Відмінності між версіями «Автономія національно-культурна»
м (added Category:Етнополітологія та етнодержавознавство using HotCat) |
м (Заміна тексту — «3|thumb|right|300px» на «3») |
||
(Не показані 15 проміжних версій 6 користувачів) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | [[Файл:Автономiя_нацiонал_но-кул_турна.mp3|Автономія національно-культурна]] | ||
+ | '''Автоно́мія націона́льно-культу́рна''' — особливий тип екстериторіального структурування життя етнонаціональних спільнот на засадах законодавчо оформленого права та системи заходів, які забезпечують [[Меншина етнічна|етнічним]] і [[Меншина національна|національним меншинам]] збереження та розвиток їх культурної, мовної, релігійної самобутності. | ||
− | + | Ідейно-теоретичні основи національно-культурної автономії опрацьовані наприкінці 19 ст. австромарксистами, які вели пошук вирішення етнополітичних проблем багатонаціональної [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] на принципі етнокультурної [[Екстериторіальність|екстериторіальності]]. Реалізація ідеї національно-культурної автономії у низці країн Європи після [[Перша світова війна|Першої світової війни]] 1914–1918 (зокрема в УНР у формі так званої [[Автономія національно-персональна|національно-персональної автономії]]) дозволила на демократичних засадах побудувати достатньо толерантні етнополітичні відносини. | |
− | + | Основні принципами формування і функціонування національно-культурної автономії в умовах [[Демократія|демократії]]: | |
− | Практичне втілення ідеї національно-культурної автономії у масштабах держави вимагає поєднання принципів екстериторіальності та адміністративно-територіального структурування автономії. В умовах міжнаціонального миру та злагоди | + | * вільне волевиявлення громадян при віднесенні їх до певної етнонаціональної спільноти; |
+ | |||
+ | * самоорганізація та самоуправління; багатоманітність форм внутрішньої організації; | ||
+ | |||
+ | * поєднання громадської ініціативи меншин із державною підтримкою; | ||
+ | |||
+ | * законність. | ||
+ | |||
+ | В Україні відповідно до Закону України «Про національні меншини в Україні» (1992) до національних меншин належать групи громадян України, які не є [[Українці|українцями]] за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. | ||
+ | Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: | ||
+ | |||
+ | * користування і навчання рідною мовою в державних навчальних закладах або через [[національно-культурні товариства]]; | ||
+ | |||
+ | * розвиток національно-культурних [[Традиція|традицій]]; використання національної [[Символіка|символіки]]; | ||
+ | |||
+ | * відзначення національних свят; | ||
+ | |||
+ | * сповідування своєї релігії; | ||
+ | |||
+ | * задоволення потреб у літературі, мистецтві, ЗМІ; | ||
+ | |||
+ | * створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству (ст. 6). | ||
+ | |||
+ | Як основні інституційні суб’єкти національно-культурної автономії у законі названо громадські об’єднання національних меншин (національно-культурні товариства). | ||
+ | Сусідні з Україною держави нагромадили різноманітний досвід створення та функціонування національно-культурної автономії. | ||
+ | |||
+ | У РФ діє Закон «Про національно-культурну автономію» (1996), який визначає національно-культурну автономію як форму національно-культурного самовизначення громадян на основі добровільної самоорганізації з метою самостійного вирішення питань збереження самобутності, розвитку мови, освіти, національної культури. | ||
+ | |||
+ | Одна з найкращих серед постсоціалістичних країн система забезпечення культурних прав національних меншин функціонує в [[Угорщина|Угорщині]]. Законом «Про права національних та етнічних меншин» (1993) визначено, що право на формування органів національного самоврядування за місцем проживання належить етнонаціональним групам, які щонайменше одне століття проживають в Угорщині (тобто є історичними національними меншинами). | ||
+ | |||
+ | Зокрема, забезпечення прав національних меншин у низці європейських країн регулює Рамкова конвенція про захист національних меншин (1995, Страсбург). | ||
+ | |||
+ | Право на національно-культурну автономію також передбачене в законодавстві Австрії, Білорусі, Естонії, Латвії, Німеччини та інших держав. | ||
+ | |||
+ | Практичне втілення ідеї національно-культурної автономії у масштабах держави вимагає поєднання принципів екстериторіальності та адміністративно-територіального структурування [[Автономія|автономії]]. В умовах міжнаціонального миру та злагоди виявляється тенденція до все ширшого залучення державами національно-культурних автономій для вирішення не лише етнокультурних, а й соціально-економічних, екологічних та інших проблем. | ||
== Джерела == | == Джерела == | ||
− | + | * Про національні меншини: Закон України від 26.06.1992 р. № 2494-12 // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 36. | |
− | Про національні меншини: Закон України від 26.06.1992 р. № 2494-12 // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 36. | ||
== Література == | == Література == | ||
− | |||
#Вітман К. М. Етнонаціональна політика постсоціалістичних країн: моделі, особливості, проблеми. Київ, 2007. | #Вітман К. М. Етнонаціональна політика постсоціалістичних країн: моделі, особливості, проблеми. Київ, 2007. | ||
#Майборода О. М. Етнічність у міжнародній системі. Київ, 2015. | #Майборода О. М. Етнічність у міжнародній системі. Київ, 2015. | ||
Рядок 17: | Рядок 51: | ||
== Автор ВУЕ == | == Автор ВУЕ == | ||
− | * О. М. Рудакевич | + | * [[Автор_ВУЕ::Рудакевич О. М.|О. М. Рудакевич]] |
+ | [[Категорія:Цивілізація]] | ||
[[Категорія:Поняття]] | [[Категорія:Поняття]] | ||
[[Категорія:Політичні науки]] | [[Категорія:Політичні науки]] | ||
− | [[Категорія: | + | [[Категорія:Е-ВУЕ]] |
[[Категорія:ВУЕ]] | [[Категорія:ВУЕ]] | ||
[[Категорія:Етнополітологія та етнодержавознавство]] | [[Категорія:Етнополітологія та етнодержавознавство]] | ||
+ | [[Категорія:Національно-державний устрій]] | ||
+ | [[Категорія:Озвучено]] |
Поточна версія на 17:26, 9 червня 2021
Автоно́мія націона́льно-культу́рна — особливий тип екстериторіального структурування життя етнонаціональних спільнот на засадах законодавчо оформленого права та системи заходів, які забезпечують етнічним і національним меншинам збереження та розвиток їх культурної, мовної, релігійної самобутності.
Ідейно-теоретичні основи національно-культурної автономії опрацьовані наприкінці 19 ст. австромарксистами, які вели пошук вирішення етнополітичних проблем багатонаціональної Австро-Угорщини на принципі етнокультурної екстериторіальності. Реалізація ідеї національно-культурної автономії у низці країн Європи після Першої світової війни 1914–1918 (зокрема в УНР у формі так званої національно-персональної автономії) дозволила на демократичних засадах побудувати достатньо толерантні етнополітичні відносини.
Основні принципами формування і функціонування національно-культурної автономії в умовах демократії:
- вільне волевиявлення громадян при віднесенні їх до певної етнонаціональної спільноти;
- самоорганізація та самоуправління; багатоманітність форм внутрішньої організації;
- поєднання громадської ініціативи меншин із державною підтримкою;
- законність.
В Україні відповідно до Закону України «Про національні меншини в Україні» (1992) до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію:
- користування і навчання рідною мовою в державних навчальних закладах або через національно-культурні товариства;
- відзначення національних свят;
- сповідування своєї релігії;
- задоволення потреб у літературі, мистецтві, ЗМІ;
- створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству (ст. 6).
Як основні інституційні суб’єкти національно-культурної автономії у законі названо громадські об’єднання національних меншин (національно-культурні товариства). Сусідні з Україною держави нагромадили різноманітний досвід створення та функціонування національно-культурної автономії.
У РФ діє Закон «Про національно-культурну автономію» (1996), який визначає національно-культурну автономію як форму національно-культурного самовизначення громадян на основі добровільної самоорганізації з метою самостійного вирішення питань збереження самобутності, розвитку мови, освіти, національної культури.
Одна з найкращих серед постсоціалістичних країн система забезпечення культурних прав національних меншин функціонує в Угорщині. Законом «Про права національних та етнічних меншин» (1993) визначено, що право на формування органів національного самоврядування за місцем проживання належить етнонаціональним групам, які щонайменше одне століття проживають в Угорщині (тобто є історичними національними меншинами).
Зокрема, забезпечення прав національних меншин у низці європейських країн регулює Рамкова конвенція про захист національних меншин (1995, Страсбург).
Право на національно-культурну автономію також передбачене в законодавстві Австрії, Білорусі, Естонії, Латвії, Німеччини та інших держав.
Практичне втілення ідеї національно-культурної автономії у масштабах держави вимагає поєднання принципів екстериторіальності та адміністративно-територіального структурування автономії. В умовах міжнаціонального миру та злагоди виявляється тенденція до все ширшого залучення державами національно-культурних автономій для вирішення не лише етнокультурних, а й соціально-економічних, екологічних та інших проблем.
Джерела
- Про національні меншини: Закон України від 26.06.1992 р. № 2494-12 // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 36.
Література
- Вітман К. М. Етнонаціональна політика постсоціалістичних країн: моделі, особливості, проблеми. Київ, 2007.
- Майборода О. М. Етнічність у міжнародній системі. Київ, 2015.