Безніско, Євген Іванович
Безні́ско, Євге́н Іва́нович (19.10.1937, м. Кагарлик, тепер Обухівського району Київської області, Україна — 11.07.2015, м. Львів, Україна) — графік, монументаліст, член Національної спілки художників України (з 1966), заслужений художник України (з 1989), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (з 2006), народний художник України (з 2013).
Чоловік Т. Бриж.
|
Безніско, Євген Іванович | |
|---|---|
| Народження | 19.10.1937 |
| Місце народження | Кагарлик |
| Смерть | 11.07.2015 |
| Місце смерті | Львів |
| Місце поховання | Личаківський цвинтар |
| Alma mater | Львівська національна академія мистецтв |
| Напрями діяльності | Образотворче мистецтво |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Медалі | «20 років незалежності України» |
| Премії | Національна премія України імені Тараса Шевченка (2006) |
| Почесні звання | Заслужений художник України (1989), Народний художник України (2013) |
Зміст
Життєпис
Родина переїхала до м. Горохова (тепер Луцького району Волинської області). 1941 повернулися до м. Кагарлик (тепер Обухівського району Київської області), після Другої світової війни переїхали до м. Самбора (Львівської області).
Закінчив художню студію в м. Самборі (1950; викладач М. Прокопенко), Київську художню школу імені Т. Шевченка (тепер Київський державний художній ліцей імені Т. Шевченка, 1955; клас О. Лопухова), Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (тепер Львівська національна академія мистецтв; 1958–1964; викладач Р. Сельський).
1963–1999 працював на Львівському художньому комбінаті: голова художньої ради, 1981–1986 — головний художник.
Учасник мистецьких виставок (від 1961).
1969 відбулася перша персональна виставка циклу ліноритів за мотивами поеми «Мойсей» І. Франка.
Здійснив дві експедиції (1997, 2004) до м. Чорнобиля (зона відчуження, Київська область) та створив цикл із 45 пастелей (частина зберігається в Етнографії та художнього промислу музей Інституту народознавства НАН України).
Персональні виставки — у містах Львові (1966, 1968, 1979, 1981, 1995; спільно з Т. Бриж — 1967, 1973, 1986), Самборі (1969), Тернополі (1978), Дрогобичі (Львівська область, 1998), Києві (1999–2002), Трускавці (Львівська область, 2000). Пересувна персональна виставка відбулася 1986 (Львів, Нагуєвичі, Самбір, Миколаїв).
Похований на Личаківському цвинтарі.
Творчість
Під час навчання в інституті розпочав займатися книжковою графікою. Створив ілюстративні серії до літературних творів Т. Шевченка, І. Франка, В. Стефаника, Лесі Українки, О. Гончара.
Основні техніки — лінорит, пастельний малюнок. Займався монотипією, живописом. Серед жанрів домінують пейзаж, офорт, портрет (історичні постаті, сучасники), автопортрет, авторська техніка, створював також натюрморти.
У монументальних роботах (мозаїка, розписи) відобразив боротьбу українських патріотів 1940–1950-х за вільну Україну.
Спільно з дружиною задумав низку пам’ятників (більшість реалізовано після її смерті). 1995 перед входом до Золочівського замку спорудили каплицю в пам’ять жертв НКВС, закатованих у замку в червні 1941. Каплиця — півкруглий у плані грот, внутрішня поверхня якого декорована мозаїкою (автори — Євген, Ярема Безніско), що зображує сцену поклоніння Розіп’ятому Христу (авторка бронзової фігури Розп’яття — Т. Бриж).
Спільно з сином Яремою брав участь у відновленні меморіалу на військовому цвинтарі українських січових стрільців на г. Маківці (скульптор С. Янів; архітектор В. Каменщик). Безніско виконав мозаїку ікони-складень Богородиці (1998–1999).
Результат творчої співпраці Безніско із Т. Бриж — встановлені пам’ятники: Ю. Котермаку (1999, м. Дрогобич, архітектор П. Сметана), Данилу Галицькому (2001, м. Володимир-Волинський; авторка Т. Бриж, архітектори К. Присяжний, С. Кравцов), пам’ятник на могилі князя Святослава (2008–2012, неподалік м. Сколе Львівської області; каменяр, скульптор С. Янів, архітектор В. Каменщик).
Ілюстрації до творів:
- І. Франка — «Мойсей» (1966–1969), «Іван Вишенський» (1971), «Похорон» (1972), «Панські жарти», «Ботокуди», «Рубач» (усі — 1974), «Христос і хрест» (1986), «Бориславські оповідання» (1987–1990), «Межи добрі люди» (1995), «Захар Беркут» (1998);
- Лесі Українки — «Оргія» (1974), «Вавилонський полон» (1977), «В катакомбах» (1978), «Одержима» (1982), «На полі крові» (1986);
- В. Стефаника — «Стратився», «Сини», «Пістунька» (усі — 1979), «Межа» (1988);
- портрети — «Г. Сковорода» (1974), «Ю. Дрогобич» (1976), «Лесь Курбас» (1977), «М. Шашкевич», «І. Вагилевич», «Я. Головацький», «І. Франко», «У. Кравченко» (усі — 1986), «І. Драч», «Р. Братунь», «Д. Павличко», «Ф. Стригун», «Т. Бриж», «І. Миколайчук» (усі — 1986–1991), «Автопортрет» (2002).
Деякі твори зберігаються у Львівській національній галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, Львівському національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка, Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі» в Музеї І. Франка, Лесі Українки (м. Київ, с. Колодяжне Ковельського району Волинської області), Музеї В. Стефаника (с. Русів Коломийського району Івано-Франківської області).
Окремі роботи зберігаються в музеях Аргентини, Канади, США, Франції.
Нагороди та визнання
Заслужений художник України (1989).
Національна премія України імені Тараса Шевченка (2006; за серію ілюстрацій до творів І. Франка).
Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (2011).
Народний художник України (2013).
Додатково
Правнук письменника, етнографа, мовознавця О. Афанасьєва-Чужбинського.
Від початку праці над пам’ятником Юрію Котермаку (Дрогобичу) до його встановлення пройшло 18 років.
Портрет Йосифа Сліпого авторства Безніска подаровано від Львівщини Папі Івану Павлові ІІ (1996).
Майстерня Т. Бриж і Безніска (на вулиці Леся Мартовича, 5 у м. Львові) для інтелігенції стала дискусійним клубом. Тепер це музей Т. Бриж (від 2000 — музейний підрозділ Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Г. Возницького). Музейний доглядач — Леся Безніско, друга дружина Безніска.
Цитати
Згадує Безніско: «…Сам не знаю, чому саме творчість Івана Франка на довгі роки захопила мене повністю. Над першими роботами за поемою І. Франка «Мойсей» я працював майже три роки… Я читав усе, що можна було прочитати про І. Франка, і твори самого Каменяра. З’явились серії «Cмерть Каїна», «Ботокуди», «Панські жарти», «Похорон», «Рубач», цикл ілюстрацій до оповідань про Борислав («Яць Залепуга», «Ріпник» тощо). Я розпочав і ще продовжую працювати над ілюстраціями до «Захара Беркута» та поеми «Про білу сорочку».
Цитата за Безніско Є. «Це ми, Господи!» // Універсум. 2006. № 9–10. С. 23.
Яців Р.: «За Євгеном Безніском тужить не одна спрагла за сильним мистецьким чуттям українська душа. Багатьом бракує тепер його непідробної пристрасті, особливо останніх років життя, які переформатували його діяльнісну сферу, і він знову, як у молодості, почув себе героїчним романтиком. Львів завдячував цьому наддніпрянцю свіжим подихом, подібно до того, як колись, на початку 1920-х років, вітали тут генерацію мистців петлюрівського гарту, що не просто пожвавила культурне й інтелектуальне життя міста, але й вивела його з напівгерметичного становища. Так, Безніскові був властивий загальнонаціональний масштаб мислення. Він міг підтримувати будь-яку тему в розмовах про духовно-культурні цінності, а в свої супутники обрав Шевченка, Франка і Лесю, Сковороду і Шашкевича. Твори багатьох з них знав напам’ять, часто декламуючи їх друзям у відповідних цьому ситуаціях».
Цитата за Козирєва Т. У Львові представили двомовне коментоване видання поеми Франка «Мойсей» // День. 2017. URL: https://m.day.kyiv.ua/uk/news/011117-u-lvovi-predstavyly-dvomovne-komentovane-vydannya-poemy-franka-moysey
Джерела
- Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня незалежності України: Указ Президента України № 448/2013 від 24 серпня 2013 р. // Президент України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/4482013-15550
Література
- Яців Р. Львівська графіка 1945–1990: Традиції і новаторство. Київ : Наукова думка, 1992. 120 с.
- Голубець О. М. Між свободою і тоталітаризмом: мистецьке середовище Львова другої половини ХХ століття. Львів : Академічний експрес, 2001. 152 с.
- Леопольд Левицький: Спогади про художника / Упоряд. Л. Павлишин. Львів : Спілка критиків та істориків мистецтва, 2004. 182 с.
- Безніско Є. «Це ми, Господи!» // Універсум. 2006. № 9–10. С. 23–26.
- Яців Р. «Мойсей». Франко. Безніско. Часо-простірний, морально-цілісний діалог // Універсум. 2006. № 9–10. С. 28–29.
- Яців Р. Українське мистецтво ХХ століття: Ідеї, явища, персоналії. Львів : [б. в.], 2006. 352 с.
- Гріщенко О. Євген Безніско: штрихи до творчого портрету // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. 2009. № 2. С. 32–41.
- На Львівщині відкрили пам’ятник князю Святославу — брату Бориса і Гліба. ФОТО // Історична правда. 2012. URL: https://www.istpravda.com.ua/short/5034f4afb42a0/
- Цебенко І. «Іван Франко. Мойсей», або розкішні пастелі Євгена Безніска // Фотографії старого Львова. 2016. URL: https://photo-lviv.in.ua/ivan-franko-mojsej-abo-rozkishni-pasteli-evhena-bezniska/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Безніско, Євген Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Безніско, Євген Іванович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.02.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
