Відмінності між версіями «Агітаційний театр»
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
==Історична довідка== | ==Історична довідка== | ||
| − | Агітаційний театр був одним із знарядь політичної [[Агітація|агітації]] та [[Пропаганда|пропаганди]]. Існував у різних формах і видах: «Усна газета», або «Жива газета», інсценівки, диспути, агітсуди, конкурси-мітинги, масові дійства. Сценічними | + | Агітаційний театр був одним із знарядь політичної [[Агітація|агітації]] та [[Пропаганда|пропаганди]]. Існував у різних формах і видах: «Усна газета», або «Жива газета», інсценівки, диспути, агітсуди, конкурси-мітинги, масові дійства. Сценічними площадками агітаційного театру служили солдатські окопи, агітпароплави і баржі, клубні приміщення, майданчики просто неба. Масовий вихід театру на вулиці був пов’язаний з пролетарськими святами, визначними подіями, політично-пропагандистськими кампаніями. Дійства мали злободенний, заідеологізований, відверто тенденційний [[репертуар]]. |
Серед знакових дійств: святкування — «3-й Інтернаціонал» ([[Санкт-Петербург|м. Петроград]]), «Політична карусель», «Звільнення праці», «Петлюріада» (м. [[Київ]]), «Свобода» (м. [[Луганськ]]), «Повстання на броненосці «Потьомкін» (м. [[Одеса]]); агітсуди (над світовою буржуазією, [[Денікін, Антон Іванович|А. Денікіним]] або над [[Вертинський, Олександр Миколайович|О. Вертинським]] у м. Києві). Організаторами масових дійств були професійні режисери ([[Мейєрхольд, Всеволод Емілійович|В. Мейєрхольд]]), виконавцями — професійні й самодіяльні актори. | Серед знакових дійств: святкування — «3-й Інтернаціонал» ([[Санкт-Петербург|м. Петроград]]), «Політична карусель», «Звільнення праці», «Петлюріада» (м. [[Київ]]), «Свобода» (м. [[Луганськ]]), «Повстання на броненосці «Потьомкін» (м. [[Одеса]]); агітсуди (над світовою буржуазією, [[Денікін, Антон Іванович|А. Денікіним]] або над [[Вертинський, Олександр Миколайович|О. Вертинським]] у м. Києві). Організаторами масових дійств були професійні режисери ([[Мейєрхольд, Всеволод Емілійович|В. Мейєрхольд]]), виконавцями — професійні й самодіяльні актори. | ||
Версія за 09:59, 15 жовтня 2018
Агітаці́йний теа́тр — вид театралізованого дійства початкового періоду радянської влади.
Історична довідка
Агітаційний театр був одним із знарядь політичної агітації та пропаганди. Існував у різних формах і видах: «Усна газета», або «Жива газета», інсценівки, диспути, агітсуди, конкурси-мітинги, масові дійства. Сценічними площадками агітаційного театру служили солдатські окопи, агітпароплави і баржі, клубні приміщення, майданчики просто неба. Масовий вихід театру на вулиці був пов’язаний з пролетарськими святами, визначними подіями, політично-пропагандистськими кампаніями. Дійства мали злободенний, заідеологізований, відверто тенденційний репертуар.
Серед знакових дійств: святкування — «3-й Інтернаціонал» (м. Петроград), «Політична карусель», «Звільнення праці», «Петлюріада» (м. Київ), «Свобода» (м. Луганськ), «Повстання на броненосці «Потьомкін» (м. Одеса); агітсуди (над світовою буржуазією, А. Денікіним або над О. Вертинським у м. Києві). Організаторами масових дійств були професійні режисери (В. Мейєрхольд), виконавцями — професійні й самодіяльні актори. Агітаційний театр припинив існування на початку 1930-х. Відродився за часів Другої світової війни у фронтових агітбригадах (Ю. Тимошенко, Ю. Березін, агітбригада Київського театрального інституту, тепер Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого) , у 1970–1980-х — у народному агітаційному театрі (масові театральні форми культурно-просвітницької роботи).
Агітаційний театр в Україні
В Україні 1920-х існували ще й інші форми агітаційного театру: «Сині блузи», ТЕМАФОРи (театри малих форм), ТРОМи (театри робітничої молоді), ТЕКМОЛи (театри колгоспної молоді), агітбригади. Використовувалися вірші відомих поетів (В. Маяковського, Д. Бєдного, О. Безименського, П. Тичини, В. Еллана (Блакитного), В. Сосюри та ін.) у сценічній інтерпретації. Режисура і мова дійств агітаційного театру прагнули до спрощеності, схематичності, прямолінійності, плакатності, доступності.
Література
- Калашников В. Ф. Народный агитационный театр в Украине 70–80-х ХХ в. Дис.канд. искусствоведения. Киев, 1998. 166 с.
- Романько І. І. Розвиток театрального мистецтва України в 1917–1920 рр. Дис. канд. іст. н. Київ, Дис... канд. іст. наук. НАН України. Київ:, 1999. 190 с.
- Агитмассовое искусство Советской России. Материалы и документы. Москва : Искусство, 2002. 298 с.
