Американської академії мистецтв і наук (з 2008), асоційований член Королівської академії Бельгії (з 2014), іноземний член-кореспондент Королівської данської академії наук і літератури (з 2017), іноземний член Британської академії (з 2018), почесний доктор університетів Лунда (з 1996), Лозанни (з 2006), Монреаля (з 2008), Гетеборга (з 2008), Ворика (з 2009), Единбурга (з 2016) та Левена (з 2021).

Одна з ключових фігур у соціальних дослідженнях науки і технологій, співзасновник акторно-мережевої теорії.

Латур, Брюно

(Latour, Bruno)

Народження 22.06.1947
Місце народження Бон
Напрями діяльності соціологія, філософія, антропологія
Традиція/школа соціальні дослідження науки і техніки, акторно-мережева теорія


Життєпис

Народився у сім’ї спадкових виноробів центральної Бургундії.

1966 вступив на філософський факультет Університету Діжона, де вивчав, зокрема, християнську теологію та екзегетику. 1972 здобув ступінь агреже з філософії.

1973–1975 під керівництвом антрополога М. Оже (нар. 1935) займався прикладними антропологічними дослідженнями у Республіці Кот д’Івуар в місті Абіджані при Заморському управлінні з досліджень науки і технологій, підпорядкованому французькому уряду.

1975 в Університеті Тура (Франція) захистив дисертацію з філософської теології на тему «Екзегеза і онтологія: аналіз текстів про воскресіння».

У жовтні 1975 — серпні 1977 працював у США, де займався антропологічним дослідженням наукових практик в лабораторії Інституту біологічних досліджень Солка у м. Ла Холья (штат Каліфорнія). За підсумками цього дослідження Латур у співавторстві зі С. В. Вулгаром (нар. 1950; Велика Британія) опублікував книгу «Лабораторне життя: соціальне конструювання наукових фактів» (1979), завдяки якій став відомим в академічних колах.

Після повернення до Франції працював у Національній консерваторії мистецтв і ремесел у м. Парижі (1977–1982).

Наприкінці 1970-х долучився до проекту «Пандора», який ставив за мету розробку нових підходів у галузі соціальних досліджень науки й технологій. Завдяки цьому почалася його тривала співпраця з М. Каллоном, одним із співзасновників акторно-мережевої теорії. 1978 Латур і Каллон опублікували перший програмний бюлетень проекту «Пандора». У ньому вміщено результати досліджень, авторські статті, есе, рецензії та переклади.

1982 Латур почав співпрацю з Центром соціології інновацій при Гірничій школі Парижа. Центр став інституційною платформою, на базі якої створювалася акторно-мережева теорія. Узагальнив результати своїх досліджень в книгах: «Мікроби: війна і мир» (1984), «Наука в дії» (1987) та «Ми ніколи не були сучасними» (1991), «Араміс, або Закоханість у технології» (1992).

Працював 2006–2017 професором Інституту політичних досліджень (м. Париж), заснував там медіалабораторію та програму з експериментів у галузі мистецтв і політики.

З 2017 продовжує активну дослідницьку роботу, читає публічні лекції та виступає співорганізатором наукових і мистецьких подій.

Наукова діяльність

Латур відомий, насамперед, як дослідник у царині соціальних досліджень науки і технології (вивчення діяльності науковців та інженерів із створення, підтримки й поширення наукових фактів і технологічних артефактів). Відводить особливу роль так званим «не-людям», описуючи їх як активних учасників соціальних практик.

У книзі «Лабораторне життя» наука постає як опосередкована технологіями практична діяльність зі створення записів, які потенційно можуть перетворитися на наукові факти. Ці записи безперервно продукуються як самими вченими, так і складними письмовими приладами. Крім того, у науці особливу роль відіграє риторика, оскільки науковий факт — це особливий різновид висловлювання про світ.

До середини 1990-х методологія Латура ґрунтувалася на так званому «узагальненому принципі симетрії» — настанові, згідно з якою діяльність людей та не-людей треба описувати в однакових категоріях. Для цього автор використовує низку адаптованих семіотичних понять, зокрема поняття «áктор». Речі, технології та інші живі істоти є акторами, тобто активними учасниками соціального життя. Але актор ніколи не діє спонтанно, його підбивають до дії інші актори. Саме тому Латур вживає поняття «актор — мережа», яке демонструє, що дія завжди об’єднує багатьох акторів. Матеріальні властивості залучених до дії об’єктів впливають на людей, які з ними взаємодіють.

Інколи Латура називають представником так званого «нонмодернізму», тобто інтелектуальної течії, яка ставить під сумнів наявність цивілізаційного розриву між «традиційними» та «сучасними» суспільствами. Нонмодернізм Латура частково є спробою дистанціюватися водночас як від «модерністів» з їхньою вірою у прогрес, так і від «постмодерністів» з їхньою критикою Просвітництва.

У 2000-х Латур все частіше звертається до екологічної проблематики, обґрунтовуючи необхідність розробки нових понять і політичних стратегій, які б давали можливість протистояти сучасним глобальним викликам. Був одним із перших соціальних науковців, що стали активно послуговуватися поняттям «антропоцену». Цим словом іменують нову геологічну добу, яка прийшла на зміну голоцену, відколи люди почали справляти визначальний вплив на стан земної поверхні. Він також активно використовує поняття «нового кліматичного режиму», прогнозуючи, що у найближчі десятиліття екологічні виклики стануть не другорядною, а першочерговою проблемою міжнародної політики.

Нагороди і визнання

Лауреат премії З. Унселда (Німеччина) за життєві досягнення (2008), премії Нам Джун Пайка (Південна Корея; 2010), премії Л. Гольберга (2013; Норвегія).

Кавалер ордена Почесного легіону (2012), офіцер ордена Заслуг (2017).

Нагорода фундації Спінози (2020; Нідерланди).

Додатково

Латур відомий також як теолог. Зокрема, його книга «Радість, або муки релігійного мовлення» (2002) присвячена проблемі відносин між релігійним та науковим мисленням у сучасному житті. За твердженням Латура, він є практикуючим католиком.

Праці

  • Les Microbes. Guerre et paix, suivi de Irréductions. Paris : Métailié, 1984. 281 p.
  • Laboratory Life: The Social Construction of Scientific Facts. Princeton : Princeton University Press, 1986. 294 p.
  • Petite réflexion sur le culte moderne des dieux faitiches. Le Plessis-Robinson : Synthélabo groupe, 1996. 103 p.
  • Pandora's Hope: An Essay on the Reality of Science Studies. Cambridge : Harvard University Press, 1999. 352 p.
  • La Fabrique du droit. Une ethnographie du Conseil d'État. Paris : La découverte, 2004. 319 p.
  • Reassembling the Social. An Introduction to Actor-Network Theory. Oxford : Oxford University Press, 2009. 301 p.
  • Enquête sur les modes d'existence: Une anthropologie des modernes. Paris : La Découverte, 2012. 498 p.
  • Jubiler ou les Tourments de la parole religieuse. Paris : La Découverte, 2013. 198 p.
  • Aramis ou l'Amour des techniques. Paris : Editions La Découverte, 2015. 241 p.
  • Face à Gaïa: Huit conférences sur le nouveau régime climatique. Paris : La Découverte, 2015. 398 p.
  • Politiques de la nature. Comment faire entrer les sciences en démocratie. Paris : La Découverte, 2015. 382 p.
  • Science in Action: How to Follow Scientists and Engineers Through Society. Cambridge : Harvard University Press, 2015. 274 p.
  • Où atterrir? Comment s'orienter en politique. Paris : La Découverte, 2017. 155 p.
  • Nous n'avons jamais été modernes. Essai d'anthropologie symétrique. Paris : La Découverte, 2018. 210 p.
  • У к р. п е р е к л. — Латур Б. Про деякі емоційні наслідки капіталізму // Всеукраїнський соціологічний часопис «СВОЄ». 2015. № 1 (11). C. 36–49.

Література

  1. Harman G. Prince of Networks: Bruno Latour and Metaphysics. Prahran : Re.press, 2009. 258 p.
  2. Harman G. Bruno Latour: Reassembling the Political. London : Pluto Press, 2014. 204 p.
  3. Schmidgen H. Bruno Latour in Pieces: An Intellectual Biography. New York : Fordham University Press, 2015. 175 p.
  4. Vries G. de. Bruno Latour. Cambridge : Polity Press, 2016. 224 p.

Автор ВУЕ

А. В. Дейнека


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Дейнека А. В. Латур, Брюно // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Латур, Брюно (дата звернення: 8.05.2024).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
01.04.2021

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів


Міністерство оборони України Лого.png

Міністерство оборони України

МВС України Лого.jpg

Міністерство внутрішніх справ України

Генеральний штаб ЗСУ Лого.jpg

Генеральний штаб Збройних сил України

Державна прикордонна служба України Лого.jpg

Державна прикордонна служба України

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶