Чернов, Мстислав Андрійович
Черно́в, Мстисла́в Андрі́йович (1985, м. Харків, Україна) — режисер, відеограф, фотограф, журналіст, військовий кореспондент, письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2024), премії «Оскар» (2024), BAFTA (2024).
|
Чернов, Мстислав Андрійович | |
|---|---|
| Народження | 1985 |
| Місце народження | Харків |
| Напрями діяльності | кіномистецтво, журналістика |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Національна премія України імені Тараса Шевченка; Оскар; Пулітцерівська премія; BAFTA; Гільдії режисерів Америки |
Зміст
Життєпис і творчість
2005 розпочав кар’єру фотографа, працював в інформаційному агентстві «Медіапорт» («MediaPort») у м. Харкові. Майже 15 років займався документальною фотографією. Від 2008 працював у міжнародному проєкті «Дітям Чорнобиля» та «Новік кардіак алаянс» («Novick Cardiac Alliance»), фотографував операції на серці.
2012 проживав у Камбоджі, брав участь у культурних та медичних проєктах.
Фотографував у понад 40 країнах світу. 2013 організував персональну виставку «Сезон дощів» (презентував світлини з Далекого Сходу).
Від 2014 як оператор працює в інформаційному агентстві Ассошіейтед Прес (Associated Press).
Висвітлював Революцію гідності, війну на сході України, російське вторгнення в Україну 2022, війни в Іраку, Сирії та Нагірному Карабасі (див. Нагірно-Карабахський конфлікт), війну в Афганістані за правління Талібану після виведення військ США. Знаний своїми мистецькими інсталяціями та виставками.
2013 — засновник і президент Української асоціації професійних фотографів (УАПФ); член культурної і правозахисної громадської організації «Український ПЕН».
Улітку 2013 перебував у м. Стамбулі, був свідком протестів та проявів насильства в парку Гезі та на майдані Таксим. Це спонукало Чернова перейти від художньої до документальної фотографії, зокрема висвітлення ходу конфліктів та воєн.
Був свідком масових акцій протесту на Майдані Незалежності в м. Києві, що переросли в Революцію гідності. Під час ескалації насильства зазнав кількох нападів, був поранений. Правоохоронці напали на представників преси, розірвали його журналістське посвідчення та знищили фотообладнання.
Навесні 2020 працював у Лівії та Сирії, висвітлював міграційну кризу (див. Міграція) в Туреччині.
У серпні 2020 працював у Білорусі, фіксував події навколо президентських виборів. Під час масштабних протестів після оголошення О. Лукашенка переможцем Чернова затримали білоруські правоохоронці й побили до втрати свідомості, згодом депортували з країни.
2020 презентував психологічний роман «Часи сновидінь», події якого відбуваються на території від сходу України до півдня Європи та Південно-Східної Азії. Книжка значною мірою ґрунтується на досвіді автора як військового кореспондента, зокрема на висвітленні російського вторгнення в Україну 2014. Роман опубліковано в жовтні 2022 у видавництві «Чері орчард букс» («Cherry Orchard Books») у м. Бруклайні (штат Массачусетс, США).
Брав участь у проєктах ООН, Міжнародного комітету Червоного Хреста та інших міжнародних громадських організацій. Фотографії та статті Чернова опубліковані в газетах «Нью-Йорк таймс» (The New York Times), «Вашингтон пост» («Washington Post»), «Індепендент» («Independent»), «Дейлі телеграф» («The Daily Telegraph»), «Ле-Монд» («Le Monde»), «Ді цайт» («Die Zeit»), «Дейлі мейл» («Daily Mail»), журналі «Форбс» («Forbes»); відеосюжети транслювали телекомпанії «Бі-бі-сі» (BBC), «Сі-Ен-Ен» (CNN), «Аль-Джазира» («Al Jazeera»), «Євроньюз» («Euronews»), «Скай ньюз» («Sky News».
«20 днів у Маріуполі»
Над документальною стрічкою «20 днів у Маріуполі» разом із режисером працювали фотограф Є. Малолєтка та продюсер В. Степаненко, які прибули до м. Маріуполя за годину до вторгнення.
Основа фільму — сюжети та кадри заблокованого міста, що миттєво ставали сенсаційними й тиражованими у ЗМІ в усьому світі. Перебуваючи в блокадному місті, Чернов щодня надсилав до агентства всі відео через супутниковий зв’язок, щоб інформувати світ про події в найскладнішій зоні воєнних дій. Учасники творчого колективу стрічки останніми серед міжнародних журналістів покинули оточене росіянами місто. Знімальній групі допоміг евакуюватися головний герой фільму — поліцейський В. Нікулін (тепер підполковник поліції, заступник начальника відділу ГУНП в Донецькій області), який вивіз журналістів разом зі своєю родиною через 15 ворожих блокпостів. 15.03.2022 команді вдалося виїхати з міста та вивезти знятий матеріал.
До стрічки увійшли кадри російських бомбардувань, зокрема бомбардування пологового будинку, руйнування, жахи російських воєнних злочинів, страждання цивільних громадян, смерті дітей, масові поховання.
Над фільмом також працювали американські продюсери М. Мізнер та Р. Аронсон-Рат. Стрічка створена компанією «Фронтлайн» («Frontline»). Світова прем’єра фільму відбулась на фестивалі незалежного кіно «Санденс» у США в січні 2023, на якому фільм отримав «Приз глядацьких симпатій».
В українському прокаті фільм «20 днів у Маріуполі» став наймасовішим серед документальних стрічок. У липні 2023 вийшов у прокат у США.
Трейлер документальної стрічки «20 днів у Маріуполі». Джерело ютуб канал «FRONTLINE PBS | Official»
Промова режисера Мстислава Чернова. Джерело ютуб канал «Суспільне Культура»
Нагороди
2008 отримав першу премію на місцевій фотовиставці «Харків. Місто очима городян».
2009 за роботи, у яких висвітлив приклади руйнування старої архітектури міста, посів перше місце на фотовиставці «Майже втрачений Харків». Двічі переможець конкурсу «Фотограф року» (Україна) в номінаціях «Репортаж» та «Документальна фотографія» (2013, 2015).
Двічі переможець і двічі фіналіст найпрестижнішої європейської нагороди в галузі тележурналістики — нагороди «Королівської спілки телебачення» («Royal Television Society»). Переможець міжнародного конкурсу APME в категорії «Відеожурналістика».
Фіналіст «Livingston Awards 2019» — однієї з найпрестижніших премій для журналістів у США та конкурсу для незалежних відеожурналістів — «Rory Peck Awards» (2021).
Номінований на міжнародні нагороди, зокрема на «Приз Лівінґстона» за висвітлення протестів у Білорусі 2021.
За підсумками 2022 увійшов до рейтингу «Люди НВ 2022 у рік війни» і «14 пісень, фото та арт-обʼєктів, що стали символами українського спротиву» від «Forbes Україна».
Отримав нагороди імені Георгія Ґонґадзе (2022) «ICFJ Knight» та «Свобода слова» від DW за документування облоги м. Маріуполя (разом з іноземними журналістами, що залишилися в місті).
Отримав міжнародні премії: Пулітцерівську премію (травень 2023) за служіння суспільству (разом із творцями фільму «20 днів у Маріуполі» у складі команди «The Associated Press»);
Премію Гільдії режисерів Америки (Directors Guild of America Award) за фільм «20 днів у Маріуполі» (2024) та видатні режисерські досягнення в документальному кіно;
Кінопремію «Вибір критиків» (The Critics' Choice Television Award) у сфері документальних фільмів у категоріях «Найкращий дебютний документальний фільм» і «Найкращий політичний документальний фільм» (2024);
Премію Британської академії кіно та телевізійних мистецтв (BAFTA) у номінації «Документальний фільм» за фільм «20 днів у Маріуполі» (2024);
Премію «Оскар» за фільм «20 днів у Маріуполі» в номінації «Найкращий повнометражний документальний фільм» (10.03.2024).
Цитати
«… Я хотів би, щоб цього фільму не було. Я хотів би, щоб Росія ніколи не нападала на Україну, ніколи не окуповувала наші міста. Я віддав би цю нагороду за те, щоб Росія не вбивала моїх земляків, звільнила всіх українських військових і цивільних, які зараз у тюрмах і перебувають у заручниках. Але я не можу змінити минуле. Але всі ми можемо змінити історію, зробити так, щоб правда перемогла. І люди Маріуполя й інші, які віддали своє життя, ніколи не будуть забутими. Тому що кінематограф формує спогади, а спогади формують історію. Тож дякую вам усім, дякую Україні! Слава Україні!»
Цит за: Білаш К. Перший український «Оскар»: «Я хотів би, щоб цього фільму не було» // LB.ua. 2024. URL: https://lb.ua/culture/2024/03/11/602717_pershiy_ukrainskiy_oskar_ya_hotiv.html
«Ми поїхали до Маріуполя не з метою зняти документальний фільм, а для того, щоб вчасно повідомити про те, що там відбувається. Пізніше ми зрозуміли, що зібрані разом, ці відео зможуть розповісти повнішу історію про те, що сталося з жителями міста — історію, яка, я сподіваюся, допоможе аудиторії зрозуміти масштаб російського вторгнення в Україну та жахи, які розгорталися в Маріуполі»
Цит. за: Білаш К. На Санденс 2023 відібрали дві українські стрічки // LB.ua. 2022. URL: https://lb.ua/culture/2022/12/09/538554_sandens_2023_vidibrali_dvi.html
«Найстрашніші кадри з Маріуполя не опубліковані. Найстрашніші кадри, які я зробив у 2014 році, коли знімав катастрофу МН-17, теж не опубліковані. Але вони потрібні хоча б для того, щоб їх побачили в міжнародному суді. Чому б ні?»
Цит. за: Мстислав Чернов: «Ця війна змінила журналістські стандарти у світі» // LB.ua. 2023. URL: https://lb.ua/culture/2023/02/17/546096_mstislav_chernov_tsya_viyna_zminila.html
Література
- Малишенко А. Мстислав Чернов: «Ця війна змінила журналістські стандарти у світі» // LB.ua. 2023. URL: https://lb.ua/culture/2023/02/17/546096_mstislav_chernov_tsya_viyna_zminila.html
- Режисер, що виборов «Оскар» для України: що відомо про Мстислава Чернова // Uazmi. 2024. URL: https://uazmi.org/news/post/d76a0a9127c5ba4393860f581267c5d0
- Чернов Мстислав // Pen Ukraine. URL: https://pen.org.ua/members/chernov-mstyslav
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Чернов, Мстислав Андрійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Чернов, Мстислав Андрійович (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.03.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
