Григорій Хомишин, єпископ
Григо́рій Хоми́шин (світське ім’я — Хомишин, Григорій Лукич; 25.03.1867, с. Гадинківці, тепер Чортківський район Тернопільської області, Україна — 28.12.1945, м. Київ, тепер Україна) — релігійний і громадський діяч, єпископ Української греко-католицької церкви (УГКЦ), богослов, доктор богослов'я (з 1899), мученик.
|
Григорій Хомишин, єпископ | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Григорій Лукич |
| Народження | 25.03.1867 |
| Місце народження | Гадинківці |
| Смерть | 28.12.1945 |
| Місце смерті | Київ |
| Alma mater | Львівська духовна семінарія |
| Напрями діяльності | богослов'я, душпастирство, просвіта, громадська діяльність |
Життєпис
Походив із селянської родини.
Вчився у Першій тернопільській (домініканській) гімназії (тепер не існує), брав участь у релігійних і світських товариствах.
Закінчив Львівську духовну семінарію (1888–1893), 1893 висвячений на священника у кафедральному храмі у м. Станіславі (тепер Івано-Франківськ, Україна). Був направлений єпископом Станіславським (за шематизмами УГКЦ — Станіславівським) до віденського Вищого інституту для католицьких священників «Августинеум» на теологічні студії (1894–1899). Здобув ступінь доктора богослов'я.
Служив душпастирем у церкві Св. Варвари для греко-католиків, опановував католицькі методи виховання молоді. По поверненні до м. Станіслава (1899) запроваджував прогресивні прийоми організації християнського життя вірян.
1899–1901 — священник, шкільний катехит у містах Станіславі, Коломиї. Знаний своїми проповідями і методами душпастирства. Упродовж 1902–1904 — ректор Львівської духовної семінарії.
1904 висвячений на єпископа Станіславського (Станіславівського).
У квітні 1945 заарештований НКДБ (Народний комісаріат державної безпеки) і засуджений за антирадянську діяльність. Помер під час слідства у в'язниці НКДБ м. Києва.
Реабілітований посмертно 10.11.1995.
Діяльність
Упродовж 40-річного перебування на єпископській кафедрі дбав про розвиток релігійної освіти і просвітництва, культури, підприємництва, громадської активності, доброчинності. Був упливовою постаттю релігійно-культурного і суспільно-політичного життя Галичини.
1907 р. заснував у м. Станіславі духовну семінарію. Фундатор низки католицьких товариств, серед яких: «Українська Католицька Організація», «Товариство Апостольської Молитви». Організував видавництво церковної преси, зокрема українських газет «Нова зоря» (з 1927 стала органом Української католицької народної партії, створенню якої сприяв владика), щоквартальника для священиків «Добрий Пастир» (1931–1939). Опікувався виданням «Вістника Станиславівської єпархії» (видавався до 1939). З ініціативи Григорія Хомишина у парафіях створено мережу читалень Просвітницького товариства «Скала», Товариство Івана Милостивого, кооператив «Священича Поміч», «Дієцезіальний фонд», розгорнуто благодійницьку діяльність.
Сприяв ширшому розвитку чернечого життя. Заснував східно-католицьку гілку редемптористів, згромадження сестер Св. Вікентія. Проводив реколекції й місійні науки (духовні повчання/лекції, які проводяться для вірян на місіях — виїзних служіннях). Писав пастирські листи, відозви до духовенства і мирян єпархії, духовної й світської інтелігенції Галичини. Є автором низки творів з релігійно-церковної тематики, яку розглядав у контексті актуальних суспільно-політичних проблем (зокрема, лист-послання «Українська проблема»; 1932).
Активно запроваджував Католицьку Акцію. Належав до найпослідовніших прибічників та енергійних діячів прокатолицького крила УГКЦ — «західників». Пропагував католицькі церковні і душпастирські практики; докладно обґрунтував необхідність і правомірність їх упровадження у шерезі праць, зокрема в книзі «Набоженьство до Найсвятішого Серця Господа нашого Ісуса Христа» (1919). Наполегливо розвивав ці ідеї у проповідницькій діяльності, пастирських посланнях. Так, у посланні «Про візантійство» доводив, що накопичені католицькі нововведення в УГКЦ стали відгуком на внутрішні потреби й не призвели до златинення чи спольщення українців–греко-католиків, не зменшили їхні національні почуття. Водночас «візантійство» («восточників») характеризував як таке, що «побивається» за «чистим обрядом», який він означив суто синодальним, російським. Застерігав від наслідків прийняття греко-католиками «чистого обряду», регресії духовного життя. Вважав, що УГКЦ переросла «візантійство», повертати яке було б шкідливим. Намагався запровадити григоріанський календар.
Пропагував серед священиків дотримання целібату, неодружений клір зорганізував у Товариство безженних священиків імені св. Йосафата. 1919, за рішенням конференції владик під проводом Андрея Шептицького, запровадив у єпархії висвячення лише неодружених. Пропагував своїм прикладом ідеал священика як пастиря цілковитої посвяти.
Проявив діяльну патріотичну позицію під час Української революції 1917–1921. Був долучений до розробки конституційного документа ЗУНР «Тимчасового основного закону про державну самостійність українських земель» (1918). Після переміщення Української Національної Ради з м. Львова до м. Станіслава (січень 1919) надав приміщення для її роботи, був обраний її почесним депутатом, брав участь у засіданнях і нарадах. Активно закликав вірян вступати до Української Галицької Армії, спрямовував до неї капеланів.
Виступав за автономний статус Західної України у складі Другої Речі Посполитої.
За часів Другої світової війни напучував священиків за будь-яких обставин лишатися зі своєю паствою.
Протоколи допитів владики Григорія засвідчують його позицію й погляди ревного християнина, переконаного католика, антикомуніста, подвижника незалежності України.
Визнання
На честь діяча названі Чортківська дяківсько-катехитична академія, парафіяльна катехитична школа у смт Більшівці (Івано-Франківського району Івано-Франківської області), вулиця в м. Івано-Франківську.
Пам'ятники Григорію Хомишину встановлені у рідному селі Гадинківцях, та у м. Чорткові.
2014 встановлено пам’ятну дошку на фасаді греко-католицького кафедрального собору Святого Воскресіння у м. Івано-Франківську.
27 червня 2001 зарахований папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних.
Праці
- Пастирський лист Григорія Хомишина Епископа Станиславівского до Клира Епархії Станиславівскої про византійство. Станиславів : Накладом Епископского Ординаріяту. Друкарня Повітового Союзу Кооператив в Станиславові, 1931. 40 с. URL: https://homyshyn.te.ua/wp-content/uploads/2020/04/Pastyrskyi_lyst_do_dukhovenstva_Stanyslavivskoi_ieparkhii_pro_vyzantiistvo.pdf
- Пастирський лист Григорія Хомишина Епископа Станиславівского до людий доброї волі про політичне положенє українського народу в польській державі. Станиславів : Накладом Епископського Ординаріяту, 1931. 35 с. URL: https://homyshyn.te.ua/wp-content/uploads/2020/04/Pastyrske_poslannia_pro_politychne_polozhennia_ukrainskoho_narodu.pdf
- Українська проблема. Станиславів : Друк Льва Данкевича, 1932. 194 с.
- Пастирський лист Григорія Хомишина Епископа Станиславівського до духовенства і Вірних Станиславівської Епархії про грозу духовної руїни. Станиславів : Накладом Епископського Ординаріяту, 1933. 47 с. URL: https://homyshyn.te.ua/wp-content/uploads/2020/04/Pastyrskyi_lyst_Pro_zahrozu_dukhovnoi_ruiny.pdf
- Пастирський лист Григорія Хомишина Епископа Станиславівського до Клира і Вірних Станиславівської Епархії про католицьку акцію. Станиславів : Накладом Епископського Ординаріяту, 1934. 60 с. URL: https://homyshyn.te.ua/wp-content/uploads/2020/04/Pastyrskyi_lyst_pro_Katolytsku_aktsiiu.pdf
- Набоженьство до Найсвятішого Серця Господа нашого Ісуса Христа. Харків : Савчук О. О., 2012. 568 с.
Література
- Мельничук П. Владика Григорій Хомишин: патріот-місіонер-мученик. Львів : Місіонер, 1997. 414 с.
- Недавня О. В. Греко-католицизм в контексті духовного самовизначення українців між християнським Сходом і Заходом. Київ : Гнозис, 2000. 216 с.
- Rublowa N. Świadectwo wiary: Protokoły śledztwa i akt zgonu sługi Bożego bp. Hryhorija Chomyszyna — ordynariusza stanisławowskiego // Polska — Ukraina: 1000 lat sąsiedztwa : w 5 t. Przemyśl : Południowo-Wschodni Instytut Naukowy, 2000. T. 5: Miejsce i rola kościoła grekokatolickiego w kościele powszechnym. 366 р.
- Єгрешій О. Державотворча концепція єпископа Григорія Хомишина // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Історія. 2001. Вип. 4–5. С. 204–211.
- Сергійчук В. Нескорена Церква: подвижництво греко-католиків України в боротьбі за віру і державу. Київ : Дніпро, 2001. 494 с.
- Руснак О. Єпископ Григорій Хомишин: родинне середовище і ранні роки життя // Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. 2017. № 1. С. 25–31.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Недавня О. В. Григорій Хомишин, єпископ // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григорій Хомишин, єпископ (дата звернення: 29.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.02.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
