Бенедикт XVI
Бенеди́кт XVI [Венедикт XVI; лат. Benedictus XVI; світське ім’я — Рацінґер (Ратцінгер), Йозеф Алоїс (нім. Ratzinger, Joseph Aloisius); нар. 16.04.1927, м. Марктл-ам-Інн, федеральна земля Баварія, Німеччина — 31.12.2022, Ватикан; похований у Ватиканських гротах] — релігійний, політичний, дипломатичний діяч, філософ, богослов, Папа Римський (19.04.2005–28.02.2013).
|
Бенедикт XVI (Benedictus XVI) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Йозеф Алоїс |
| Справжнє прізвище | Рацінґер |
| Народження | 16.04.1927 |
| Місце народження | Марктл-ам-Інн |
| Смерть | 31.12.2022 |
| Місце смерті | Ватикан |
| Місце поховання | Ватиканські гроти |
| Напрями діяльності | релігія, теологія, церковне управління |
Зміст
Життєпис
Був третьою дитиною у сім’ї офіцера поліції. З 1939 став учнем католицької передсемінарії, у 1941 — семінарії в м. Траунштайні. Упродовж 1943–1944 служив у молодіжних частинах протиповітряної оборони Рейху, проходив військову службу в м. Мюнхені. У квітні 1945 дезертирував і повернувся в м. Траунштайн. Після приходу американських військ був інтернований до табору для військовополонених в м. Ульмі, звільнений у червні 1945.
Упродовж 1946–1951 навчався у Вищій школі філософії й богослов’я в м. Фрайзінгу, колегіумі Георгіанум при Мюнхенському університеті. 29.06.1951 разом зі своїм старшим братом Георгом був висвячений на священника.
1953 захистив дисертацію про спадщину Аврелія Августина за темою «Народ і Дім Божий у вченні святого Августина про Церкву», отримав ступінь доктора богослов’я, викладав в alma mater у м. Фрайзінгу. 1957 захистив другу дисертацію «Богослов’я історії в св. Бонавентури».
З 1959 — професор фундаментальної теології Боннського університету.
У 1962–1965 як експерт-богослов і радник кардинала Йозефа Фрінґсе узяв участь у Другому Ватиканському соборі. Став відомим за свою радикальну критику деяких реформ (найперше літургійної), секулярних тенденцій у повоєнній Католицькій церкві, а також промарксистських (див. Марксизм) тенденцій в молодіжних католицьких громадах.
У наступні роки обіймав посади професора богослов’я, зав. кафедри догматичного богослов’я Мюнстерського (з 1963), Тюбінгенського (з 1966), Регенсбурзького (з 1969) університетів.
1972 спільно з відомими католицькими теологами Г. У. фон Бальтазаром, А.-М. де Любаком, В. Каспером заснував богословський журнал «Причастя» («Communio»), який дотепер запитаний у царині богослов’я і культури (виходить друком 17-ма мовами).
У березні 1977 папа Павло VI призначив Й. Рацінґера архієпископом Мюнхенським і Фрайзінгським, 27.06.1977 підніс у сан кардинала. Вже наступного року Рацінґер узяв участь у конклаві (14-16.10.1978), який обрав папою Івана Павла ІІ. Був призначений префектом Конгрегації доктрини віри (1981), керівником Папської біблійної комісії, а також керівником Міжнародної богословської комісії. Ці посади Рацінґер обіймав до свого обрання на Святий престол. З 09.11.1998 — віце-декан, а з 30.11.2002 — декан Колегії кардиналів.
Обраний Папою Римським на конклаві 18–19 квітня 2005, узяв ім’я Бенедикт XVI. 24.04.2005 здійснив папську інавгураційну месу.
Рішення про добровільну відставку з Апостольського престолу з 28 лютого 2013 оголосив на консисторії 11.02.2013. Від травня 2013 і до кінця життя мешкав у монастирі Матері-Церкви (лат. Mater Ecclesiae) у Ватикані.
Діяльність
Ще за часів кардинальського служіння Йозеф Рацінґер отримав прізвисько «залізний кардинал» за безкомпромісну позицію в захисті католицької доктрини (особливо на посаді голови Конгрегації віровчення), примата папи, засудженні богословського плюралізму, а також у питаннях секуляризації, морального релятивізму, абортів, розлучень, одностатевих шлюбів, клонування тощо. Богословські праці Рацінґера [зокрема, «Бог Ісуса Христа: розмисли про Триєдність Бога» (1977), «Есхатологія: смерть і вічне життя» (1977), «Принципи католицької теології» (1982), «Церква, екуменізм і політика» (1987), «Сіль Землі» (1996), «Багато релігій, один завіт: Ізраїль, Церква і світ» (1997), «Бог і світ» (2000), «Дух літургії» (2000), «Християнство і криза культури» (2005) тощо] заторкували широке коло проблем. Серед них: богослов’я історії, Богоявлення, одкровення, ґенеза католицького богослов’я, еклезіологія, гомілетика, реформа літургії, есхатологія, христологія, діалог з іншими релігіями й конфесіями, перспективи розвитку Католицької церкви у 3-му тисячолітті. У 1986–1992 очолив комісію з підготовки нового Катехизису.
За час свого понтифікату Бенедикт XVI здійснив 24 зарубіжні поїздки (найчастіше — в Німеччину та Іспанію), а також 33 апостольські подорожі Італією. Патронував щорічні католицькі фестивалі Всесвітнього дня молоді, куди з’їжджалися молоді віряни з понад 190 країн світу. Підніс у сан кардинала 28 осіб. Проголосив 44 імені нових святих та 289 імен блаженних, зокрема 13.05.2005 розпочав беатифікаційний процес папи Івана Павла ІІ.
Першу енцикліку «Бог є любов» (лат. «Deus Caritas est», 2005) присвятив філософсько-богословському аналізу християнської любові. Другу — «Спасенні надією» («Spe salvi», 30.11.2007) — розкриттю змістовних аспектів християнської надії та віри. Третю — «Любов у правді» («Caritas in veritate», 2009) — проблемам соціально-економічного розвитку сучасної цивілізації в їхній кореляції з вимогами християнської моралі, любові та істини; аналізові кризових явищ в економіці й демографічних процесах; питанням секулярної культури, біоетики, суспільної солідарності тощо. У рефлексіях понтифіка поєдналися богословсько-етична й соціально-економічна аналітика в оцінці тенденцій розвитку людства. Робота, розпочата наприкінці понтифікату над 4-ою енциклікою про релігійну віру, була завершена новим папою Франциском [опублікована 29.06.2013 під назвою «Світло віри» («Lumen Fidei»)]. Оприлюднив також 4 постсинодальні апостольські звернення, низку інших документів (зокрема, motu proprio) з питань віровчення, церковного устрою, канонічної дисципліни.
Особливого значення папа Бенедикт XVI надавав проблемам екуменічного діалогу. Принципи останнього виклав у праці «Багатоманітність релігій та Єдиний Завіт» (нім. «Die Vielfalt der Religionen und der Eine Bund», 2005), де аргументував, що: 1) діалог можливий не через відмову від істини, а через її поглиблене вивчення; 2) необхідно віднайти позитивний зміст в інших релігіях, однак у пошуку істини не можна відмовитися від критичності; 3) місія і діалог не повинні суперечити одне одному. Фокусував увагу на міжкультурному, а не міжрелігійному діалозі. Наголошував на непересічній ролі Папи Римського як спадкоємця апостола Петра у служінні всій Вселенській церкві. Водночас, на відміну від свого попередника (Івана Павла ІІ), Бенедикт ХVІ уособив зовсім іншу модель ставлення до нехристиянських релігій в цілому та до ісламу зокрема. Понтифік був виразником ідей кризи європейської християнської самосвідомості й актуальності ре-християнізації Європи, відкидав компроміси в питаннях захисту власної віри. Взаємини з мусульманським світом і протестні реакції умми на публічні виступи папи стали найвразливішою сторінкою його понтифікату.
30.11.2006 відбулася зустріч папи з Константинопольським патріархом Варфоломієм І, підсумком якої стало підписання спільної декларації.
На початку 2010 Бенедикт XVI став в авангарді очищення Католицької церкви від випадків розпусти, девіантної поведінки священиків, втілюючи ініціативи папи Івана Павла ІІ. Безкомпромісна позиція Бенедикта XVI, зокрема зміст його Послання до католиків Ірландії (19.03.2010) з оприлюдненням випадків педофілії, отримали великий резонанс в Європі та світі.
Понтифік активізував католицькі богословські дослідження сутності християнської віри та її значення для сучасного світу, заснував з цією метою дикастерію Римської курії — Папську раду зі сприяння новій євангелізації (2010). 2011 вийшло папське послання «Двері віри» («Porta Fidei»), в якому йшлося про започаткування «Року віри» від 11 жовтня 2012 (присвяченого 50-річчю початку ІІ Ватиканського собору). Рік віри передбачав реалізацію ідей «нової євангелізації» — пастирської стратегії, покликаної оживити й поширити християнську віру в умовах секулярної культури і девальвації християнських цінностей.
Під час виступу на консисторії 11.02.2013 папа подякував кардиналам за спільне служіння і перепросив за свої недоліки. З моменту полишення посади Бенедикт XVI отримав дозвіл на збереження папського імені та набув титул «Римський понтифік на пенсії» (Pontifex Romanus Emeritus), а також право носити біле облачення й церковне іменування «Його святість».
Визнання
Бенедикт XVI є почесним доктором різних закладів освіти: Папського католицького університету в м. Лімі (з 1986), Люблінського католицького університету (з 1988), Наваррського університету (з 1998), Вроцлавського університету (з 2000), Папського університету Івана Павла II (з 2015) тощо.
Член Європейської академії наук і мистецтв (з 1991).
Рельєфи, бюсти чи статуї понтифіка встановлені у кафедральному соборі Мюнхенської Богоматері (2006), в університеті Регенсбурга (2006), у муніципалітеті Кастриньяно-дель-Капо (2008), у Фрайбурзькому соборі (2011), Папській академії наук (2014) тощо. В різних містах світу встановлені пам’ятні дошки з датою на честь його візиту.
Удостоєний орденів і нагород різних країн, зокрема Німеччини, Італії.
На честь Бенедикта XVI названий астероїд 8661 Рацінґер.
Цитата
«Віра, надія і милосердна любов нероздільні. Надія виражається в чесноті терпіння, що спонукає нас і надалі творити добро навіть за начебто очевидної невдачі, а також у чесноті смирення, яка приймає тайну Господа і покладається на нього навіть у темряві. […] Віра, яка бачить любов Господа у пронизаному серці Ісуса на хресті, дає початок любові. Любов — це світло, єдине світло, здатне заново освітити потьмянілий світ і пробудити в нас мужність жити і працювати далі. Любов є можлива, і ми здатні любити, тому що створені на образ і подобу Божу. Любов — це дозволити світлу Господа увійти в світ.»
Бог є любов. Про християнську любов. Deus Caritas Est. Енцикліка Вселенського Архиєрея Венедикта XVI. / Пер. з іт. З. Курдини. Львів : Місіонер, 2008. С. 49–50.
Додатково
- Своїм єпископським девізом Й. Рацінгер у 1977 обрав слова з Євангелія від Івана «Співпрацівники істини» («Cooperatorеs veritatіs»), що, за його словами, символізувало поєднання викладацької діяльності та єпископського служіння.
- Вихід папи у добровільну відставку не став прецедентом у церковній історії і не був порушенням канонічної дисципліни (Кодекс канонічного права, кан. 332, п. 2). Так, добровільно пішов у відставку папа Целестин V (1294), вимушено — Григорій ХІІ (1415).
Праці
- У к р. п е р е к л. — Цінності в часи перемін: Долання майбутніх викликів / Пер. з нім. О. Конкевича. Львів : Місіонер, 2006. 168 с.
- Сіль землі: Християнство й Католицька Церква в XXI столітті: Розмова Петера Зевальда з Йосифом Рацінґером / Пер. з нім. О. Конкевича. Львів : Місіонер, 2007. 282 с.
- Вступ до християнства: Лекції про Апостольський символ віри з новим вступним есеєм / Пер. з нім. О. Конкевича. Львів : Місіонер, 2008. 332 с.
- Божа революція / Пер. з іт. о. К. В. Стасіва. Жовква : Місіонер, 2009. 132 с.
- Бог і світ: Таїнства християнської віри / Пер. з нім. Н. Лозинської. Жовква : Місіонер, 2009. 420 с.
- Ісус з Назарету : в 2 ч. / Пер. з нім. О. Конкевича. 2-ге вид. Жовква : Місіонер, 2009–2011.
- Нова пісня Господеві: Віра в Христа та Літургія у наш час / Пер. з нім. Н. Голованової-Романів. Жовква : Місіонер, 2011. 264 с.
- Світло світу: Папа, Церква і знаки часу. Львів : Місіонер, 2015. 224 с.
Література
- Kissler А. Papst im Widerspruch: Benedikt XVI. und seine Kirche 2005–2013. München : Pattloch Verlag, 2013. 304 p.
- Шепетяк О. М. Німецькомовна католицька думка другої половини ХХ століття. Київ : УАР, 2014. 346 с.
- Guerriero Е. Papst Franziskus. Benedikt XVI. Die Biografie / Übers. aus dem it. Freiburg : Verlag Herder, 2018. 656 р.
- Отрош М. І. Церковно-політична історія римських пап : у 3 т. Одеса : Фенікс, 2019. Т. 3. 512 с.
- Seewald Р. von. Benedikt XVI. Ein Leben. München : Droemer, 2020. 1184 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Бенедикт XVI // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бенедикт XVI (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.04.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
