Україна: модернізація держави у 2014–2020

Модерніза́ція Украї́ни — сукупність процесів системного перетворення країни, шляхом провенення комплексу суспільних реформ.

Ключову роль у процесі масштабної модернізації української держави в 2014–2020 мали відіграти реформи, які передбачали радикальні зміни в усіх основних суспільних сферах. Так, 2017 було запроваджено пенсійну, освітню та медичну реформи, новий імпульс отримали адміністративно-територіальна, судова й антикорупційна реформи.

Пенсійна реформа

Її суть полягає в:

  • осучасненні пенсійної системи, запровадженні нової формули їх нарахування за єдиним підходом для осіб, які на пенсії, та осіб, які виходять на пенсію;
  • введенні справедливої солідарної системи (встановлення чіткої залежності розміру пенсії від суми сплачених страхових внесків і тривалості участі у страховій системі);
  • проведенні обов’язкової щорічної індексації пенсій;
  • підвищенні соціальних стандартів на 5 % (з 01.10.2017 реформа дала змогу підвищити пенсії 9 млн пенсіонерів з 12 млн);
  • поетапному збільшенні трудового стажу для виходу на пенсію з 25 до 35 років;
  • скасуванні обмеження розміру пенсій працюючим пенсіонерам;
  • автоматичній щорічній індексації пенсій для захисту від інфляції та ін.

Освітня реформа

Реформа мала на меті підвищення якості освіти шляхом запровадження профільної школи з дванадцятирічним терміном навчання; визнання трьох форм навчання: формального (офіційного підвищення рівня освіти), неформального (підвищення рівня поза офіційною системою підвищення кваліфікації — тренінги, гуртки, курси) та інформального (самоосвіти); створення умов для інклюзивної освіти; викладання винятково українською мовою (учням і студентам національних меншин і корінних народів гарантується право на навчання рідною мовою шляхом створення окремих класів); збільшення зарплат учителям; надання школам автономії та ін.

Медична реформа

Основні напрями медичної реформи — впровадження принципу «гроші ходять за пацієнтом», за яким український громадянин сам обирає, куди підуть кошти, надані бюджетом на його лікування; поширення практики «сімейних лікарів»; автономізація медичних закладів, наділених правом самостійно розпоряджатися своїм бюджетом; затвердження гарантованого пакету медичних послуг; впровадження в медичній сфері електронної системи обліку медичних послуг та обігу медичної інформації eHealth; створення госпітальних округів; запровадження страхової медицини.

Адміністративно-територіальна реформа (реформа децентралізації влади)

Суть цієї реформи полягає у часткових змінах вектора залежності між центром і регіонами шляхом формування ефективного місцевого самоврядування й територіальної організації влади на основі перерозподілу владних повноважень і ресурсів. 05.02.2015 ухвалено Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад», який надавав право сусіднім міським, селищним, сільським радам об’єднуватися в громаду зі спільним органом місцевого самоврядування.

Основними складниками реформи децентралізації були:

  • добровільне об’єднання та укрупнення територіальних громад;
  • фінансова децентралізація;
  • надання нових повноважень та можливостей об’єднаним територіальним громадам (самостійного здійснення зовнішніх фінансових запозичень;
  • надання права розпоряджатися землями за межами населених пунктів;
  • здійснення архітектурно-будівельного контролю та ін.).

Реалізація реформи децентралізації була досить динамічною:

  • в 2015 в Україні було сформовано 159 ОТГ;
  • 2016 — 366;
  • 2017 — 665;
  • в березні 2019 функціонували 884 об’єднані територіальні громади, що об’єднали 4110 місцевих рад.

За 2014–2018 власні доходи місцевих бюджетів збільшилися майже на 200 млрд грн (з 68,6 млрд грн до 267 млрд грн).

Судова реформа

2017 вступила у вирішальну фазу судова реформа, розпочата 08.04.2014, коли Верховна Рада прийняла Закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який мав на меті скасувати залежність суддів від владної вертикалі. Наступним кроком її реалізації було ухвалення в червні 2016 Законів «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та «Про судоустрій і статус суддів», які передбачали:

  • перехід повноважень щодо призначення, переведення та звільнення суддів від президента та Верховної Ради до Вищої ради правосуддя;
  • створення оновленого корпусу Верховного суду України та ліквідацію вищих спеціалізованих судів;
  • створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду;
  • обмеження суддівського імунітету, який після прийняття закону мав поширюватися лише на суддів під час здійснення ними правосуддя;
  • необхідність підтвердження суддею легальності походження статків і майна.

Логічним продовженням трансформацій у судовій гілці влади стало ухвалення 03.10.2017 Закону «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що був націлений на осучаснення та гармонізацію правил цивільного, господарського та адміністративного судочинства.

Антикорупційна реформа

На фоні певного прогресу в інших сферах суспільного життя у 2017 ще пробуксовувала реалізація антикорупційної реформи, започаткованої 14 жовтня 2014, коли було прийнято Закон «Про запобігання корупції». Одночасно з ним затверджено Антикорупційну стратегію, яка визначала основні пріоритети державної антикорупційної політики на 2014–2017. За оцінками експертів, у 2017 загальний рівень реалізації цієї стратегії та Державної програми щодо її втілення не перевищував 60 %. І хоча на цей час майже цілковито було сформовано державну антикорупційну вертикаль — від запобігання (НАЗК) до боротьби (НАБУ, САП), — каменем спотикання залишалося створення спеціалізованого Вищого антикорупційного суду України. Лише 07.06.2018 після двох з половиною років підготовки, узгоджень і тривалого розгляду 1927 поправок Верховна Рада ухвалила в другому читанні проект закону «Про Вищий антикорупційний суд», який набув чинності 11.06. 2018.

Результати реформ

Отже, комплекс структурних реформ в Україні був націлений на забезпечення позитивної динаміки розвитку української економіки; досягнення макроекономічної стабільності; підвищення ефективності державного управління та місцевого самоврядування; створення сприятливих умов для розвитку людського капіталу; забезпечення верховенства права; гарантування безпеки кожного громадянина; ефективний захист суверенітету й територіальної цілісності держави тощо.

Результати реформ 2014–2020 вкрай суперечливі й неоднозначні, їм притаманні як певні здобутки, так і недоліки та втрачені можливості. До позитивних результатів реалізації реформ можна віднести:

  • часткове поліпшення економічного клімату в Україні, що стимулювало поступовий вихід національної економіки з глибокої кризи;
  • зміну шляхом децентралізації моделі взаємодії центральної та місцевої влади, що зміцнило ресурсний потенціал регіонів, залучило до реального управління ширші верстви громадян;
  • певне ослаблення залежності суддів від владної вертикалі;
  • здійснення кроків щодо подолання корупції в різних сферах суспільного життя;
  • надання поштовху модернізаційним процесам, що здійснювалися нехай суперечливо і неоднозначно, але були спрямовані на розв’язання задавнених суспільних проблем — пенсійного та медичного забезпечення;
  • осучаснення національного освітнього процесу з метою інтегрувати його в прогресивні світові тенденції.

Водночас процесові реалізації реформ у 2014–2020 були притаманні й суттєві недоліки:

  • уповільненість і непослідовність дій;
  • несистемність;
  • незбалансованість (переважання в реформаторській технології руйнівних методів і процесів над процесами творення та формування нових можливостей для розвитку);
  • недосконалість системи державного управління, покликаного забезпечувати процес реформування;
  • концентрація уваги і зусиль на формах і методах реформ, а не на їх змісті й цілях;
  • відсутність суспільного консенсусу щодо моделі впровадження деяких реформ.

Джерела

Література

  1. Актуальні проблеми навчання та виховання в контексті освітньої реформи / Редкол.: І. Кушнір, В. Тягур, М. Паук та ін. Мукачево : Мукачівський державний університет, 2018. 166 с.
  2. Войтенко А. Децентралізація та реформування місцевого самоврядування. Київ : Ліра-К, 2020. 469 с.
  3. Конституційні засади медичної реформи в Україні. Харків : Право, 2019. 103 с.
  4. Пищуліна О., Коваль О., Бурлай Т. Фінансові, соціальні та правові аспекти пенсійної реформи в Україні. Світовий досвід та українські реалії. Київ : Заповіт, 2017. 453 с.
  5. Правове забезпечення реформи освіти в Україні / Гол. редкол. Л. М. Гриневич. Київ : Парламентське видавництво, 2016. 255 с.
  6. Сучасні виклики та актуальні проблеми судової реформи в Україні / За ред. О. Щербанюк, А. Цибуляк-Кустевич, Л. Москвич та ін. Чернівці : Чернівецький національний університет, 2019. 335 с.
  7. Україна. 30 років незалежності. Стислий довідник / За ред. д. і. н., проф. Киридон А. М. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2021. 536 с.
  8. Худолей В. Ю., Тульчинський Р. В., Гречко А. В. Децентралізація як передумова модернізаційних змін сталого розвитку регіонів України. Київ : Вишемирський В. С., 2019. 111 с.

Див. також

Україна (держава)

Україна: загальний профіль

Україна: початок державотворчих процесів

Україна: основні засади внутрішньої політики

Національне господарство України

Автор ВУЕ

О. Д. Бойко

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Бойко О. Д. Україна: модернізація держави у 2014–2020 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Україна: модернізація держави у 2014–2020 (дата звернення: 29.04.2024).

Отримано з http://vue.gov.ua/index.php?title=Україна:_модернізація_держави_у_2014–2020&oldid=300830
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶