Релігійне навернення
Релігі́йне наве́рнення (конве́рсія; з лат. conversio — зміна) — процес, пов'язаний зі змінами релігійної приналежності, світогляду та особистісної ідентичності неофіта (конвертита).
Зміст
Навернення як предмет наукових досліджень
Релігійне навернення в англо-американській та європейській (німецькій) наукових традиціях є об'єктом вивчення окремої соціологічної дисципліни — соціології навернення (соціології конверсії).
Початок вивчення процесу релігійного навернення пов'язаний з ім’ям англійського філософа й психолога В. Джеймса. В роботі «Різноманіття релігійного досвіду» («The Varieties of Religious Experience», 1908) дослідник пропонує феноменологічний підхід до нового предмета дослідження. Уникаючи обговорення онтології релігійних і містичних переживань, В. Джеймс перемістив увагу в психологічну площину, на безпосередній зміст досвіду навернення.
Під впливом досліджень В. Джеймса протягом усієї першої половини 20 ст. проблематика релігійного навернення перебувала в річищі психологізму. Узагальнивши історію досліджень феномена релігійного навернення, американські соціологи Д. Сноу та Р. Махалек в роботі «Соціологія навернення» («The Sociology of Conversion», 1983) виділили три головні періоди.
Перший період (1900–1930) — пов'язаний із процесом релігійного відродження в Північній Америці, в середовищі євангельського протестантизму, внаслідок чого феномен навернення потрапив у фокус уваги американських теологів та психологів.
Другий період (1950–1960) — корелюється з появою психологічних моделей індоктринації після війни у Кореї (1950–1953).
Третя хвиля інтересу до феномену релігійного навернення була пов'язана з появою та поширенням новітніх релігійних рухів і організацій в Західній Європі й США в середині 1960-х. Дослідження цього періоду відійшли від психологізму, вирізнялися чіткою соціологічною складовою.
Основні підходи
В історії вивчення феномену релігійного навернення виділяють два основних теоретико-методологічних підходи, що отримали назви «класичної» та «сучасної» парадигми. Взірцем класичної парадигмальної моделі є новозавітний сюжет про навернення апостола Павла по дорозі в м. Дамаск. Новонавернений постає тут в ролі пасивного об'єкту, на який чинять вплив зовнішні ірраціональні сили. Домінуюче значення в процесі навернення відіграє емоційна складова, пов'язана з радикальною внутрішньо-особистісною трансформацією, а самий процес навернення має характер раптового й незворотного.
У рамках сучасної парадигми релігійне навернення розглядається як поступовий процес, в якому неофіт (конвертит) відіграє роль активного суб’єкту. Самий процес навернення є контекстуально зумовленим і тісно пов'язаним із соціокультурним та історичним середовищем. На відміну від психологічно орієнтованого класичного підходу, сучасний — акцентує інтерсуб'єктивний характер конверсії. Релігійне навернення постає не поодиноким актом, а процесом, що триває й може повторюватися у часі, при цьому раціональна складова посідає в ньому домінуючу позицію стосовно емоційної.
Аналітичні моделі релігійної конверсії, що виникли в 1960-70 (Дж. Лофланд, Р. Старк та ін.), у більшості випадків сполучали елементи класичної та сучасної дослідницьких парадигм. З одного боку, вони акцентували увагу на розгляді станів депривації та психологічної напруженості як основних чинників і мотивів процесу навернення, з іншого — на аналізі особливостей ідеологій релігійних груп, в рамках яких пропонувалося подолання зазначених станів. Також предметом аналізу стали соціальні мережі впливу й міжособистісні зв'язки між членами релігійної групи і потенційними неофітами (Р. Старк, В. Байнбрідж, Р. Фінке).
Попри розбіжності в дослідницьких підходах та співіснування різних пояснювальних моделей, спільним є розгляд феномену релігійного навернення як радикальної зміни особистості. Вважається, що внутрішня трансформація (англ. self-transformation) становить основу досвіду навернення. Крім того, представники сучасної парадигми підкреслюють, що такі зміни є результатом активного пошуку (а не пасивного досвіду) новонаверненого, котрий бере безпосередню участь у процесі конструювання нової релігійної ідентичності. Наслідком конверсії стають радикальні особистісні зміни, пов'язані з особливостями самосприйняття і реінтерпретацією власного образу.
Етапи навернення
Американський психолог Л. Рамбо на основі передуючих досліджень запропонував інтегративну багатоступеневу модель релігійного навернення. Модель має характер міждисциплінарної дослідницької стратегії, спирається на розробки соціологів, психологів, антропологів, релігійних діячів різних конфесій. Навернення розглядається як процес, що складається з низки послідовних етапів: 1) контекст; 2) криза; 3) пошук; 4) зустріч; 5) взаємодія; 6) релігійна приналежність; 7) наслідки. Контекст (1) розуміється як динамічне поле, що включає історичні, релігійні, соціальні, культурні чинники, котрі полегшують або обмежують процес навернення. Вплив контексту може стати причиною кризи (2) — смислової дезорієнтації, втрати індивідом чітких ціннісних та нормативних орієнтирів. Криза здатна підштовхнути індивіда до релігійного пошуку (3) у намаганні подолати проблемну ситуацію. «Зустріч» (4) означає знайомство з релігійною групою в особі її представників; у свою чергу, передбачає активну взаємодію (5), в ході якої відбувається ознайомлення з ритуалами, символічною мовою та ідеологією групи. Етап релігійної приналежності (6) пов'язаний із прийняттям індивідом статусу члена релігійної спільноти та конструюванням нової релігійної ідентичності. Під наслідками (7) розуміють не лише кульмінацію процесу навернення, а й подальші дії новонаверненого, спрямовані на підтримку отриманого досвіду та нової ідентичності.
Релігійна конверсія — це динамічний багаторівневий процес, що відбиває як зовнішні соціокультурні обставини, так і особистісні якості неофіта.
Література
- Lofland J., Skonovd N. Conversion motifs // Journal for the Scientific Study of Religion. 1981. Vol. 20 (4). Р. 373–385.
- Snow D. A., Machalek R. The Sociology of Conversion // Annual Review of Sociology. 1984. № 10. Р. 167–190.
- Staples, Clifford L. Mauss, Armand L. Conversion or Commitment? A Reassessment of the Snow and Machalek Approach to the Study of Conversion // Journal for the Scientific Study of Religion. 1987. № 26. Р. 133–147.
- Джеймс У. Многообразие религиозного опыта: пер. с англ. / РАН. Ин-т философии. Москва : Наука, 1993. 432 с.
- Stark R., Finke R. Acts of Faith: Explaining the Human Side of Religion Berkeley. Berkeley : University of California Press, 2000. 343 p.
- Rambo L. R., Bauman S. C. Psychology of conversion and spiritual transformation // Pastoral Psychology. 2012. № 61. Р. 879–894.
- Ардашева Л. А. Основные парадигмы в изучении религиозного обращения // Религиоведение. 2013. № 2. С. 150–162.
- Rambo L. R., Farhadian Ch. Oxford Handbook of Religious Conversion. Oxford : Oxford University Press, 2014. 828 р.
- Нахлік Є. Релігійне навернення пізнього Франка. URL: https://zbruc.eu/node/84688.
Див. також
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Миронович Д. В. Релігійне навернення // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Релігійне навернення (дата звернення: 15.05.2024).
Оприлюднено: 04.09.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
