Сікорський, Михайло Іванович
Сіко́рський, Миха́йло Іва́нович (13.10.1923, м. Чигирин, тепер Черкаського району Черкаської області, Україна — 27.09.2011, тепер м. Переяслав Бориспільського району Київської області, Україна) — організатор музейної справи, музейний діяч, історик, археолог, етнограф, заслужений працівник культури УРСР (з 1966), лауреат Державної премії Української РСР імені Т. Шевченка (тепер Національна премія України імені Тараса Шевченка, 1989), Герой України (з 2005).
|
Сікорський, Михайло Іванович | |
|---|---|
| Народження | 13.10.1923 |
| Місце народження | Чигирин (місто) |
| Смерть | 27.09.2011 |
| Місце смерті | Переяслав |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Напрями діяльності | Музеєзнавство, історичні науки |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Відзнаки | Герой України |
| Ордени | Орден Держави |
| Премії | Державна премія Української РСР імені Т. Шевченка (1989) |
| Почесні звання | Заслужений працівник культури УРСР (1966), Почесний громадянин м. Переяслава-Хмельницького (1984) |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї робітників. Рано залишився сиротою: 1929 загинув батько І. Сікорський, 1930 померла мати М. Сікорська. Виховувався у дитбудинках у містах Запоріжжі, Києві, Миколаєві, Одесі (1931–1932), Зінов’євську (тепер м. Кропивницький, 1932–1933), Чигирині (1933–1939).
Після закінчення 8 класів Чигиринської середньої школи № 1 (1939) вступив до Запорізького авіаційного технікуму імені К. Ворошилова (тепер Запорізький авіаційний фаховий коледж імені О. Івченка).
1940 — лаборант фізичного кабінету, 1941 — майстер цього закладу. Того ж року евакуйований (див. Евакуація) до м. Омська (тепер Російська Федерація). Наприкінці 1943 зарахований інструктором навчально-виробничих майстерень технікуму. 1945 закінчив навчання та одержав кваліфікацію техніка-технолога холодної обробки металів.
1946–1951 навчався на історичному факультеті Київського державного університету імені Т. Шевченка (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка) за спеціальністю «Історія України».
1951–2008 очолював музейні заклади в м. Переяславі-Хмельницькому (тепер м. Переяслав).
2008–2011 — почесний генеральний директор, радник генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».
Діяльність
Музейна діяльність
Трудова діяльність Сікорського пов’язана з розвитком музейної справи в регіоні. 1954 рішенням Ради міністрів СРСР музею присвоєно ІІІ категорію і названо «Переяслав-Хмельницький державний історичний музей». 1958 — створено філіал Переяслав-Хмельницького історичного музею, що виступив основою для подальшого заснування Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (1964). На базі комплексу пам’яток історії та культури створено Переяслав-Хмельницький державний історико-культурний заповідник (13.03.1979), від 15.03.1999 — історико-етнографічний; 01.06.1999 закладу надано статус національного та перейменовано на Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав».
Основна мета діяльності Сікорського — створення музейних експозицій (значна їх частина стала самостійними музеями). В основу цієї діяльності покладено ідею збереження та популяризації артефактів.
Під керівництвом Сікорського та за його участі створено понад 30 музеїв, зокрема: Музей народного одягу Середньої Наддніпрянщини кінця 19 — початку 20 ст. (1959), Археологічний музей (1960), Меморіальний музей академіка В. Заболотного (1963), Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (1964), Меморіальний музей Г. Сковороди (1972), Музей-діорама «Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 року» (1975), Музей декоративно-ужиткового мистецтва Київщини (1977), Музей класика єврейської літератури Шолом-Алейхема (1978), Музей космосу (1979), Музей М. Бенардоса (1981), Музей архітектури Давньоруського Переяслава, Музей історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини (обидва — 1982), Музей хліба (1984), Музей історії Української православної церкви (1986), Музей кобзарства (1989), Музей українських обрядів (1990), Музей народного сухопутного транспорту Середньої Наддніпрянщини, Музей «Поштова станція» (обидва — 1993), Музей українського рушника (1995), Музей козацької слави. Роботи В. Завгороднього, Музей трипільської культури (обидва — 2003), Музей пам’яті Поліського району Київської області (2004), Музей історії лісового господарства Середньої Наддніпрянщини (2007), Музей Заповіту Т. Шевченка (2008) та інші.
Наукова діяльність
У 1950–1980-х Сікорський брав участь в археологічних розкопках на Переяславщині. У м. Переяславі досліджував могильник черняхівської культури та залишки давньоруських пам’яток: Михайлівського кафедрального собору 11 ст., Воскресенського собору 12 ст., Спаської одноапсидної церкви-усипальні другої половини 11 ст., Єпископського палацу 11 ст., склоробної майстерні 11 ст. Проводив розкопки у селах Козинцях та Сосновій Переяслав-Хмельницького району. Також організовував роботу та брав участь у пошукових етнографічних експедиціях у межах Київської, Полтавської, Черкаської та інших областей, перевезенні архітектурних пам’яток.
Автор близько 100 публікацій (монографій, довідників, путівників, наукових звітів, наукових та публіцистичних статей). Входив до складу редколегій часописів «Українська культура», «Музеї України», «Переяславіка. Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав”».
Громадська діяльність
У 1960–1980-х обирався депутатом до Переяслав-Хмельницької міської ради. Як представник галузі культури та громадський діяч брав участь в організаційних комітетах, комісіях, наглядових радах, займався просвітницькою роботою. Входив до Всесоюзного товариства для поширення політичних і наукових знань (з 1961), Загальносоюзного товариства «Знання» (з 1963), Українського Товариства охорони природи та сприяння розвитку природних багатств (з 1968).
Член керівних органів (з 1966) Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Всеукраїнської спілки краєзнавців (з 1990).
2006–2007 входив до складу організаційного комітету з підготовки та відзначення 1100-річчя заснування м. Переяслава-Хмельницького.
Від 2008 — член наглядової ради Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».
Нагороди та визнання
Медалі «За доблесну працю у Великій вітчизняній війні 1941–1945» (1946), «За доблесну працю. На відзначення 100-річчя від дня народження В. Леніна» (1970), «На згадку про 1500-річчя Києва» (1984), «Ветеран праці» (1990).
Золоті медалі Академії мистецтв України та Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури України (обидві — 2008).
Ордени Трудового Червоного Прапора (1976), Жовтневої революції (1986), Б. Хмельницького III ступеня (1995), Князя Ярослава Мудрого V ступеня (2001), Української Православної Церкви Преподобного Нестора Літописця ІІІ ступеня, Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня (обидва — 2003), Бронзовий козацький хрест ІІІ ступеня (2005) та Срібний козацький хрест ІІ ступеня (2008) Українського Реєстрового Козацтва.
Заслужений працівник культури УРСР (1966).
Почесні грамоти Президії Верховної Ради УРСР (1983), Кабінету Міністрів України (1998), Київської обласної державної адміністрації (2001), Верховної Ради України (2007).
Доцент кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту імені Г. Сковороди (1996; тепер Університет Григорія Сковороди в Переяславі).
Почесний член Українського товариства охорони пам’ятників історії та культури (1976), Української академії архітектури (1998).
Почесний громадянин м. Переяслава-Хмельницького (1984).
Почесний діяч Єврейської ради України (1999).
Державна премія Української РСР імені Т. Шевченка в галузі літератури, журналістики і мистецтва (1989).
Премії імені Д. Яворницького Національної спілки краєзнавців України (1993), імені В. Вернадського (2001).
Почесна відзнака Українського фонду культури «За подвижництво в культурі» (2000).
Нагрудний знак «Почесний працівник туризму України» (2004).
За самовіддане служіння Україні на ниві збереження і увічнення культурної і духовної спадщини українського народу, багаторічну подвижницьку науково-просвітницьку діяльність присвоєно звання Героя України з врученням Ордена Держави (11.03.2005).
З 2012 щорічно проводять Всеукраїнський історико-культурологічний форум «Сікорські читання».
Від 2012 в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі вручають медаль Сікорського.
2012 у м. Переяславі встановлено 2 меморіальні дошки та відкрито меморіальну кімнату Сікорського у Музеї Заповіту Т. Шевченка.
Від 2013 щорічно присуджують премію імені Героя України М. Сікорського Національної спілки краєзнавців України.
На його честь названо вулиці у м. Переяславі (2014) та м. Чигирині (2016).
Додатково
Співпрацював із науковцями, громадськими та мистецькими діячами: Л. Андрієвським, Ю. Асєєвим, Н. Булаєвською, Б. Войцехівським, І. Гончаром, О. Гончаром, В. Демидюком, І. Дудником, В. Заболотним, В. Завгороднім, Ю. Легеньким, С. Малашенком, М. Мащенком, М. Махінчуком, Є. Махном, В. Стадніченком, П. Толочком, П. Троньком, В. Харламовим, Д. Швидким, Р. Юрою, П. Яровим та іншими.
Праці
- Переяслав-Хмельницький історичний музей // Український історичний журнал. 1979. № 2. С. 121–122.
- Велика сучасність державного діяча: до 400-річчя від дня народження Богдана Хмельницького. Біла Церква : Буква, 1995. 12 с.
- Переяславські музеї просто неба: музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Переяслав-Хмельницький : Світа, 2000. 52 с.
- Музеї землі Переяславської. Ніжин : Аспект-Поліграф, 2004. 40 с.
- У с п і в а в т. — Пам’ятні місця Київської області. Київ : Київське обласне видавництво, 1958. 240 с.
- По землі Київській. Київ : Обласне книжково-газетне видавництво, 1963. 378 с.
- Археологічні дослідження на Переяславщині // Український історичний журнал. 1964. № 5. С. 156.
- Шляхами Київщини. Київ : Політвидав України, 1968. 104 с.
- На землі Переяславській. Київ : Наукова думка, 1971. 208 с.
- Переяслав-Хмельницький // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Гол. ред. П. Т. Тронько. Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1971. Т. 10. С. 496–515.
- Переяславщина напередодні Київської Русі // Середні віки на Україні : в 2 вип. Київ : Наукова думка, 1971. Вип. 1. С. 140–147.
- Київщина. Київ : Політвидав України, 1976. 208 с.
- На землі Переяславській. Київ : Наукова думка, 1983. 256 с.
- Українська народна естетика. Київ : Державна академія легкої промисловості України, 1996. 254 с.
Джерела
- Про присвоєння М. Сікорському звання «Герой України»: Указ Президента України № 459/2005 від 11 березня 2005 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/459/2005#Text
Література
- Сікорський Михайло Іванович // Краєзнавці України (сучасні дослідники рідного краю) / Гол. ред. П. Т. Тронько. Київ; Кам’янець-Подільський : Всеукраїнська спілка краєзнавців, 2003. С. 202–203.
- Вовкодав В. Колекція особистих нагород М. І. Сікорського // Краєзнавство. 2013. № 4. С. 129–135.
- Горбовий О. А. М. І. Сікорський як рятівник історико-культурної спадщини затопленого Придніпров’я (1950-ті — 1-е десятиліття 2000-х рр.) // Краєзнавство. 2013. № 4. С. 111–117.
- Михайло Іванович Сікорський: творець історії й хранитель часу / Упоряд. О. М. Жам. Переяслав-Хмельницький : Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», 2013. 504 с.
- Мінгазутдінов А. Ф., Латиш Ю. В. Михайло Іванович Сікорський. Київ : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2013. 84 с.
- Моє життя — мої музеї… / Упоряд. та комент.: О. Горбовий, Т. Нагайко. 2-ге вид., перероб. та допов. Переяслав-Хмельницький : О. М. Лукашевич, 2013. 258 с.
- Юрченко О. Михайло Сікорський — засновник Переяславської археологічної школи // Краєзнавство. 2013. № 4. С. 118–122.
- Фігурний Ю. С. Михайло Сікорський — Світоч України. Київ : Науково-дослідний інститут українознавства, 2017. 150 с.
- Постать Михайла Сікорського крізь призму поштової кореспонденції / Авт.-упоряд. Т. В. Грудевич. Переяслав; Кам’янець-Подільський : Друкарня «Рута», 2020. 148 с.
- Нагайко Т. Постать героя України М. І. Сікорського: простір інтелектуальної біографії // Простір в історичних дослідженнях. 2023. Вип. 4. С. 148–156.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Нагайко Т. Ю. Сікорський, Михайло Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Сікорський, Михайло Іванович (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
