Відмінності між версіями «Барклай де Толлі, Михайло Богданович»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | ( | + | [[Файл:Barclay de Tolly (Dawe).jpg |
| + | |міні|праворуч|320пкс|Михайло Богданович Барклай де Толлі]] | ||
| + | '''Баркла́й де То́ллі, Миха́йло Богда́нович''' (рос. Барклай де Толли, Михаил Богданович, нім. Barclay de Tolly, Michael Andreas; 27.12.1761, за ін. даними — 1755, 1757 або 1758, імовірно родове помістя, тепер на території селища Памушис Шауляйського повіту, Литва, за ін. даними — м. Рига, [[тепер Латвія]] — 26.05.1818, м. Інстербург, тепер м. Черняховськ Калінінградської області, Росія) — військовий діяч, один із командувачів російської армії під час Французько-російської війни 1812 (див. [[Наполеонівські війни]]). | ||
| + | |||
| + | {{Персоналія | ||
| + | |Прізвище=Барклай де Толлі | ||
| + | |Ім’я=Михайло | ||
| + | |По батькові=Богданович | ||
| + | |Прізвище та ім’я мовою оригіналу=Barclay de Tolly, Michael Andreas | ||
| + | |Псевдонім= | ||
| + | |Справжнє ім’я= | ||
| + | |Справжнє прізвище= | ||
| + | |День народження=27 | ||
| + | |Місяць народження=12 | ||
| + | |Рік народження=1761 | ||
| + | |Місце народження=Литва{{!}}Памушис Шауляйського повіту, Литва | ||
| + | |День смерті=26 | ||
| + | |Місяць смерті=05 | ||
| + | |Рік смерті=1818 | ||
| + | |Місце смерті=Калінінградська область{{!}}м. Інстербург, тепер м. Черняховськ Калінінградської області; Росія | ||
| + | |Місце поховання=Валгамаа{{!}}с. Йигевесте, повіт Валгамаа; Естонія | ||
| + | |Стать=ч | ||
| + | |Alma mater= | ||
| + | |Місце діяльності= | ||
| + | |Напрями діяльності=військовий діяч | ||
| + | |Традиція/школа= | ||
| + | |Відзнака= | ||
| + | |Ілюстрація= | ||
| + | }} | ||
| + | |||
| + | ==Життєпис== | ||
| + | Нащадок німецької бюргерської родини. Предки були дворянами з Шотландії, які в 17 ст. переселилися до м. Риги (тепер Латвія). У 18 ст. батько Барклая де Толлі вступив на військову службу в Росії і разом із родиною перейшов на [[православ’я]]. Дослужившись до звання поручика, отримав спадкове [[дворянство]]. | ||
| + | |||
| + | З раннього віку виховувався в родині брата матері в м. Санкт-Петербурзі (тепер Росія), де отримав ґрунтовну домашню освіту. | ||
| + | |||
| + | На військовій службі з 1776. | ||
| + | |||
| + | Помер дорогою до Німеччини, де хотів пройти курс лікування на мінеральних водах. Серце поховане на місці смерті (м. Інстербург, тепер м. Черняховськ Калінінградської області, Росія). Тіло поховане в родовому маєтку Бекгоф (тепер на околиці с. Йигевесте, повіт Валгамаа, Естонія). | ||
| + | |||
| + | ==Діяльність== | ||
| + | Через недостатню знатність роду Барклая де Толлі його просування по службі було ускладнене, а термін здобуття нових звань — тривалішим, ніж у діячів із відомих дворянських родів. | ||
| + | |||
| + | 1776 вступив на дійсну військову службу (Псковський карабінерський полк). З 1778 корнет (перший офіцерський чин, приблизно відповідає пізнішому званню [[прапорщик]]а), від 1783 — підпоручик, з 1786 — поручик (Фінляндський єгерський корпус). | ||
| + | |||
| + | Під час Російсько-турецької війни 1787–1788 (див. [[Російсько-турецькі війни]]) отримав звання капітана (1788), був ад’ютантом генерал-поручика принца Ангальт-Бернбурзького (1744; тепер Німеччина — 1790; тепер Росія). Того самого року за військову доблесть отримав чин секунд-майора (нижче майорське звання, між капітаном і прем’єр-майором). Учасник битв під містами [[Очаків|Очаковим]], [[Аккерман]]ом, [[Бендери|Бендерами]] й ін. | ||
| + | |||
| + | 1790 разом із принцем Ангальт-Бернбурзьким брав участь у Російсько-шведській війні 1788–1790. Невдовзі після загибелі принца отримав звання прем’єр-майора (старше майорське звання). | ||
| + | |||
| + | 1794 придушував повстання [[Костюшко, Тадеуш|Т. Костюшка]]. Отримав звання підполковника. З 1798 — полковник (командував 4-м єгерським полком), з 1799 — генерал-майор. | ||
| + | |||
| + | Брав участь у війні з Францією в 1806–1807 (Війна Четвертої коаліції), де його важко поранили. Під час лікування розробив план оборони на випадок вторгнення [[Наполеон I Бонапарт|Наполеона І Бонапарта]] в [[Російська імперія|Російську імперію]]. Вважав за потрібне відступати, застосувавши тактику «випаленої землі», і в такий спосіб затягувати французькі війська вглиб імперії. Від 1807 — генерал-лейтенант (командувач 6-ї піхотної дивізії). | ||
| + | |||
| + | Учасник Російсько-шведської війни 1808–1809 (на території сучасної Фінляндії). З 1809 — [[генерала від інфантерії, генерал-губернатор анексованої війни Фінляндії]]. | ||
| + | |||
| + | 1810 призначений військовим міністром, членом [[Сенат у Російській імперії|Сенату в Російській імперії]]. | ||
| + | |||
| + | Розробив проєкт реформи армії з поділом її на [[корпус військовий|корпуси військові]] та запровадженням посади єдиного [[головнокомандувач]]а, який має бути підзвітним лише [[імператор]]у. Проєкт частково втілено в життя указом імператора [[Олександр I|Олександра I]], однак формальне призначення головнокомандувача не відбулося. З 1810 розпочав поступове збільшення чисельності дійсної армії, готуючись до війни із Францією. 1810–1811 за його пропозицією відбулися кілька позачергових рекрутських наборів (див. [[Рекрут]]). | ||
| + | |||
| + | ===Участь у Наполеонівських війнах=== | ||
| + | На час вторгнення Наполеона І Бонапарта 30.06.1812 — командувач 1-ї Західної армії і одночасно військовий міністр. На першому етапі війни — фактичний головнокомандувач Російської імператорської армії. Відступивши від західних кордонів імперії до м. [[Смоленськ]]а з’єднався з 2-ю Західною армією, якою командував [[Багратіон, Петро Іванович|П. Багратіон]]. Неодноразово сперечався з П. Багратіоном щодо ведення війни і щодо старшинства кожного з них — обидва діячі мали однакове звання генерала від інфантерії, отримане одночасно. Однак П. Багратіон у переліку генералів від інфантерії перебував вище за старшинством, оскільки раніше отримав попередній чин генерал-лейтенанта; при цьому Барклай де Толлі був вищим за посадою, обіймав пост військового міністра. | ||
| + | |||
| + | Організував оборону за раніше розпрацьованим планом, який частина командувачів армій сприймала як зраду. У Російській імператорській армії не було єдиного головнокомандувача (Барклай де Толлі мав такі повноваження фактично, однак їх не було підкріплено імператорським указом), командувачі окремих армій безпосередньо контактували з імператором, що шкодило узгодженості їхніх дій. Лише 29.08.1812 імператор призначив головнокомандувача ([[Кутузов, Михайло Іларіонович|М. Кутузова]]). Як командувач 1-ї Західної армії брав участь у Бородинській битві. Унаслідок конфліктів з іншими командувачами узяв відпустку та виїхав до свого маєтку, а потім до м. Санкт-Петербурга. | ||
| + | |||
| + | Повернувся до дійсної армії взимку 1813. З 1813 — командувач 3-ї армії, 1813–1814 — об’єднаної російсько-прусської армії. Командував російсько-прусськими військами в боях під містами Торном (тепер м. Торунь, Польща), [[Лейпциг]]ом і [[Париж]]ем. 1814 отримав звання фельдмаршала і титул графа. | ||
| + | |||
| + | Після укладення [[Паризький мирний договір 1814|Паризького мирного договору 1814]] супроводжував імператора Олександра І під час візиту до м. [[Лондон]]а. | ||
| + | |||
| + | Після реставрації влади Наполеона І Бонапарта ([[Сто днів]]) командував військами Російської імперії. У червні 1815 війська під його командування ввійшли на територію Франції. Через швидку поразку Наполеона І Бонапарта в [[Битва під Ватерлоо|Битві під Ватерлоо]] не встиг знову взяти участь у боях. | ||
| + | |||
| + | ===Діяльність після Наполеонівських війн=== | ||
| + | 1815 отримав титул князя. Після повернення до Російської імперії командував 1-ю Західною армією (штаб армії в м. Могилеві, тепер Білорусь). | ||
| + | |||
| + | ==Нагороди== | ||
| + | ===Нагороди Російської імперії=== | ||
| + | # Повний кавалер ордена Святого Георгія (1794, 1807, 1812, 1813). | ||
| + | # Орден Святого Володимира 4-го (1788), 2-го (1807) і 1-го (1811) ступенів. | ||
| + | # Орден Святої Анни 1-го ступеня (1807). | ||
| + | # Орден Олександра Невського (1809). | ||
| + | # [[Андрія Первозваного орден]] (1813) та ін. | ||
| + | ===Нагороди інших країн=== | ||
| + | # Орден Чорного орла (1807, Пруссія). | ||
| + | # Орден Червоного орла (1813, Пруссія). | ||
| + | # Лицар Великого хреста ордена Лазні (1815, Велика Британія). | ||
| + | # Командор ордена Марії Терезії (1813, Австрія). | ||
| + | # Військовий орден Вільгельма 1-го ступеня (1815, Нідерланди). | ||
| + | #Орден Святого Людовіка 1-го ступеня (1816, Франція) та ін. | ||
| + | |||
| + | ==Література== | ||
| + | # Харкевич В. Барклай-де-Толли в Отечественную войну после соединения армий под Смоленском. Санкт-Петербург : Типография Главного управления уделов, 1904. 58 с. | ||
| + | # Josselson M., Josselson D. The Commander: A Life of Barclay de Tolly. New York : The Clarendon Press ; Oxford : Oxford University Press, 1980. 275 p. | ||
| + | # Тотфалушин В. М. Б. Барклай де Толли в Отечественной войне 1812 года. Саратов : Издательство Саратовского университета, 1991. 131 с. | ||
| + | # Начаев С. Барклай-де-Толли. Москва : Молодая гвардия, 2011. 332 с. | ||
| + | # Ross H. Kindralfeldmarssal vürst Michael Andreas Barclay de Tolly. Tõrva : Väike-Viru, 2016. 152 p. | ||
| + | |||
| + | ==Автор ВУЕ== | ||
| + | |||
| + | [[Автор_ВУЕ::Редакція ВУЕ]] | ||
| + | {{Цитування_ред}} | ||
| + | |||
| + | {{Оприлюднено | ||
| + | |Науковий напрям=Історичні науки | ||
| + | |Дефініція=військовий діяч, один із командувачів російської армії під час Французько-російської війни 1812. | ||
| + | |Статус гасла=оприлюднено | ||
| + | |Аудіосупровід= | ||
| + | |Відео= | ||
| + | |Аудіо= | ||
| + | |Ілюстрації= | ||
| + | |Обсяг гасла= | ||
| + | |Рік оприлюднення=2023 | ||
| + | |Місяць оприлюднення=10 | ||
| + | |Дата оприлюднення=18 | ||
| + | }} | ||
| + | [[Категорія:Історичні науки]] | ||
| + | [[Категорія:Персоналії]] | ||
| + | [[Категорія:Військові діячі]] | ||
| + | [[Категорія:Воєнна історія]] | ||
| + | [[Категорія:ВУЕ]] | ||
| + | [[Категорія:Е-ВУЕ]] | ||
Версія за 02:20, 18 жовтня 2023
[[Файл:Barclay de Tolly (Dawe).jpg |міні|праворуч|320пкс|Михайло Богданович Барклай де Толлі]] Баркла́й де То́ллі, Миха́йло Богда́нович (рос. Барклай де Толли, Михаил Богданович, нім. Barclay de Tolly, Michael Andreas; 27.12.1761, за ін. даними — 1755, 1757 або 1758, імовірно родове помістя, тепер на території селища Памушис Шауляйського повіту, Литва, за ін. даними — м. Рига, тепер Латвія — 26.05.1818, м. Інстербург, тепер м. Черняховськ Калінінградської області, Росія) — військовий діяч, один із командувачів російської армії під час Французько-російської війни 1812 (див. Наполеонівські війни).
|
Барклай де Толлі, Михайло Богданович (Barclay de Tolly, Michael Andreas) | |
|---|---|
| Народження | 27.12.1761 |
| Місце народження | Памушис Шауляйського повіту, Литва |
| Смерть | 26.05.1818 |
| Місце смерті | м. Інстербург, тепер м. Черняховськ Калінінградської області, Росія |
| Місце поховання | с. Йигевесте, повіт Валгамаа, Естонія |
| Напрями діяльності | військовий діяч |
Зміст
Життєпис
Нащадок німецької бюргерської родини. Предки були дворянами з Шотландії, які в 17 ст. переселилися до м. Риги (тепер Латвія). У 18 ст. батько Барклая де Толлі вступив на військову службу в Росії і разом із родиною перейшов на православ’я. Дослужившись до звання поручика, отримав спадкове дворянство.
З раннього віку виховувався в родині брата матері в м. Санкт-Петербурзі (тепер Росія), де отримав ґрунтовну домашню освіту.
На військовій службі з 1776.
Помер дорогою до Німеччини, де хотів пройти курс лікування на мінеральних водах. Серце поховане на місці смерті (м. Інстербург, тепер м. Черняховськ Калінінградської області, Росія). Тіло поховане в родовому маєтку Бекгоф (тепер на околиці с. Йигевесте, повіт Валгамаа, Естонія).
Діяльність
Через недостатню знатність роду Барклая де Толлі його просування по службі було ускладнене, а термін здобуття нових звань — тривалішим, ніж у діячів із відомих дворянських родів.
1776 вступив на дійсну військову службу (Псковський карабінерський полк). З 1778 корнет (перший офіцерський чин, приблизно відповідає пізнішому званню прапорщика), від 1783 — підпоручик, з 1786 — поручик (Фінляндський єгерський корпус).
Під час Російсько-турецької війни 1787–1788 (див. Російсько-турецькі війни) отримав звання капітана (1788), був ад’ютантом генерал-поручика принца Ангальт-Бернбурзького (1744; тепер Німеччина — 1790; тепер Росія). Того самого року за військову доблесть отримав чин секунд-майора (нижче майорське звання, між капітаном і прем’єр-майором). Учасник битв під містами Очаковим, Аккерманом, Бендерами й ін.
1790 разом із принцем Ангальт-Бернбурзьким брав участь у Російсько-шведській війні 1788–1790. Невдовзі після загибелі принца отримав звання прем’єр-майора (старше майорське звання).
1794 придушував повстання Т. Костюшка. Отримав звання підполковника. З 1798 — полковник (командував 4-м єгерським полком), з 1799 — генерал-майор.
Брав участь у війні з Францією в 1806–1807 (Війна Четвертої коаліції), де його важко поранили. Під час лікування розробив план оборони на випадок вторгнення Наполеона І Бонапарта в Російську імперію. Вважав за потрібне відступати, застосувавши тактику «випаленої землі», і в такий спосіб затягувати французькі війська вглиб імперії. Від 1807 — генерал-лейтенант (командувач 6-ї піхотної дивізії).
Учасник Російсько-шведської війни 1808–1809 (на території сучасної Фінляндії). З 1809 — генерала від інфантерії, генерал-губернатор анексованої війни Фінляндії.
1810 призначений військовим міністром, членом Сенату в Російській імперії.
Розробив проєкт реформи армії з поділом її на корпуси військові та запровадженням посади єдиного головнокомандувача, який має бути підзвітним лише імператору. Проєкт частково втілено в життя указом імператора Олександра I, однак формальне призначення головнокомандувача не відбулося. З 1810 розпочав поступове збільшення чисельності дійсної армії, готуючись до війни із Францією. 1810–1811 за його пропозицією відбулися кілька позачергових рекрутських наборів (див. Рекрут).
Участь у Наполеонівських війнах
На час вторгнення Наполеона І Бонапарта 30.06.1812 — командувач 1-ї Західної армії і одночасно військовий міністр. На першому етапі війни — фактичний головнокомандувач Російської імператорської армії. Відступивши від західних кордонів імперії до м. Смоленська з’єднався з 2-ю Західною армією, якою командував П. Багратіон. Неодноразово сперечався з П. Багратіоном щодо ведення війни і щодо старшинства кожного з них — обидва діячі мали однакове звання генерала від інфантерії, отримане одночасно. Однак П. Багратіон у переліку генералів від інфантерії перебував вище за старшинством, оскільки раніше отримав попередній чин генерал-лейтенанта; при цьому Барклай де Толлі був вищим за посадою, обіймав пост військового міністра.
Організував оборону за раніше розпрацьованим планом, який частина командувачів армій сприймала як зраду. У Російській імператорській армії не було єдиного головнокомандувача (Барклай де Толлі мав такі повноваження фактично, однак їх не було підкріплено імператорським указом), командувачі окремих армій безпосередньо контактували з імператором, що шкодило узгодженості їхніх дій. Лише 29.08.1812 імператор призначив головнокомандувача (М. Кутузова). Як командувач 1-ї Західної армії брав участь у Бородинській битві. Унаслідок конфліктів з іншими командувачами узяв відпустку та виїхав до свого маєтку, а потім до м. Санкт-Петербурга.
Повернувся до дійсної армії взимку 1813. З 1813 — командувач 3-ї армії, 1813–1814 — об’єднаної російсько-прусської армії. Командував російсько-прусськими військами в боях під містами Торном (тепер м. Торунь, Польща), Лейпцигом і Парижем. 1814 отримав звання фельдмаршала і титул графа.
Після укладення Паризького мирного договору 1814 супроводжував імператора Олександра І під час візиту до м. Лондона.
Після реставрації влади Наполеона І Бонапарта (Сто днів) командував військами Російської імперії. У червні 1815 війська під його командування ввійшли на територію Франції. Через швидку поразку Наполеона І Бонапарта в Битві під Ватерлоо не встиг знову взяти участь у боях.
Діяльність після Наполеонівських війн
1815 отримав титул князя. Після повернення до Російської імперії командував 1-ю Західною армією (штаб армії в м. Могилеві, тепер Білорусь).
Нагороди
Нагороди Російської імперії
- Повний кавалер ордена Святого Георгія (1794, 1807, 1812, 1813).
- Орден Святого Володимира 4-го (1788), 2-го (1807) і 1-го (1811) ступенів.
- Орден Святої Анни 1-го ступеня (1807).
- Орден Олександра Невського (1809).
- Андрія Первозваного орден (1813) та ін.
Нагороди інших країн
- Орден Чорного орла (1807, Пруссія).
- Орден Червоного орла (1813, Пруссія).
- Лицар Великого хреста ордена Лазні (1815, Велика Британія).
- Командор ордена Марії Терезії (1813, Австрія).
- Військовий орден Вільгельма 1-го ступеня (1815, Нідерланди).
- Орден Святого Людовіка 1-го ступеня (1816, Франція) та ін.
Література
- Харкевич В. Барклай-де-Толли в Отечественную войну после соединения армий под Смоленском. Санкт-Петербург : Типография Главного управления уделов, 1904. 58 с.
- Josselson M., Josselson D. The Commander: A Life of Barclay de Tolly. New York : The Clarendon Press ; Oxford : Oxford University Press, 1980. 275 p.
- Тотфалушин В. М. Б. Барклай де Толли в Отечественной войне 1812 года. Саратов : Издательство Саратовского университета, 1991. 131 с.
- Начаев С. Барклай-де-Толли. Москва : Молодая гвардия, 2011. 332 с.
- Ross H. Kindralfeldmarssal vürst Michael Andreas Barclay de Tolly. Tõrva : Väike-Viru, 2016. 152 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Барклай де Толлі, Михайло Богданович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барклай де Толлі, Михайло Богданович (дата звернення: 29.05.2024).
Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 18.10.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
