Відмінності між версіями «Алеаторика»

м (Імпортовано 1 версія)
(Немає відмінностей)

Версія за 19:53, 16 грудня 2018

Алеато́рика (від лат. aleatorius — гральний, з alea, букв. — гральна кість; випадковість, ризик) — напрям, творчий метод, техніка композиції в музиці середини та другої половини 20 ст. (К. Штокгаузен, П. Булез, Дж. Кейдж, С. Буссотті, В. Лютославський, Д. Ліґеті та ін.). Композитори цього напряму спираються на принцип випадковості та імпровізаційності в структурі та засобах виразності твору. Музична композиція сприймається як низка спонтанного поєднання звукосполучень. Часто нотний запис — це ряд натяків-символів, що передбачає їх вільне трактування виконавцями. Іноді композитори відмовляються від нотних станів та звичного запису нот, пропонуючи свої знакові системи. Використовується також одночасна колективна імпровізація оркестрів, де кожен грає свою музику.

Прихильники алеаторики вважають, що випадок як основа композиції викликає до життя нову форму, оригінальну, незалежну від спрямування, смаку й фантазії автора. Алеаторика може стосуватися різних елементів музики: ритміки, архітектоніки, динаміки, звуковисотних співвідношень, інструментування тощо. Деталі можуть формуватись щоразу по-іншому. Отже, один запис алеаторичної композиції приводить до багатьох різних звукових образів.

У музичному мистецтві елементи алеаторики використовувалися з давніх часів (наприклад, довільна зміна голосів у музиці Середньовіччя, відсутність визначеної інструментовки твору, цифрований бас, не зафіксовані в нотному записі каденції в концертах 18 ст. тощо), але у 20 ст. вони набувають системного значення.

В українській музиці алеаторику частково використовували композитори Л. Грабовський, В. Губа, В. Зубицький, О. Козаренко, В. Рунчак, В. Сильвестров, Є. Станкович, К. Цепколенко, О. Щетинський, Л. Юріна та ін.

Література

Шнеерсон Г. Сериализм и алеаторика – «тождество противоположностей» // Советская музыка. 1971. № 1. С. 106–117. Шнеерсон Г. М. Алеаторика // Музыкальная энциклопедия / Гл. ред. Ю. В. Келдыш. Москва : Советская энциклопедия; Советский композитор, 1973. Т. 1. С. 94. Когоутек Ц. Техника композиции в музыке ХХ века. Москва : Музыка, 1976. 358 с. Очеретовська Н. Естетична цінність в музиці та алеаторика // Музична критика і сучасність. Київ : «Музична Україна», 1984. Кн. 2. Маркова О. М., Фам Ле Хоа. Нариси з історії зарубіжної музики 1950–70-х років: Франція, Австрія, Німеччина, Італія, США, Польща. Одеса : Астропринт, 1995. 92 с. Павлишин С. Про деякі тенденції розвитку сучасної зарубіжної музики. Київ : Музична Україна, 1996. 66 с. Сюта Б. Алеаторика // Українська музична енциклопедія / Гол ред. Г. Скрипник. Т. 1. Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2006. С. 41–42. Алеаторика // Композитор. URL: http://composer.ucoz.ua/publ/theory/aleatorika/12-1-0-194 Харина Ю. Алеаторика // Музыкальная энциклопедия. URL: http://www.gromko.ru/done/showbook/article4330.html

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Кушка Н. М. Алеаторика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Алеаторика (дата звернення: 7.05.2024).

Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶