Шаповал, Микита Юхимович
Шапова́л, Мики́та Юхи́мович (26.05 (08.06). 1882, с. Сріблянка Бахмутського повіту Катеринославської губернії, тепер Бахмутський район у Донецької області, Україна — 25.02.1932, м. Ржевнице, тепер Празько-Західний округ Центральночеської області, Чехія) — політичний і громадський діяч, публіцист, соціолог, поет. Очільник Українського інституту громадознавства (м. Прага, 1924) та Українського робітничого університету при ньому (1927).
|
Шаповал, Микита Юхимович | |
|---|---|
| Псевдоніми | М. Сріблянський, М. Бутенко |
| Народження | 26.05.1882 |
| Місце народження | Сріблянка |
| Смерть | 25.02.1932 |
| Місце смерті | Ржевнице |
| Напрями діяльності | соціологія, публіцистика, література, політична і громадська діяльність |
Життєпис
Народився у сім’ї відставного унтер-офіцера та сільського наймита Юхима Олексійовича та Наталії Яківни Шаповалів.
Закінчив народну Петро-Мар’їнську школу (1895), навчався 1895–1898 у двокласній міністерській школі у селищі міського типу Комишувасі (тепер селище міського типу Оріхівського району Запорізької області). Фахову середню освіту здобув (1900) у державній лісничій школі містечка Новоглухів (тепер м. Кремінна Луганської області) та юнкерській піхотній школі (1906) у містечку Чугуєві (тепер місто Харківської області).
Після отримання освіти працював лісовим кондуктором у Прилуцькому лісництві (тепер Чернігівська область); у червні 1901 перейшов на таку ж посаду в Маяцьке лісництво у м. Слов’янську (тепер Донецької області); у березні 1902 переведений до Харківського лісництва помічником лісничого, працював у інших лісництвах на Харківщині.
У м. Харкові познайомився з М. Міхновським та іншими діячами українського руху. Від жовтня 1903 — на військовій службі. Займався пропагандою української та соціалістичної ідей, революційною пропагандою.
Під час служби у Польщі заарештований за революційну діяльність (05.08.1906). Протягом слідства від 05.08.1906 до 27.03.1907 перебував у Варшавській цитаделі, виправданий судом за недоведеністю звинувачень, із військової служби звільнений.
Повернувся в Україну, одружився, працював у м. Харкові. Вступив вільним слухачем на історико-філологічний факультет Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна). Працював у журналі «Хлібороб», брав участь у роботі студентського українського товариства «Громада». Через обшуки у харківському помешканні змушений навесні 1908 тікати з міста.
Переїхав до м. Києва, де займався літературною працею. Познайомився з М. Грушевським і М. Коцюбинським. 1911–1917 працював лісничим у Хінельському лісництві на Чернігівщині. Учасник побудови лісопильного заводу, паркетної фабрики тощо.
Запрошено в члени Лісового наукового товариства в Києві.
1913 — поїздка за кордон; зустріч з О. Кобилянською та М. Євшаном. Восени 1916 працював на Чернігівщині управителем Трубчевських підприємств, будував 4 лісопильні підприємства та фабрику візків.
Член Революційної української партії (з 1901). Видавець і співредактор, провідний публіцист журналу «Українська хата» (1909–1914).
Один з організаторів і лідерів Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), член її Центрального комітету (з 1917).
Міністр пошти і телеграфу в уряді В. Винниченка, співавтор 4 Універсалу, комісар Київського повіту, генеральний секретар, згодом голова Українського національного союзу (листопад 1918 — січень 1919).
Співорганізатор антигетьманського повстання (1918), міністр земельних справ в уряді В. Чехівського за Директорії (грудень 1918 — лютий 1919).
З лютого 1919 — в Галичині, де уряд Західноукраїнської Народної Республіки за радикальні погляди не дав йому дозволу на перебування.
Секретар дипломатичної місії Української Народної Республіки (УНР) у м. Будапешті (1919–1920).
Перебуваючи у м. Празі, займався активною громадською і культурною діяльністю. Створив Український громадський комітет (1921). Співтворець
Української господарської академії у м. Подєбрадах, у Празі — Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова, Високої студії українського мистецтва, Українського соціологічного інституту та Українського робітничого університету при ньому, Української гімназії, Українського громадського видавничого фонду, інших фахових шкіл і курсів.
Один з організаторів Української спілки у Чеській Соціалістичній Республіці (ЧСР), Всеукраїнського робітничого союзу в ЧСР, Чесько-українського комітету допомоги стипендіями для декількох тисяч українських студентів. Видавець і редактор місячника «Нова Україна» (1922–1928).
Член Генерального комітету УПСР в Україні, голова УПСР в еміграції. Засуджував діяльність «закордонної делегації» УПСР у м. Відні; був в опозиції і гостро критикував Уряд УНР в екзилі.
Наукові ідеї
У його роботі «Загальна соціологія» (1934; перший український підручник із соціології) викладено систему загальної соціологічної теорії. Як елементи системи соціологічного знання виділив загальну соціологію, соціограму (дослідження соціальних явищ у межах конкретного часу і простору), соціотехніку (розроблення проектів, програм діяльності на майбутнє). Дав визначення суспільства, соціального акту, навів розлогу класифікацію соціальних спільнот, груп (у його термінології «скупчень») як структурних елементів суспільства. Проаналізував чинники, що прямо чи опосередковано впливають на суспільне життя; соціальні форми, які характеризуються певними рисами розподілу благ, розподілу праці, влади, культурних цінностей та соціальні культурні «витвори» (наприклад, мова, наука, вірування, література, виховання, техніка, господарство, право,мораль). Розробив критерії оцінки індикаторів і чинників, що визначають соціальну силу та потенціал спільноти.
Аналізуючи причини поразки національно-визвольних змагань початку 20 ст., зокрема в роботі «Соціологія українського відродження», вказував, що ключові позиції серед великих землевласників, власників промисловості, торгівлі, представників культурної сфери, політичної адміністрації та війська належали переважно представникам неукраїнських національних груп. На його думку, в Україні не було необхідної кількості українських кадрів для заміщення ключових позицій в освіті, війську, адміністрації, церкві та інших інститутах, щоб виконувати головні соціальні функції в інтересах українського суспільства. На перешкоді формування національної свідомості ставала систематична політика денаціоналізації українського народу, антиукраїнська пропаганда, концентрація виробництва та управління в руках неукраїнського населення. Це завадило національній консолідації і не дозволило добитися незалежності України. Причиною поразки була відсутність солідарності нації, стан національної свідомості.
Як письменник під псевдонімами М. Сріблянський і М. Бутенко опублікував збірники поезій: «Сни віри» (1908), «Самотність», нариси «Жертви громадської байдужості» (обидва — 1910), «Шевченко і самостійність України», «Лісові ритми» (обидва — 1917), «Листки з лісу» (1918).
Визнання
У рідному селі йому встановлено пам’ятник, відкрито музей.
Праці
- Революційний соціялізм на Україні. Відень : Борітеся-Поборете, 1921. 256 с.
- Шлях визволення. Прага : Нова Україна, 1923. 70 с.
- Большевизм і Україна. Прага : Вільна Спілка, 1926. 60 с.
- Велика революція і українська визвольна програма. Прага : Вільна Спілка, 1927. 334 с.
- Засади української визвольної програми. Прага : Вільна спілка, 1927. 61 с.
- Велика революція (З нагоди 10-ліття революції на Україні). Прага : Вільна спілка, 1928. 272 с.
- Ляхоманія (Наша доба). Прага : Вільна Спілка, 1931. 288 с.
- Система суспільних наук і соціографія (народознавство). Прага : Державна друкарня в Празі, 1932. 222 с.
- Соціографія України. Прага : Вільна спілка, 1933. 106 с.
- Загальна соціологія. Прага : Вільна Спілка, 1934. 238 с.
- Міжнаціональне становище українського народу. Прага : Український Соціологічний Інститут в Празі, 1935. 111 с.
- Суспільна будова. Прага : Український Соціологічний Інститут в Празі, 1936. 40 с.
- Соціологія українського відродження. Прага : Український Соціологічний Інститут в Празі, 1937. 47 с.
- Схема життєпису. Нью-Йорк : Українська Громада ім. М. Шаповала в Новім Йорку, 1956. 41 с.
- Щоденник : в 2 ч. Нью-Йорк : Українська Громада ім. М. Шаповала в Новім Йорку, 1958.
Література
- Захарченко М. В., Бурлачук В. Ф., Молчанов М. О. та ін. Соціологічна думка України. Київ : Заповіт, 1996. 423 с.
- Астахова В. І., Астахова К. В. Державні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети. Київ : Ін Юре, 2002. 476 с.
- Хоменко В. Михайло Грушевський та Українська партія соціалістів-революціонерів у працях Микити Шаповала // Історична панорама. 2017. Вип. 24. С. 92–109.
- Лобанова А., Петрухін С. Соціологічні ідеї Микити Шаповала : історична репрезентація // Соціологія : теорія, методи, маркетинг. 2020. №2. С. 90–101.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Юрко О. С. Шаповал, Микита Юхимович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Шаповал, Микита Юхимович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.07.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
