Правосвідомість
Правосвідо́мість, правова свідомість — форма суспільної свідомості, що характеризує ставлення громадянина, суспільної групи і суспільства загалом до чинного (або ідеального) права та системи правового регулювання в державі.
Правосвідомість поєднує як аксіологічний вимір (домінантні правові цінності для певного типу суспільства), так і онтологічний вимір — способи та форми буття правосвідомості у конкретно-історичних умовах. Базується на комунікативно-ціннісному тлі, яке утворилося у суспільстві та є усталеними уявленнями про добро і зло, справедливе й несправедливе, дозволене й недозволене, традиційне та нетрадиційне. Суспільна правосвідомість є аксіологічно-нормативним полем свободи, в межах якого діють різнорівневі соціальні суб’єкти.
Наукові підходи
Сутність та особливості панівної у суспільстві правосвідомості визначаються розумінням права суб’єктами правовідносин. В інтерпретації юридичного позитивізму неможливо відрізнити існуюче право від того, яким воно повинно бути. Тому суспільна правосвідомість є калькою існуючого законодавства.
За марксистською теорією, правосвідомість є формою суспільної свідомості, відображенням вже не тільки діючого права, юридичної дійсності, але й суспільного буття загалом, сукупності базисних і надбудовних відносин.
З позиції природного права кінцеві критерії істинності, цінності, виправданості й справедливості правових явищ зосереджуються не в офіційних юридичних приписах, а виносяться за межі держави й суспільства. Природне право утверджує прагнення до справедливості (ідеального) і домінування її над існуючими законами, а також декларує непорушність певних цінностей, які є первинними щодо державних цінностей (Жан Луї Бержель, 1942; Франція). Природне право здійснюється через правосвідомість, яка є посередником, що забезпечує адекватний зв’язок природного (пріоритет) і позитивного прав природного права.
В інтерсуб’єктивістському тлумаченні суспільна правосвідомість виявляється не стільки в намірах, побажаннях та установках, як у конкретних діях різноманітних соціальних суб’єктів. Правосвідомість (як і право) «народжується» (актуалізується) і «помирає» (деактуалізується) у межах перманентної соціальної взаємодії, залишаючись у думках, домовленостях, текстах, досвіді певних осіб. Інтерсуб’єктивна взаємодія — одночасно інформаційна, логічна, емоційна та правова подія, яка може відбуватися у будь-якому секторі суспільного організму.
Характеристика
Традиційно в рамках правосвідомості виокремлюють два об’ємних комплекси: правову ідеологію і правову психологію (у реальному житті вони переплітаються). Правова ідеологія — уявлення, погляди, переконання, теорії, концепції про правову дійсність. Правова психологія — оцінки, почуття, емоції, настрої людей щодо правової дійсності. Психологічні елементи правосвідомості — емоційне сприйняття правових норм, знань про правові явища.
Класифікацію правосвідомості здійснюють за різними критеріями. Залежно від суб’єктів (носіїв правосвідомості) розрізняють:
- індивідуальну правосвідомість (правові уявлення і почуття індивіда);
- групову правосвідомість (правові уявлення та почуття тих або інших соціальних груп, класів, прошарків населення);
- суспільну правосвідомість (правові уявлення і почуття суспільства загалом).
Додатково
Об’єктивістське бачення суспільної правосвідомості ґрунтується на тому, що будь-який соціальний суб’єкт набуває певних характеристик та якостей під впливом існуючих, до нього сформованих правовідносин та звичаїв. Роль суб’єкта правовідносин, хоча і має творчий активний характер, залишається вторинною щодо об’єкта. Суб’єкт відповідно до об’єктивістської парадигми не може бути самодостатнім, він завжди залежний від суспільного буття.
За концепцією Іммануїла Канта, позитивне право повинно бути узгоджене з природним правом, із моральним законом (категоричним імперативом). На його думку, совість є практичною свідомістю, яка керує почуттям обов’язку людей. За Еріхом Соловйовим (1934; РФ), правосвідомість — орієнтація на ідеал правової держави, що має безумовний характер і у цей момент визначає практичну поведінку людини як громадянина. Це означає, що, хоча правової держави немає, людина починає жити так, ніби вона утвердилася.
На думку Юргена Габермаса, велике значення у комунікативних практиках відіграє саме дискурс, його сутність та особливості. Як зазначає дослідник, у етико-екзистенційних дискурсах розум і воля взаємно визначають один одного, оскільки вони уведені в конкретний контекст, який також стає темою цього дискурсу. Учасники дискурсу не можуть в процесі саморозуміння вийти за рамки «власної біографії» або життєвої форми. Правовий дискурс може виникати на горизонтальному рівні — у громадянському суспільстві, може бути нав’язаний державними інституціями — вертикальний рівень. Горизонтальні дискурсивні практики становлять основу інтерсуб’єктивістської взаємодії та породжують нові форми правосвідомості. Правосвідомість визначають як об’єктивно-суб’єктивну реальність, тобто таку, що створена людиною, сконструйована нею в процесі повсякденної взаємодії з іншими індивідами. Вона також є екзистенційним продуктом людської діяльності, завдяки якій змінюється, відтворюється і взагалі існує. Прагнучи адаптуватися до навколишнього природного середовища, пояснити та освоїти розмаїття соціального досвіду, індивіди за допомогою повсякденних практик і взаємодій, об’єктивують власну суб’єктивність (цінності, змісти) у продуктах своєї діяльності, доступних їм та іншим людям як елементи загального права.
Література
- Цимбалюк М. М. Онтологія правосвідомості: теорія та реальність. Київ : Атіка, 2008. 288 с.
- Калиновський Ю. Ю. Парадигмальні виміри правосвідомості українського суспільства. Харків : Майдан, 2012. 346 с.
- Єрмоленко Д. О. Правосвідомість молоді: теоретико-правові засади. Запоріжжя : КПУ, 2012. 292 с.
- Черкас М. Є. Правосвідомість та її функції в механізмі правового регулювання. Харків : Право, 2014. 156 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Калиновський Ю. Ю. Правосвідомість // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Правосвідомість (дата звернення: 4.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.04.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
