Любомир Гузар, кардинал
Любоми́р (світське прізвище та ім’я — Гу́зар, Любоми́р [Яросла́вович]; 26.02.1933, м. Львів, тепер Україна — 31.05.2017, с. Княжичі Броварського району Київської області, Україна; похований у м. Києві) — релігійний і громадський діяч, філософ, богослов, предстоятель Української греко-католицької церкви (2001–2011). Доктор богослов’я (з 1972), Верховний архієпископ Львівський, кардинал (з 2001), Верховний архієпископ Києво-Галицький (з 2005), архієпископ-емерит (з 2011).
|
Любомир Гузар, кардинал | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Любомир Ярославович |
| Справжнє прізвище | Гузар |
| Народження | 26.02.1933 |
| Місце народження | Львів |
| Смерть | 31.05.2017 |
| Місце смерті | Княжичі |
| Місце поховання | Патріарший собор Воскресіння Христового |
| Напрями діяльності | релігія, богослов'я, церковне адміністрування |
Зміст
Життєпис
Народився у родині Ростислави (до заміжжя — Демчук) та Ярослава Гузарів. Батьки — представники світської інтелігенції, але обидві сімейні лінії (і материнська, й батьківська) були пов’язані зі священством. Діти — старша Марта (нар. 1935) і Любомир отримали сімейне релігійне виховання.
Початкову освіту здобув у м. Львові: закінчив народну школу імені Тараса Шевченка та перший клас гімназії.
1944 родина Гузарів емігрувала на Захід, спочатку до Австрії (м. Зальцбург), від 1949 — до США (м. Нью-Йорк). Середню освіту отримав у малій духовній семінарії в м. Стемфорді (штат Коннектикут, США). З юнацьких років захопився вивченням релігії й філософії. 1954 здобув ступінь бакалавра в українській католицькій Колегії св. Василія. Богословські студії продовжив у вашингтонському Католицькому університеті, Великій духовній семінарії св. Йосафата (де 1958 одержав ліценціат богослов’я).
30 березня 1958 отримав священицьке свячення від владики Амврозія Синишина.
1958–1969 працював викладачем і префектом у своїй alma mater — Стемфордській Колегії-семінарії св. Василія; водночас був душпастирем «Союзівки» — оселі Українського народного союзу у місцевості Кергонксоні, громади Спілки української молоді Америки в містечку Елленвіллі (шт. Нью-Йорк). Продовжував заняття з філософії та богослов’я у Фордгамському університеті, де 1967 здобув ступінь магістра.
1969 прибув до м. Рима для продовження навчання у Папському Урбаніанському університеті. Тут 1972 отримав ступінь доктора богослов’я за дисертаційне дослідження: «Митрополит Андрей Шептицький — провісник екуменізму». У 1973–1984 — викладач університету.
У м. Римі розпочав тісну співпрацю з владикою Йосифом Сліпим. 1972 прийняв чернецтво, вступив до студитського (див. Студити) монастиря Св. Теодора в м. Гроттаферрата (тепер обл. Лаціо, Італія). 1977 Йосиф Сліпий таємно висвятив Любомира Гузара на єпископа і призначив архімандритом монастиря, згодом — відповідальним за діяльність усіх монастирів студитського уставу в діаспорі.
1984–1991 — протосинкел (генеральний вікарій) Львівської архієпархії в м. Римі.
1993 разом з гроттаферратською чернечою спільнотою повернувся в Україну. 1993–1994 служив духівником у Львівській духовній семінарії Св. Духа. 1995 заснував монастир Св. Теодора Студита в с. Колодіївка Тернопільської обл., де й осіли ченці-студити.
В квітні 1996 єпископство Любомира Гузара публічно визнав Папа Римський Іван Павло II і Синод єпископів УГКЦ (підтверджене призначенням його єпископом Києво-Вишгородського екзархату). Інтронізований на екзарха Києво-Вишгородського 1996 у єдиному тоді в м. Києві греко-католицькому храмі Святого Миколая на Аскольдовій могилі.
В листопаді 1996 владика Любомир призначений єпископом-помічником предстоятеля УГКЦ (тоді — [[Мирослав Іван Любачівський, кардинал|Мирослава Івана Любачівського) з делегованими правами глави Церкви. Отримав право репрезентувати церкву на найвищому рівні у взаємодії з державою та іншими релігійними інституціями, ухвалювати важливі для церковного життя рішення, підписувати церковні документи тощо. Після смерті владики Мирослава Івана (14.12.2000) призначений Апостольським адміністратором.
26 січня 2001 на Надзвичайному синоді єпископів обраний Верховним архієпископом УГКЦ. 28 січня відбулась інтронізація, цього ж дня папа Іван Павло ІІ номінував Любомира Гузара кардиналом Католицької церкви (урочиста церемонія та вручення кардинальських регалій відбулися 21.02.2001 в м. Римі).
2002 отримав громадянство України.
По досягненні 75-річного віку подав прохання про звільнення з посади Верховного архієпископа УГКЦ через похилий вік і стан здоров’я. 10.02.2011 папа Бенедикт XVI прийняв його відставку. Останні роки життя у статусі архієпископа-емерита провів у с. Княжичі.
Похований 5 червня 2017 у крипті Патріаршого собору Воскресіння Христового в м. Києві.
Діяльність
Прийняв управління Українською греко-католицькою церквою на етапі її відродження як регіональної конфесії. Докладав усіх зусиль для розбудови УГКЦ як всеукраїнської національної церкви. Спрямовував діяльність на консолідацію Синоду УГКЦ та зарубіжних єпархій, екзархатів, душпастирських центрів (у Бразилії, Аргентині, Австралії, Північній Америці, Західній Європі, Азії тощо).
З перших місяців після обрання опікувався підготовкою візиту Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну (відбувся 23–27.06.2001), розумів непересічне духовне значення цієї події для українського суспільства.
2002 очолив інавгурацію Українського католицького університету — першого католицького вищого закладу освіти на теренах колишнього СРСР — і став його великим канцлером.
2005 зумів повернути осідок предстоятеля УГКЦ з м. Львова до м. Києва. Значну увагу приділяв підготовці священнослужителів для північно-центральних, східних та південних областей України. Засновник і духівник Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ (2010).
Присвятив свою діяльність утвердженню принципів толерантності та діалогізму як в церковному житті, так і в міжцерковних і державно-церковних відносинах, поширенню ідей милосердя і злагоди, що сприяло деескалації міжконфесійних конфліктів і відкрило нові можливості для екуменічного діалогу в Україні.
Здобув високий моральний і духовний авторитет не тільки серед пастви, а й серед широкого загалу, вплинув на самоусвідомлення українського суспільства. Став одним із духовних і національних лідерів у період Помаранчевої революції, закликаючи до консолідації на моральних і правових засадах і ненасильницького розв’язання конфлікту.
Вів активну громадську діяльність. Був одним із засновників громадського об’єднання Ініціативної групи «Першого грудня»; обстоював принципи примату свободи та людської гідності, верховенства права, соціальної доброчинності, взаємної відповідальності влади, церков і суспільства, інтеграції українства навколо спільних духовних цінностей. У драматичні дні Революції гідності спільно з однодумцями спрямовував зусилля на подолання політичної кризи, відновлення гарантій прав людини і соціального миру в державі. Зажив авторитету духовного провідника, чиї настанови, повчання, слова підтримки ставали імперативами до дій та вчинків. Соціологічні дослідження Фонду демократичних ініціатив 2015 засвідчили, що владиці Любомиру Гузару довіряли 21,2 % мешканців України.
Став першим главою в історії УГКЦ, який добровільно склав свої повноваження, наступник — Святослав Шевчук. У відставці опікувався церковним життям, вів громадську діяльність; його поради та посильна участь високо цінувалися кліром і мирянами.
Нагороди і визнання
Нагороджений орденами: «За заслуги» ІІІ ступеня (2001), Ярослава Мудрого V (2003), ІV (2006) і ІІІ (2008) ступенів (останній — за визначний особистий внесок у духовне відродження українського народу).
Став першим лауреатом Міжнародної премії імені Івана Франка (2016) в номінації «за визначний особистісний внесок у розвиток суспільно-гуманітарних наук», зокрема за монографію «Андрей Шептицький, Митрополит Галицький (1901–1944 рр.) провісник екуменізму».
15 лютого 2018 у серії «Видатні особистості України» НБУ випустив пам’ятну монету «Патріарх Любомир Гузар».
26.05.2018 у с. Княжичі предстоятель УГКЦ Святослав Шевчук відкрив меморіальну дошку на честь світлої пам’яті Блаженнішого Любомира на будинку, де він мешкав останні роки життя.
Почесний громадянин міст Тернополя, Львова. У листопаді 2019 в м. Києві перейменовано проспект на честь Любомира Гузара.
Цитата
«Тоталітарні системи і всі люди, які впродовж віків були і є отруєні чадом їхніх ідеологій, думають, що світ можна змінити, усуваючи всіх інакомислячих. Насправді ж, світ можна змінити, коли ми шануватимемо гідність кожної без винятку людини, коли кожну особу трактуватимемо як рівну собі, як Божий твір, обдарований тими самими Божими благодатями»
Звернення з нагоди днів молитов 9 та 16 травня 2010 р. // Бути людиною: Збірник цитат Блаженнішого Любомира (Гузара) / Упорядник о. Ігор Яців. Львів : Друкарські куншти, 2011. С. 9.
Додатково
- 2005 владика Любомир був одним із кандидатів на Святий престол (як можливий наступник Івана Павла ІІ).
- Уславлений в епітетах «духовний провідник», «дороговказ», «гордість нації», «моральний авторитет нації», «кобзар незалежної України» тощо. УГКЦ проголосила Любомира Гузара всенародним молільником за мир в Україні. За словами Папи Римського Франциска, Любомир Гузар був батьком і духовним наставником для всієї Греко-католицької церкви, яку він успадкував «з катакомб» і якій повернув не лише церковні структури, а й «радість власної історії».
Праці
- У пошуках гармонії. Львів : [б. в.], 1995. 48 с.
- Бути людиною: Збірник цитат Блаженнішого Любомира (Гузара) / Упорядник о. Ігор Яців. Львів : Друкарські куншти, 2011. 96 с.
- Андрей Шептицький, митрополит Галицький (1906–1944) провісник екуменізму. 2-ге вид. Жовква : Місіонер, 2015. 495 с.
- Роздуми Блаженнішого Любомира Гузара над молитвою св. Єфрема. Вид. 2-ге, виправ. Львів : Свічадо, 2017. 111 с.
- Учителю, іду за тобою: думки до проповідей. Жовква : Місіонер, 2017. 264 с.
- Про гріхи і чесноти. Харків : Фоліо, 2018. 138 с.
- Спогади. Київ : Портал, 2023. 416 с.
Джерела
- Аржаковський А. Бесіди з Блаженнішим Любомиром Гузаром: до постконфесійного християнства / Пер. з фр. Львів : Видавництво Українського Католицького університету, 2006. 144 с.
- Три дороги: бесіди Блаженнішого Любомира Гузара з журналістами / Упорядник К. Щоткіна. Львів : Видавництво «Друкарські куншти», 2013. 118 с.
- «Де скарб твій ...». Бесіди владики Любомира Гузара з підприємцями / За ред. М. Мариновича, О. Турія. Львів : Видавництво Українського Католицького університету, 2016. 68 с.
- Найдорожча Мамусю! Листування о. Любомира Гузара з матір’ю. [1975-1992] / Упоряд. М. Рипан, О. Турій. Львів : Видавництво Українського Католицького університету, 2018. 263 с.
Література
- Чистух В. Завалівське коріння Блаженнішого Любомира Гузара. Львів : Свічадо, 2017. 64 с.
- Щоткіна К. Любомир Гузар. Хочу бути людиною. Харків : Віват, 2017. 272 с.
- Опанасенко О. Любомир Гузар. Київ : ІРІО, 2019. 141 с.
- Климончук О. Любомир Гузар. Харків : Фоліо, 2019. 121 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Любомир Гузар, кардинал // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Любомир Гузар, кардинал (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.08.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
