Рудницький, Андрій Маркович
Рудни́цький, Андрі́й Ма́ркович (04.12.1928, м. Львів, тепер Україна — 26.08.2009, там само) — архітектор, педагог, науковець, автор праць з теорії та історії містобудування, член Спілки архітекторів (з 1959), дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка (з 2002), дійсний член, член-засновник і голова Західного відділення Української академії архітектури (1992–2009), почесний професор Національного університету «Львівська політехніка» (з 2008).
|
Рудницький, Андрій Маркович | |
|---|---|
| Народження | 04.12.1928 |
| Місце народження | Львів |
| Смерть | 26.08.2009 |
| Місце смерті | Львів |
| Напрями діяльності | архітектор, педагог, науковець, автор праць з теорії та історії містобудування |
Зміст
Життєпис
Народився в родині, що належала до давньої української інтелігенції. З боку батька був двоюрідним племінником географа С. Рудницького і письменника Ю. Рудницького (псевдонім Ю. Опільський); з боку матері — племінником Андрія Львовича Пясецького (1909–1942), автора однієї з перших фундаментальних праць з лісової типології.
1951 закінчив інженерно-будівельний факультет Львівського політехнічного інституту (тепер Національний університет «Львівська політехніка»), спеціальність «Архітектура».
1951–1954 навчався в аспірантурі цього ж інституту (науковий керівник І. Багенський), 1955 захистив кандидатську дисертацію і відтоді його професійна діяльність була пов’язана з архітектурною школою у Львівському політехнічному інституті: викладач (з 1954), доцент (з 1957), заступник декана інженерно-будівельного факультету, завідувач кафедри «Архітектура» цього ж факультету (1967–1971). Після відновлення, за його участі, архітектурного факультету (1971) організував кафедру «Містобудівництво» та був її завідувачем (1971–1982); згодом — деканом архітектурного факультету (1977–1991).
Голова Правління Львівської обласної організації Спілки архітекторів (1983–1992). 1989 захистив докторську дисертацію й отримав науковий ступінь доктора архітектури; з 1991 — професор.
Створив і очолив першу в Західній Україні кафедру «Реконструкція та реставрація архітектурних комплексів» (1992–2002). Професор кафедри містобудування (2002–2009). Обраний Головою Представництва Товариства українців-католиків США «Свята Софія» в Україні» (1993–2009).
Творча діяльність
Основні реалізовані архітектурні проекти:
- реконструкція історичної будівлі в Стрийському парку м. Львова для функцій спортивного корпусу №1 Львівського політехнічного інституту (у співавт., 1954);
- навчально-лабораторний корпус № 1 Львівського політехнічного інституту (у співавт., 1965), удостоєний премії Ради Міністрів СРСР (1977);
- Музейно-меморіальний комплекс «Рідна хата Блаженнішого Патріарха і Кардинала Йосифа Сліпого в с. Заздрість на Тернопільщині» (у співавт., 1996), нагороджений дипломом І ст. Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України у конкурсі на кращий об’єкт, збудований в Україні в 1999, 2000.
Співпрацював з розробниками проектів формування (1969) та детального планування (1970) історичного центру Львова. Обґрунтував та ініціював створення у м. Львові Історико-архітектурного заповідника (1975), згодом став одним із ініціаторів включення історичного центру Львова до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Працював над концепцією містобудівного розвитку м. Львова. Його наукові рекомендації були враховані в нових генеральних планах міста: щодо реконструкції транспортної мережі і необхідності влаштування пішохідних просторів в його історичному центрі; щодо створення у м. Львові Музею народної архітектури і побуту «Шевченківський гай» (відкритий 1971), розвитку зелених територій і реконструкції історичних львівських парків.
Розробив власний спосіб розрахунку інсоляції приміщень, відомий як «графіки Рудницького».
Наукова та педагогічна діяльність
Вперше науково обґрунтував давньоруське походження нового регулярно розпланованого середньовічного осередку м. Львова з площею Ринок (археологічно підтверджено у 1981), розробив детальну схему планування міського центру Львова у 13–14 ст. (1966), заперечивши колоніальний характер локаційного процесу у м. Львові. Здійснений ним аналіз планувальної структури історичних міст Галичини став поштовхом для подальших досліджень, що привели до створення державного історико-культурного заповідника у м. Галичі Івано-Франківської області (1994) (тепер Національний заповідник «Давній Галич»), Державного історико-архітектурного заповідника в м. Жовкві Львівської області (1994), Державного історико-культурного заповідника у м. Белзі Львівської області (2001) та ін. Завдяки принциповій позиції Рудницького вдалося зберегти низку історичних архітектурних об’єктів. Вперше здійснив комплексне дослідження історії розвитку містобудування на території західних областей України. Основна частина дослідження опублікована посмертно.
Є автором близько 250 наукових праць. Упродовж професійної діяльності був організатором і учасником десятків наукових заходів, у виступах висвітлював актуальні проблеми архітектури та архітектурної освіти.
Учнями Рудницького були Б. Кіндзельський, В. Марченко, а також: доктор архітектури, проф. Бевз Микола Валентинович (1954 р. н.) — зав. кафедрою архітектури та реставрації Національного університету «Львівська Політехніка»; доктор архітектури, проф. Черкес Богдан Степанович (1953 р. н.) — директор Інституту архітектури Національного університету «Львівська Політехніка»; канд. архітектури Криворучко Юрій Іванович (1955 р. н.) — головний архітектор м. Львова (2006–2012); архітектор-реставратор Швець Володимир Ярославович (1955–2010) — начальник Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (1992–1997), головний архітектор м. Львова (1997–2002), директор інституту «Укрзахідпроектреставрація» (2004–2010) та багато інших архітекторів.
Визнання
- Заслужений працівник народної освіти України (з 2004);
- медаль Наукового товариства в м. Жешува (Польща, 2006);
- Почесна грамота Голови Львівської міської ради за значний внесок щодо внесення історичного центру м. Львова до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Цитати
«…Передусім архітектор повинен бути громадянином, відчувати свою особисту відповідальність за долі людей, які будуть жити в створених ним містах, будинках, квартирах.» («…В первую очередь архитектор должен быть гражданином, чувствовать свою личную ответственность за судьбы людей, которые будут жить в созданных им городах, домах, квартирах.»
Цитування за джерелом: Рудницкий А. 1987. К VІІІ съезду архитекторов СССР. Строительство и архітектура, №5 (396) Киев : Будівельник; переклад Диди І.А.)
«Будучи людиною енциклопедичних знань, Андрій Рудницький став засновником західноукраїнської урбаністичної школи у другій половині ХХ ст.»
Цитування за джерелом: Богдан Посацький. Урбаністичні студії Андрія Рудницького /Андрій Рудницький: архітектурний портрет на фоні епохи / за ред. Б. С. Черкеса, І. А. Диди. Львів : Видавництво Львівської політехніки, 2019. С. 56.
Праці
- Швидкий розрахунок інсоляції в архітектурному проектуванні за допомогою графіків // Будівництво і архітектура. 1957. №11. С.18–20.
- Розвиток міст західних областей УРСР та їх соціалістична реконструкція. Львів: Вид-во Львівського політехнічного інституту, 1971. 56 с.
- Архітектурна композиція у містобудівництві. (Нарис теорії): Конспект лекцій для студ. архітект. фак. ЛПІ. Львів, 1974. 58 с.
- Транспорт в планировке городов. Киев : Будівельник,1976. 100 с.
- Управление городской средой. Львов : Вища школа, 1985. 107 с.
- До історії архітектурної освіти в Західній Україні //Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Праці секції мистецтвознавства. Львів, 1994. С.346–364.
- Завдання і шляхи розвитку української урбаністики та архітектури в сучасних умовах //Записки НТШ. Том CCXLI. Праці Комісії архітектури та містобудування. Львів, 2001. С. 11–17.
- Розвиток містобудування на території західних областей України. Львів : Ліга-Прес, 2018. 332 с.
Бібліографія
- Відомі вчені Державного університету «Львівська політехніка» 1844-1994. Біографічний довідник. Львів : Вид-во Державного ун-ту «Львівська політехніка», 1994. 253с. С.189–191.
- Буцко М. І. Державний університет «Львівська політехніка» 1844–1994. Довідкове видання /М. І. Буцко, В. Г. Кипаренко. Львів : Вид-во Державного ун-ту «Львівська політехніка», 1994. 145 с.
- Хто є хто в Україні. Укладачі та редактори: Г. Андрущак, С. Білокінь, О. Гриценко та ін. Київ : «К.І.С.», 1997. С. 443.
- Андрій Маркович Рудницький. Бібліографія вчених Львівської політехніки (випуск 10). Укладачі: О. В. Шишка, І. О. Білоус, О. М. Мізерник. Львів : Вид-во «Центр Європи», 1998. 33 с.
- Хто є хто на Львівщині. Довідково-біографічне видання / автор-упорядник В. Болгов, за ред. М. Гориня, В. Мельника, О. Романіва та ін. Київ: «Бліц-Принт», 2004. С. 132.
Література
- Черкес Б. С., Дида І. А. Андрій Маркович Рудницький // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» № 674 «Архітектура». Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2010. С. 3–7.
- Андрій Рудницький: архітектурний портрет на фоні епохи / Б. Черкес, І. Дида, М. Габрель та ін.; за ред. Б. С. Черкеса, І. А. Диди. Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2019. 132 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Дида І. А. Рудницький, Андрій Маркович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Рудницький, Андрій Маркович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.07.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
