Левицький, Леопольд Іванович
Леви́цький, Леопо́льд Іва́нович (07.08.1906, с. Бурдяківці, тепер Чортківського району Тернопільської області, Україна — 14.05.1973, м. Львів, тепер Україна) — художник, графік, ілюстратор, живописець, скульптор, громадський діяч, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1970).
|
Левицький, Леопольд Іванович | |
|---|---|
| Народження | 07.08.1906 |
| Місце народження | Бурдяківці |
| Смерть | 14.05.1973 |
| Місце смерті | Львів |
| Alma mater | Краківська академія мистецтв |
| Напрями діяльності | образотворче мистецтво |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї коваля. Раннє дитинство минуло в селі. 1914 родина переїхала до м. Чорткова, де батько працював слюсарем в залізничному депо. З раннього віку Левицький виявляв хист до малювання.
Після закінчення гімназії навчався у Краківській академії мистецтв (1925–1932): спершу — на відділенні скульптури у К. Дуніковського, з другого курсу — на відділенні живопису під керівництвом професорів В. Яроцького (1879, тепер Україна — 1965, Польща), Ю. Мегоффера (1869–1946; тепер Польща), Ф. Паутча (1877, тепер Україна — 1950, Польща), Ю. Панькевича, К. Сіхульського (1879–1942; тепер Україна), з третього року навчання вивчав графічні техніки у професора Я. Войнарського (1879–1937; тепер Польща). Перебував на навчанні у філії Краківської академії мистецтв у м. Парижі (1930–1931). Там познайомився з творчістю Ф. Леже, А. Матісса, П. Пікассо, захопився лівими ідеями. Навесні 1931 за участь у маніфестації на цвинтарі Пер-Лашез біля Стіни комунарів у м. Парижі був висланий із Франції.
Після повернення до Польщі продовжив навчання в академії. Узяв участь у пленері в с. Коросні (Польща) під керівництвом професора Ф. Паутча. Роботи, створені під час пленеру, були вилучені з річної підсумкової виставки в академії (червень 1932). Після обшуку в квартирі Левицького поліція затримала його за обвинуваченням у комуністичній діяльності. 28.10.1932 виключений з академії (диплом про закінчення академії отримав лише 1962). Але вже 13.11.1932 було відкрито виставку картин Левицького та ще двох виключених студентів.
Від 06.12.1932 став членом Професійного союзу польських артистів-пластиків.
Співзасновник «Краківської групи» (1932–1937) — мистецького об’єднання авангардного (див. Авангардизм) спрямування, члени якого сповідували ліві погляди. Брав активну участь у виставковій діяльності групи в містах Кракові (1932), Кременці (1934), мав спільну виставку з С. Осостовичем (1906, тепер Україна — 1939, Польща) у м. Львові (1937).
З метою уникнення переслідування поліції, 1934 повернувся до м. Чорткова. 1936 під час виборів до польського сейму був арештований на 6 місяців. З приходом радянських військ став тимчасово (на один день) міським головою м. Чорткова, згодом працював у газеті «Нове життя», художником у Будинку Червоної армії. Член Спілки радянських художників України (з 1939).
Під час Другої світової війни до окупації міста військами нацистської Німеччини 1941 евакуйований в Узбекистан. У м. Кара-Дар’я працював учителем середньої школи. 09.05.1944 був мобілізований до лав Червоної армії, у боях участі не брав. 1945 повернувся до м. Львова, працював секретарем Спілки художників України (1948–1949 — очільник). Член численних художніх рад Спілки, відповідав за роботу з молоддю (1950–1960).
Ніколи не викладав, але сформував плеяду учнів і послідовників — художники М. Андрущенко (нар. 1935; тепер Україна), Є. Безніско, І. Остафійчук, скульптори Т. Бриж, Я. Мотика (нар. 1943; тепер Україна).
Похований на Личаківському цвинтарі у м. Львові.
Творчість
Працював у різних видах (живопис, графіка станкова та графіка прикладна, скульптура), техніках (живопис олійний, офорт, ліногравюра, монотипія, акварель, автолітографія) та жанрах (портрет, пейзаж, натюрморт, жанрова картина) мистецтва.
Створив серію офортів «Краківський цикл» (1931–1934) — різножанрові твори, у яких відобразив свій інтерес до щоденного життя людини в усіх його проявах (життя, смерть, побут, політичні протести, миті закоханості тощо). Стилістично твори належать до фактореалізму, пізнього кубізму, експресіонізму, кубофутуризму, сюрреалізму.
У 1930-х займався олійним живописом. Під час Другої світової війни в евакуації створив серію рисунків «Трудівники узбецьких колгоспів» (1942), згодом — серію армійських зарисовок (1944). Після війни у м. Львові почав активно працювати в техніці ліногравюри, створив серії «З моїх спогадів» (1946–1947) та «З оповідань мого батька» (1947–1948), серія монотипій — «Нескорена земля» (1947–1949).
1947–1965 створив книжкові ілюстрації (до казок, дитячої літератури, художньої літератури). Співпрацював із видавництвом «Каменяр» та Закарпатським книжково-журнальним видавництвом (тепер видавництво «Карпати»).
Автор циклів акварелей «Сільські мотиви» і «Мотиви Другої світової війни» (обидва — 1950–1960). Після тривалої перерви 1958 повернувся до роботи в офорті, створив композиції у техніках мецо-тинто й акватинти, але улюбленою манерою залишилася суха голка.
Характерні риси серій ліногравюр «Жінки», «Карпати», «За здоров’я людини» (усі — 1950–1960) — лаконізм форм, осмисленість і врівноваженість композиції та філософська глибина (попри простоту сюжетів). Після 1968 під впливом творчості художниці Г. Левицької (1930–2010; тепер Україна) виконав низку творів у техніці автолітографії.
Окремою сторінкою доробку митця є авторські різдвяно-новорічні листівки (у техніках ліногравюри, офорту, автолітографії), які він створював для привітання друзів та знайомих.
За життя Левицький не мав персональної виставки: уперше його виставка організована 1974 на честь роковин смерті митця у Львівському музеї українського мистецтва (тепер Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). Спадщина митця за заповітом його дружини зберігається у цьому музеї.
Нагороди та визнання
Нагороджений орденами Леніна (1967), «Знак пошани» (1960).
У м. Львові на фасаді будинку, де жив митець, встановлено меморіальну дошку (1973, скульптор Е. Мисько). 1981 ухвалено рішення про заснування Художньо-меморіального музею Левицького. Музей від 2010 започаткував щорічний всеукраїнський «Конкурс різдвяно-новорічної листівки (пам’яті Леопольда Левицького)» для дітей і молоді.
У с. Бурдяківцях 1996 відкрито Художньо-меморіальний музей Л. Левицького як відділення Тернопільського обласного художнього музею (з 2004 отримав окремий юридичний статус).
Додатково
Художньо-меморіальний музей Левицького був відкритий як відділ Львівського музею українського мистецтва (тепер Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). З 2008 функціонує оновлена експозиція в трьох залах. Науково опрацьовуються основні фондові групи творів живопису та графіки, науково-допоміжний фонд та архів митця, результатом чого є статті, каталоги, виступи на конференціях. Ці напрацювання стали основою для виставкових проектів: «Монотипії» (2016), «Краківський цикл (1931–1934)» (2019–2020), «Образ міста» (2021–2022) тощо. Для популяризації творчості митця проводяться екскурсії, лекції, майстер-класи.
Твори
- Леопольд Левицький. Заслужений діяч мистецтв УРСР. (1906–1973) / Упоряд.: Г. Островський, Е. Сафонова. Київ : Мистецтво, 1976. 92 с.
- Леопольд Левицький / Кер. проекту Л. Лихач. Київ : Родовід, 2006. 288 с.
Література
- Якущенко Г. Леопольд Іванович Левицький. Нарис про художника. Київ : Мистецтво, 1969. 72 с.
- Островский Г. Леопольд Левицкий. Москва : Советский художник, 1978. 112 с.
- Leopold Lewicki I Grupa Krakowska (w latach (1932–1937). Krakόw : Stowarzyszenie Artystyczne Grupa Krakowska, 1991. 98 p.
- Леопольд Левицький: спогади про художника: до 100-літнього ювілею / Упоряд. Л. Павлишин. Львів : Спілка критиків та істориків мистецтва, 2006. 184 с.
- Grupa Krakowska 1932–1937 / Pod red. B. Ilkosz. Wrocław : Museum Narodowe we Wrocławiu, 2018. 332 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Жмурко О. Я. Левицький, Леопольд Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Левицький, Леопольд Іванович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
