Відмінності між версіями «Агітаційний театр»

м (Імпортовано 1 версія)
 
(Не показані 14 проміжних версій 7 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
 +
[[Файл:Ahitatsiynyy_teatr.mp3|right|300px|<center>Агітаційний театр</center>]]
 +
'''Агітаці́йний теа́тр''' — вид театралізованого дійства початкового періоду [[Радянська влада|радянської влади]].
  
'''Агітаці́йний теа́тр''' вид театралізованого дійства початкового періоду радянської влади.  
+
==Історична довідка==
 +
Агітаційний театр був одним із знарядь політичної [[Агітація|агітації]] та [[Пропаганда|пропаганди]]. Існував у різних формах і видах: «Усна газета», або «Жива газета», інсценівки, диспути, агітсуди, конкурси-мітинги, масові дійства. Сценічними площадками агітаційного театру служили солдатські окопи, агітпароплави і баржі, клубні приміщення, майданчики просто неба. Масовий вихід театру на вулиці був пов’язаний з пролетарськими святами, визначними подіями, політично-пропагандистськими кампаніями. Дійства мали злободенний, заідеологізований, відверто тенденційний [[репертуар]].
 +
 
 +
Серед знакових дійств: святкування&nbsp;— «3-й Інтернаціонал» ([[Санкт-Петербург|м.&nbsp;Петроград]]), «Політична карусель», «Звільнення праці», «Петлюріада» (м.&nbsp;[[Київ]]), «Свобода» (м.&nbsp;[[Луганськ]]), «Повстання на броненосці «Потьомкін» (м.&nbsp;[[Одеса]]); агітсуди (над світовою буржуазією, [[Денікін, Антон Іванович|А. Денікіним]] або над [[Вертинський, Олександр Миколайович|О.&nbsp;Вертинським]] у м. Києві). Організаторами масових дійств були професійні режисери ([[Мейєрхольд, Всеволод Емілійович|В.&nbsp;Мейєрхольд]]), виконавцями&nbsp;— професійні й самодіяльні актори.
 +
Агітаційний театр припинив існування на початку 1930-х. Відродився за часів Другої світової війни у фронтових агітбригадах ([[Тимошенко, Юрій Трохимович|Ю.&nbsp;Тимошенко]], [[Березін, Юхим Йосипович|Ю.&nbsp;Березін]], агітбригада Київського театрального інституту, тепер [[Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого]]) , у 1970–1980-х&nbsp;у народному агітаційному театрі (масові театральні форми культурно-просвітницької роботи).
 +
 
 +
==Агітаційний театр в Україні==
 +
В Україні 1920-х існували ще й інші форми агітаційного театру: «Сині блузи», ТЕМАФОРи (театри малих форм), ТРОМи (театри робітничої молоді), ТЕКМОЛи (театри колгоспної молоді), агітбригади. Використовувалися вірші відомих поетів ([[Маяковський, Володимир Володимирович|В. Маяковського]], Д.&nbsp;Бєдного, О.&nbsp;Безименського, [[Тичина, Павло Григорович|П.&nbsp;Тичини]], [[Еллан-Блакитний, Василь|В.&nbsp;Еллана (Блакитного)]], [[Сосюра, Володимир Миколайович|В.&nbsp;Сосюри]] та ін.) у сценічній інтерпретації. Режисура і мова дійств агітаційного театру прагнули до спрощеності, схематичності, прямолінійності, плакатності, доступності.
  
Агітаційний театр був одним із знарядь політичної агітації та пропаганди. Існував у різних формах і видах: «Усна газета», або «Жива газета», інсценівки, диспути, агітсуди, конкурси-мітинги, масові дійства. Сценічними площадками агітаційного театру служили солдатські окопи, агітпароплави і баржі, клубні приміщення, майданчики просто неба. Масовий вихід театру на вулиці був пов’язаний з пролетарськими святами, визначними подіями, політично-пропагандистськими кампаніями. Дійства мали злободенний, заідеологізований, відверто тенденційний репертуар. Серед знакових дійств: святкування — «3-й Інтернаціонал» (м. Петроград), «Політична карусель», «Звільнення праці», «Петлюріада» (Київ), «Свобода» (м. Луганськ), «Повстання на броненосці «Потьомкін» (м. Одеса); агітсуди (над світовою буржуазією, Денікіним або над О. Вертинським у м. Києві). Організаторами масових дійств були професійні режисери (В. Мейєрхольд), виконавцями — професійні й самодіяльні актори. В Україні 1920-х існували ще й інші форми агітаційного театру: «Сині блузи», ТЕМАФОРи (театри малих форм), ТРОМи (театри робітничої молоді), ТЕКМОЛи (театри колгоспної молоді), агітбригади. Використовувалися вірші відомих поетів (В. Маяковського, Д. Бєдного, О. Безименського, П. Тичини, В. Еллана (Блакитного), В. Сосюри та ін.) у сценічній інтерпретації. Режисура і мова дійств агітаційного театру прагнули до спрощеності, схематичності, прямолінійності, плакатності, доступності.
 
  
Агітаційний театр припинив існування на початку 1930-х. Відродився за часів Другої світової війни у фронтових агітбригадах (Ю. Тимошенко, Ю. Березін, агітбригада Київського театрального інституту), у 1970–1980-х — у народному агітаційному театрові (масові театральні форми культурно-просвітницької роботи).
 
  
 
== Література ==
 
== Література ==
#Калашников В. Ф. Народный агитационный театр в Украине 70–80-х ХХ в. Дисс. …канд. искусствоведения. Киев, 1998.
+
#Калашников В. Ф. Народный агитационный театр в Украине 70–80-х ХХ в. Дис.канд. искусствоведения. Киев, 1998. 166&nbsp;с.
#Романько І. І. Розвиток театрального мистецтва України в 1917–1920 рр. Дис….канд. іст. н. Київ, 1999.
+
#Романько І. І. Розвиток театрального мистецтва України в 1917–1920 рр. Дис. канд. іст. н. Київ, Дис... канд. іст. наук. НАН України. Київ:, 1999. 190&nbsp;с.
#Агитмассовое искусство Советской России. Мате­риалы и документы. Москва, 2002.
+
#Агитмассовое искусство Советской России. Мате­риалы и документы. Москва : Искусство, 2002. 298&nbsp;с.
 
 
 
== Автор ВУЕ ==
 
== Автор ВУЕ ==
 
 
* [[Автор_ВУЕ::Мороз Т. Д.|Т. Д. Мороз]]
 
* [[Автор_ВУЕ::Мороз Т. Д.|Т. Д. Мороз]]
  
 
+
[[Категорія:Цивілізація]]
 
[[Категорія:Поняття]]
 
[[Категорія:Поняття]]
[[Категорія:е-ВУЕ]]
+
[[Категорія:Е-ВУЕ]]
 +
[[Категорія:Озвучено]]
 
[[Категорія:ВУЕ]]
 
[[Категорія:ВУЕ]]
 
[[Категорія:Мистецтвознавство]]
 
[[Категорія:Мистецтвознавство]]
 
[[Категорія:Театральне мистецтво]]
 
[[Категорія:Театральне мистецтво]]
 
[[Категорія:Види театрів]]
 
[[Категорія:Види театрів]]

Поточна версія на 12:20, 25 липня 2022

Агітаці́йний теа́тр — вид театралізованого дійства початкового періоду радянської влади.

Історична довідка

Агітаційний театр був одним із знарядь політичної агітації та пропаганди. Існував у різних формах і видах: «Усна газета», або «Жива газета», інсценівки, диспути, агітсуди, конкурси-мітинги, масові дійства. Сценічними площадками агітаційного театру служили солдатські окопи, агітпароплави і баржі, клубні приміщення, майданчики просто неба. Масовий вихід театру на вулиці був пов’язаний з пролетарськими святами, визначними подіями, політично-пропагандистськими кампаніями. Дійства мали злободенний, заідеологізований, відверто тенденційний репертуар.

Серед знакових дійств: святкування — «3-й Інтернаціонал» (м. Петроград), «Політична карусель», «Звільнення праці», «Петлюріада» (м. Київ), «Свобода» (м. Луганськ), «Повстання на броненосці «Потьомкін» (м. Одеса); агітсуди (над світовою буржуазією, А. Денікіним або над О. Вертинським у м. Києві). Організаторами масових дійств були професійні режисери (В. Мейєрхольд), виконавцями — професійні й самодіяльні актори. Агітаційний театр припинив існування на початку 1930-х. Відродився за часів Другої світової війни у фронтових агітбригадах (Ю. Тимошенко, Ю. Березін, агітбригада Київського театрального інституту, тепер Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого) , у 1970–1980-х — у народному агітаційному театрі (масові театральні форми культурно-просвітницької роботи).

Агітаційний театр в Україні

В Україні 1920-х існували ще й інші форми агітаційного театру: «Сині блузи», ТЕМАФОРи (театри малих форм), ТРОМи (театри робітничої молоді), ТЕКМОЛи (театри колгоспної молоді), агітбригади. Використовувалися вірші відомих поетів (В. Маяковського, Д. Бєдного, О. Безименського, П. Тичини, В. Еллана (Блакитного), В. Сосюри та ін.) у сценічній інтерпретації. Режисура і мова дійств агітаційного театру прагнули до спрощеності, схематичності, прямолінійності, плакатності, доступності.


Література

  1. Калашников В. Ф. Народный агитационный театр в Украине 70–80-х ХХ в. Дис.канд. искусствоведения. Киев, 1998. 166 с.
  2. Романько І. І. Розвиток театрального мистецтва України в 1917–1920 рр. Дис. канд. іст. н. Київ, Дис... канд. іст. наук. НАН України. Київ:, 1999. 190 с.
  3. Агитмассовое искусство Советской России. Мате­риалы и документы. Москва : Искусство, 2002. 298 с.

Автор ВУЕ

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶