Танкобудування в Україні
Танкобудува́ння в Украї́ні — галузь важкої промисловості України, що спеціалізується на виробництві танків, а також інших машин на їхній базі.
Зміст
Періодизація
Танкобудування в Україні веде свій відлік від 1920-х. У його розвитку простежується умовних 5 етапів:
- 1920–1931 — перші спроби налагодити виробництво танків;
- 1932–1941 — масове виробництво танків на підставі американської ліцензії, з 1940 — власних розробок;
- 1943–1963 — відбудова галузі, виробництво середніх танків з урахуванням досвіду Другої світової війни та нових вимог, зумовлених появою ядерної зброї;
- 1964–1991 — виробництво та удосконалення першого в світі основного бойового танка (ОБТ) Т-64 і його варіантів;
- із 1991 — розвиток і модернізація ОБТ у незалежній Україні.
Історична довідка
Навесні 1920 на Харківському паровозобудівному заводі (ХПЗ) почали ремонт танків, захоплених Червоною армією у білогвардійців — важких Mk V, середніх Mk A (обидва — британського виробництва) та легких «Рено» (французького виробництва). 1924 на ХПЗ налагодили виробництво гусеничних тракторів «Комунар» (на базі німецького Hanomag WD-50). Набутий досвід дав змогу включити ХПЗ до програми радянського танкобудування. 1927 почалося проєктування «маневреного» (середнього) танка Т-12, яке вели конструктори заводу спільно з фахівцями московського Гарматно-арсенального тресту. Компоновку Т-12 запозичено в американських танків М 1921 та М 1922. Силову установку — бензиновий двигун М-6 (адаптований варіант авіаційного мотора — копії французького «Іспано-Сюїза» HS 8Fb) — виробляв завод № 29 (м. Запоріжжя). Броньовані корпуси постачав Іжорський завод (тепер РФ). За виготовлення ходової частини й кінцевий монтаж танка відповідав ХПЗ. Випробування дослідного екземпляра почали у грудні 1929, проте через недоліки у серійне виробництво Т-12 не впроваджували. З кінця 1929 проєктували Т-24 — полегшений варіант «маневреного» танка Т-24. 1931 виготовили 24 такі машини, які стали першими радянськими серійними середніми танками.
Британський танк Mark V
Британський танк Mk A
Французький танк Renault FT
У квітні 1930 СРСР придбав ліцензію на американський колісно-гусеничний танк М 1931 конструкції Дж. В. Крісті (1865–1944; США). 13.02.1931 машину взяли на озброєння Робітничо-селянської червоної армії (РСЧА) під позначенням БТ-2 (рос. «быстроходный танк»). Він рухався на гусеницях і колесах. У поєднанні з авіамотором «Ліберті» потужністю 400 к. с. (у СРСР випускали за ліцензією як М-5) це забезпечувало машині масою 11 т виняткові швидкісні характеристики: по шосе БТ-2 розвивав 51 км/год на гусеницях і 72 км/год на колесах. Озброєння складалося з 37-мм гармати і 7,62-мм кулемета, екіпаж — 3 особи.
Для випуску БТ-2 обрали ХПЗ, зважаючи на наявність необхідного обладнання, дільниці складання танків, а також спеціального танко-конструкторського бюро. Перші три БТ-2 були готові до 01.11.1931, повномасштабне виробництво почалося 1932, ознаменувавши початок другого етапу розвитку танкобудування в Україні. 1932–1933 ХПЗ виготовив 620 танків БТ-2, більшість з яких через нестачу гармат отримали лише кулеметне озброєння (три 7,62-мм кулемети).
Радянський танк БТ-2
Радянський танк БТ-5
Радянський танк БТ-7
У березні 1933 почали випуск БТ-5 — модернізованого БТ-2 із новою баштою, озброєного 45-мм гарматою і 7,62-мм кулеметом. Частину танків комплектували радіостанціями (за рахунок зменшення бойового комплекту до гармати). За 1933–1934 виготовили 1887 танків БТ-5 (263 — із радіостанціями). 50 із них 1937 поставили до Іспанії. 1935–1940 на ХПЗ (1936 перейменованого на завод № 183) виготовляли танк БТ-7. Головні відмінності від БТ-5 — зварний корпус замість клепаного і новий двигун М-17Т потужністю 500 к. с. (танкова модифікація авіамотора М-17 — ліцензійного варіанта німецького BMW VI). Також дещо збільшили товщину броні. Маса БТ-7 порівняно з БТ-5 зросла з 11,5 до 13,9 т. Проте завдяки більш потужному двигуну швидкість становила 52 км/год на гусеницях і 72 км/год на колесах. Усього виготовили 5328 БТ-7 (більше, ніж було усіх інших типів танків в інших країнах світу на 1939). Випускали також командирську модифікацію з радіостанцією (боєкомплект гармати зменшено). З 1937 на БТ-7 встановлювали нову башту конічної форми (замість циліндричної) з додатковим 7,62-мм кулеметом у кормовій ніші. 1936–1937 виготовили 133 танки вогневої підтримки БТ-7А, озброєних 76,2-мм короткоствольними гарматами і трьома 7,62-мм кулеметами. 1938–1940 виготовили 788 танків БТ-7М із дизельними двигунами В-2 замість бензинових М-17Т.
У РСЧА танки серії БТ надходили на озброєння танкових бригад, із 1940 — танкових дивізій. Вони брали участь у конфліктах на оз. Хасан (1938) і р. Халхін-Гол (1939), у поході РСЧА в Західну Україну і Західну Білорусь (1939), радянсько-фінській війні 1940, німецько-радянській війні 1941–1945 та війні проти Японії (1945). Саме БТ стали початком розвитку української школи танкобудування. Напрями вдосконалення: посилення бронювання (протиснарядне замість протикульного) та озброєння (76-мм довгоствольна гармата), перехід до дизельної силової установки і гусеничного ходу (замість колісно-гусеничного). Це призвело до появи танка Т-34, створеного під керівництвом М. Кошкіна (1898; тепер РФ — 1940; тепер Україна). 1940 доопрацювання конструкції здійснювали під керівництвом О. Морозова (1904; тепер РФ — 1979; тепер Україна). 1940–1941 на заводі № 183 виготовили 1677 Т-34. У вересні–жовтні 1941 завод № 183 евакуювали до м. Нижнього Тагілу (Свердловська область, РФ). На його базі (а також на основі місцевого Уралвагонзаводу і декількох евакуйованих підприємств, зокрема Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча) створили Уральський танковий завод № 183. Подальше удосконалення конструкції Т-34 відбувалося під керівництвом О. Морозова в м. Нижньому Тагілі.
Поряд із танками БТ у м. Харкові серійно випускали найважчий радянський танк 1930-х рр. — Т-35. Цю машину спроєктовано 1930–1932 в м. Ленінграді (тепер м. Санкт-Петербург), де виготовили 2 дослідні зразки, 1933 на ХПЗ склали перші 2 серійні машини. До 1939 у м. Харкові випустили 61 такий танк. Т-35 став єдиним у світі серійним п’ятибаштовим танком. У центральній башті встановлювали 76-мм гармату і 2 кулемети. Попереду й позаду центральної башти — 4 менші башти: у двох із них ставили 45-мм гармату й кулемет, ще у двох — лише кулемет. Сьомий кулемет встановлювали у передній частині корпуса. Екіпаж Т-35 складався з 11 осіб. Броня була проти кульною: її товщина становила 10–20 мм, верхній лобовий аркуш корпуса мав товщину 50 мм. Маса танка сягала 50 т. Двигун М-17Л потужністю 500 к. с. забезпечував максимальну швидкість по шосе 29 км/год. Танк Т-35 виявився невдалою машиною: великі розміри і тонка броня робили його легкою мішенню.
У перші дні німецько-радянської війни РСЧА втратила значну частину танкового парку. Для компенсації цих втрат вживали екстрених заходів, зокрема 20.07.1941 Державний комітет оборони СРСР ухвалив рішення про виробництво 2000 бронетракторів на Сталінградському і Харківському тракторних заводах. На першому виробництво бронетракторів так і не почали. На ХТЗ у вересні 1941 виготовили 142 машини ХТЗ-16 на шасі гусеничних тракторів СТЗ-3. Бронетрактор мав гасовий двигун потужністю 58 к. с., який забезпечував машині масою 8,6 т швидкість по шосе 17 км/год (перетнутою місцевістю — 5 км/год). Броня була протикульною, озброєння — встановлена у нерухомій рубці 45-мм гармата та 7,62-мм кулемет. У серпні–вересні 1941 55 (за іншими даними — 69) бронетракторів НІ-1 на шасі гусеничного трактора СТЗ-НАТІ виготовили на заводі імені Січневого повстання в м. Одесі. Від ХТЗ-16 вони відрізнялися меншою масою (7 т), наявністю обертової башти і складом озброєнням (1–2 7,62-мм кулемети; на двох машинах — 37-мм гармата).
Восени 1943 розпочато відновлення танкового виробництва у м. Харкові, що означало початок третього етапу розвитку танкобудування в Україні. Відбудоване підприємство (колишній завод № 183) отримало позначення № 75 (до війни мав Харківський завод дизельних двигунів). Для виробництва у м. Харкові обрали танк Т-44, створений О. Морозовим на базі дослідних зразків Т-34М і Т-43. За озброєнням він не відрізнявся від Т-34-85 (85-мм гармата і два 7,62-мм кулемети), але мав удосконалене компонування, більш прогресивну торсіонну підвіску замість свічкової і двигун зі збільшеною до 580 к. с. потужністю. Т-44 взяли на озброєння в липні 1944. До травня 1945 у м. Харкові виготовили 190 Т-44, до припинення випуску 1947 — 1823 танки. Т-44 не встиг взяти участь у Другій світовій війні. Єдиною бойовою операцією, в якій використовували такі танки, було придушення революції в Угорщині 1956. З озброєння радянської армії Т-44 зняли наприкінці 1970-х.
Від жовтня 1944 у м. Нижньому Тагілі під керівництвом О. Морозова проєктували танк Т-54 зі 100-мм гарматою. 1947 завод № 183 випустив установочну партію, 1948 почався їх серійний випуск на заводах № 183 у м. Нижньому Тагілі, № 75 у м. Харкові та № 174 в м. Омську. 1951 почали випуск удосконаленого Т-54. Того ж року до м. Харкова був переведений О. Морозов, який очолив Харківське конструкторське бюро з машинобудування (ХКБМ). Воно займалося удосконаленням Т-54 та перспективними розробками.
Т-54 «зразка 1951 року» робили на трьох заводах до 1955 (7009 екземплярів). 1955–1957 випускали Т-54А, 1957–1959 — Т-54Б. Статистика випуску цих модифікацій на заводі № 75 невідома. Однак лише тут виготовляли вогнеметний танк ТО-54, на якому пороховий вогнемет встановлювали поряд із гарматою, замість кулемета (110 екземплярів). Від 1948 у КБ заводу № 75 розробляли танковий мостоукладальник МТУ-54 на базі Т-54. За його допомогою можна було долати перешкоди завширшки до 11 м. Серійний випуск МТУ-54 почали 1956. Від 1950 завод № 75 випускав неброньований важкий артилерійський тягач АТ-Т, теж створений на базі Т-54. Цю машину виготовляли до 1979. На її основі створили спеціальні модифікації (інженерні машини БАТ, БАТ-М, МДК-2, носії РЛС, антарктичний всюдихід «Харків’янка»). 1958–1962 на заводі випускали танк Т-55. Його головна відмінність від базової моделі — встановлення системи протиатомного захисту (Т-55 став першим у світі серійним танком, обладнаним такою системою). 1963–1967 (паралельно з налагодженням випуску нового танка Т-64) виготовляли вдосконалений варіант Т-55А (відрізнявся підвищеним рівнем протирадіаційного захисту, низкою інших удосконалень).
1955 під керівництвом О. Морозова почали розробку принципово нового середнього танка з більш потужним озброєнням, кращою захищеністю та вищими динамічними характеристиками. 1962 його узято на озброєння під позначенням Т-64. Цей танк відзначався нововведеннями, що дозволило позиціонувати його як перший у світі танк 3-ї генерації. Т-64 став першим представником нового класу основних бойових танків, які поєднували масогабаритні характеристики середніх танків із вогневою потужністю важких. Серед нововведень — комбінована броня (композитна багатошарова зі спеціальним наповнювачем); автомат заряджання гармати (завдяки чому екіпаж скоротили з 4 до 3 осіб); малогабаритний турбопоршневий багатопаливний дизельний двигун. Озброєння Т-64 — 115-мм гладкоствольна гармата Д-68 і 7,62-мм кулемет. Двигун 5ТДФ потужністю 700 к. с. дозволяв машині масою 36 т розвивати швидкість 60 км/год.
1964–1968 Харківський завод транспортного машинобудування (ХЗТМ; нова назва заводу № 75) виготовив 1192 танки Т-64. Глибокою модернізацією Т-64 став танк Т-64А, який випускали з 1969. Він був озброєний новою 125-мм гладкоствольною гарматою Д-81Т. Її доповнював 7,62-мм кулемет, із 1972 на башті додатково встановлювали 12,7-мм зенітний кулемет у дистанційно керованій установці (у радянському танкобудуванні вперше застосований саме на Т-64А; раніше встановлювали турелі з ручним керуванням).
Із 1973 розробляли танк Т-64Б (із комплексом керованої ракетної зброї «Кобра»), який взяли на озброєння 1976, а разом із ним — спрощений і дешевший варіант Т-64Б-1 (без такого комплексу). До 1985 ХЗТМ виготовлено 4200 Т-64Б і 1200 Т-64Б-1. 1985–1987 випускали танки Т-64БВ і Т-64Б1В (із комплексом «Кобра» і без нього), обладнані блоками навісного динамічного захисту «Контакт». Окрім лінійних танків, випускали командирські Т-64АК, Т-64БК і Т-64БВК. Вони відрізнялися наявністю додаткової радіостанції, іншого обладнання. Загальний обсяг виробництва усіх варіантів Т-64 сягнув 8000 екземплярів. У радянській армії танки родини Т-64 вважали зброєю першого удару: ними насамперед комплектували дивізії Групи радянських військ у Німеччині. За кордон Т-64 не постачали.
Із використанням елементів шасі Т-64 на ХЗТМ 1979 налагодили виробництво важкого транспортера-тягача МТ-Т «Еней». На його базі випускали інженерні машини БАТ-2, МДК-3, БГ-1, КГС-25, УПГ-92. Також елементи шасі Т-64 використані у плаваючих транспортерах ПТС-2 і ПТС-3 (створені 1973 і 1988). Випускав Луганський тепловозобудівний завод.
Тягач МТ-Т «Еней»
Шляхопрокладач БАТ-2
Бульдозер БГ-1
Інженерна машина МДК-3
Пожежна машина УПГ-92
Керівництво СРСР розглядало Т-64 як єдиний основний бойовий танк. Спроби налагодити його випуск на заводах у м. Нижньому Тагілі й м. Омську призвели до появи ще двох моделей. У м. Нижньому Тагілі запровадили у виробництво Т-72 — спрощений варіант Т-64 із двигуном В-46 (розвиток В-2, який встановлювали ще на Т-34) й іншою ходовою частиною. У м. Омську почали випуск Т-80 — глибоко модифікованого Т-64 із газотурбінним двигуном. Ця машина стала фаворитом Міністерства оборони СРСР, незважаючи на високу вартість (1974 Т-80 коштував 480 тисяч крб, Т-64Б — 143 тисячі). Планували налагодити випуск Т-80 і у м. Харкові. Однак ХКБМ запропонував альтернативу — новий дизельний двигун 6ТД (1000 к. с.), за потужністю порівняний із газовою турбіною. У підсумку газотурбінних танків Т-80У в м. Харкові випустили 45. Від 1987 почали виробництво танків Т-80УД «Береза». Цю модель комплектували двигуном 6ТД, важила 46 т. Озброєння аналогічне Т-64Б, але встановлено іншу систему керування вогнем (1А45) і комплекс керованої ракетної зброї «Рефлекс». З 1988 замість навісного динамічного захисту встановлювали вбудований. Т-80УД надходили на озброєння Таманської й Кантемирівської дивізій, які вважали елітними.
Танкобудування в незалежній Україні
Після розпаду СРСР обсяги виробництва танків на ХЗТМ суттєво скоротили. Підприємство розпочало активний пошук зарубіжних покупців. Найбільшим успіхом став контракт із Пакистаном, відповідно до якого 1997–1999 поставлено 320 танків Т-80УД. Паралельно під керівництвом М. Борисюка (нар. 1934; тепер РФ) вели роботи з удосконалення танка. 1999 на озброєння Збройних сил України (ЗСУ) взято танк Т-84 із двигуном 6ТД-2 (1200 к. с.), новою баштою, вдосконаленим динамічним захистом та іншими змінами. У серійне виробництво впровадили варіант Т-84У «Оплот» (замінили значну частину російських комплектуючих). Через недостатнє фінансування виготовлено лише 12 таких танків. 2009 узято на озброєння ЗСУ вдосконалений танк БМ «Оплот» (відомий також як «Оплот-М»), який серійно виробляють з 2013, а також експортують (контракт про постачання до Таїланду 49 танків «Оплот-Т» укладено 2011). Реалізують програми модернізації раніше випущених танків Т-64Б і Т-64БВ, які становлять основу танкового парку ЗСУ. 2003–2014 ЗСУ отримали 85 модернізованих танків Т-64БМ «Булат». Для експорту до Демократичної Республіки Конго створено варіант Т-64Б1М. Із 50 замовлених танків 2014–2016 поставлено 25, решта надійшла на озброєння Національної гвардії України (полку «Азов»).
Т-64БМ «Булат» мав добрі характеристики (за винятком недостатньої енергоозброєності), але був надто дорогим. Тому 2017 запропоновано дешевший варіант модернізації — Т-64БВ зразка 2017 (модернізовано 2017–2019 понад 150). Пізніше з’явилися удосконалені варіанти Т-64БВК зразка 2021, Т-64БВ зразка 2022, Т-64БМ2. На базі Т-64 створювали машини спеціального призначення: важка бойова машина піхоти БМПВ-64 (прототип виготовлено 2005), машина розмінування БМР (постачають ЗСУ з 2018), важкий бронетранспортер БТР-Т (використовують ЗСУ з 2023) та інші. Крім Т-64, модернізації на українських заводах зазнали танки Т-72, які в Україні не виготовляли. Для Ефіопії 2012–2014 модернізували 30 танків Т-62Б1 до рівня Т-72УА1. Для ЗСУ з 2017 здійснюють модернізацію до рівня Т-72АМТ.
Література
- Свирин М., Бескурников А. Первые советские танки. Москва : ЭксПринт, 1995. 64 с.
- Анісімов К. В. Танкобудівництво Першої Світової війни 1914–1919 рр. Кременчук : Видавництво МПП «Август», 2003. 108 с.
- Александров Є. Є., Александрова І. Є., Бєсов Л. М. та ін. Історія танкобудування України. Персоналії. Харків : Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», 2007. 200 с.
- Веретенников А. И., Рассказов И. И., Сидоров К. В. и др. Харьковское конструкторское бюро по машиностроению им. А. А. Морозова. Харьков : Харьковское конструкторское бюро по машиностроению им. А. А. Морозова, 2007. 188 с.
- Кривизюк Л. П., Юрчук О. О. Танки і танкові війська: вчора, сьогодні, завтра. Львів : Ліга Нова, 2014. 362 с.
- Грин М. Танки от Второй мировой до современных моделей / Пер. с англ. Г. Баташов. Харьков; Белгород : Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга», 2016. 191 с.
- Згурец С. Оружие Украины : в 5 т. Киев : Defence Express Media, 2016. Т. 1: Танки. Боевые бронированные машины. 199 с.
- Харук А. І. Зроблено в Україні. Харків : Фоліо, 2019. 266 с.
- Kikawskyj A., Charuk A. Czołg T-84, częśc II. Produkcja i służba // Nowa Technika Wojskowa. 2022. № 12. P. 16–21.
- Kikawskyj A., Charuk A. Ukraińskie modernizacje czołgu T-72 // Nowa Technika Wojskowa. 2022. № 9. P. 26–31.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Харук А. І. Танкобудування в Україні // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Танкобудування в Україні (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
