Зубицький, Володимир Данилович
Зуби́цький, Володи́мир Дани́лович (02.03.1953, с. Голоскове, тепер Первомайського району Миколаївської області, Україна) — композитор, баяніст, диригент, педагог, заслужений діяч мистецтв України (з 1992), почесний професор Київського інституту культури (з 1986), інших інститутів.
|
Зубицький, Володимир Данилович | |
|---|---|
| Народження | 02.03.1953 |
| Місце народження | Голоскове |
| Alma mater | Національна музична академія України імені П. І. Чайковського |
| Напрями діяльності | Музичне мистецтво |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї лікаря-фітотерапевта. 1968 закінчив Криворізьке музичне училище (тепер Криворізький обласний музичний коледж), клас баяна М. Потапова; 1971 — Музичне училище імені Гнесіних, клас баяна В. Мотова, (м. Москва, тепер РФ); 1976 — Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) як баяніст (клас В. Бесфамільнова), 1977 — як композитор (клас М. Скорика) та 1979 — як симфонічний диригент (клас В. Кожухаря та В. Гнєдаша).
З 1978 — член Спілки композиторів УРСР (тепер Національна спілка композиторів України).
1976–1979 працював солістом Укрконцерту (м. Київ), дав понад 200 концертів у містах СРСР та країнах зарубіжжя. З 1980 — соліст Держконцерту СРСР, гастролював і проводив майстер-класи в Польщі, Франції, Німеччині, США тощо.
Голова секції молодих композиторів Спілки композиторів УРСР (1984–1988), президент Асоціації баяністів та акордеоністів України (1988–1998).
З 1995 мешкає в Італії. Веде активну творчу, концертну, викладацьку діяльність. Викладає на міжнародних курсах акордеоністів у Бельгії, Болгарії, Італії, Німеччині, Польщі, США, Чехії.
Як баяніст і диригент виступає з концертними програмами з провідними оркестрами України — Національним ансамблем солістів «Київська камерата», Академічним камерним оркестром «Віртуози Львова», а також з оркестрами інших країн. Співпрацює з Тамбовським державним музично-педагогічним інститутом ім. С. В. Рахманінова в галузі концертно-виконавської діяльності, арт-проектів та освітніх програм: концерти, майстер-класи, семінари, курси та конференції (2005, 2014).
Творчість
Композитор широкої та розмаїтої жанрової амплітуди (музично-драматичні, симфонічні, оркестрові, хорові, камерні твори для різних інструментальних складів і окремих інструментів (баяна, маримби, бандури, флейти, фортепіано тощо); транскрипції для баяна та для баяна і оркестру (симфонічного або камерного) власних творів і творів інших композиторів, обробки українських народних пісень).
Музичний стиль Зубицького замішаний на синтезі різних стильових напрямків: неофольклоризму, авангардизму, неокласицизму і неоромантизму. У його музиці відчутний вплив музики І. Стравінського, С. Прокоф’єва, Д. Шостаковича, Б. Бартока тощо. Спадкоємець і продовжувач традиції Б. Лятошинського та М. Скорика. Багатий на емоційно-образні барви мелос музики композитора має генетичне коріння в українських фольклорних джерелах.
Перші два десятиріччя творчої діяльності характеризуються написанням великоформатних музично-драматичних творів (опер, балетів), симфоній (10 симфоній), вокальних творів (хорових концертів, кантат, хорів) й різної інструментальної музики. Від 1990-х композитор пише виключно інструментальну музику різних жанрів і для різного виконавського складу.
Музичний доробок
Одним із пріоритетних жанрів періоду 1979–1987 для Зубицького був музично-драматичний. Створено 3 опери: опера-ораторія-балет «Чумацький шлях» на тексти українського епосу (1979–1983, лібрето В. Довжика) та 2 камерні — «Палата № 6» за оповіданням А. Чехова (2010, прем’єра в Оперній студії Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського) і «До третіх півнів» за оповіданням В. Шукшина (обидві — 1981, лібрето В. Довжика); 2 балети: «Задунайські жарти» (1985, лібрето В. Літвінова і К. Єременко) і «Гей, музики!» (балет-феєрія, 1987, лібрето В. Літвінова і О. Балабана; прем’єра 1998, Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва, режисер-постановник Г. Майоров, диригент А. Бойченко).
Від 1990-х композитор повністю відійшов від написання музично-драматичних творів і зосередив увагу на створенні інструментальної музики (оркестрові твори (симфонії, концерти для оркестру, концерти для скрипки або баяну з оркестром). Особлива риса інструментальної музики Зубицького — її яскрава театральність.
Практично всі оркестрові і камерні твори мають програмні назви фабульного, концептуального характеру. Виняток становлять лише деякі твори камерного формату для різних виконавських складів: Струнні квартети (№1, 1978 і № 2, 1990), Концерт для скрипки і струнного оркестру № 1 (1989), «Сюїта» для фортепіано (1975–1978), «Камерна сюїта» для гітари (1988), «Соната пам’яті К. Мяскова» для бандури (2000), Концертні партити в стилі джазової імпровізації (№ 1,1978 і № 2, 1990), обидві — для баяна соло тощо. За винятком симфонії № 1 (1977), всі інші 9 мають програмну назву: для великого симфонічного оркестру — № 2 «Sinfonia concertante» (1979), № 3 «Drammatica» (1980), № 4 «Lacrimosa» (1989); симфонії для солістів, хору та симфонічного оркестру — «Чумацькі пісні» на тексти українських народних балад та історичних пісень для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру (1982), симфонія-реквієм «Океан доль» на вірші Ш. Бодлера для солістів, двох мішаних хорів, соліста-баяніста і симфонічного оркестру (1986), великий вокально-симфонічний цикл «Україна» — «Щедрик» (2014), «Червона калина» (2016), «Земле моя» (2018), «Пливе кача» (2019), «Покрова Богоматері», «Пам’яті М. Леонтовича» (обидва — 2021) для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру; 4 камерних — № 1 «Lugubre» (1983), № 2 «О, цей світ!» (1984) за поемою А. Рембо, № 3 «Пам’яті Лятошинського» (1985), № 4 «Sinfonia robusta» (1987).
Структурування й компонування музичного матеріалу оркестрових творів за принципом «етапів-актів» у загальному розвитку музичного тексту, персоніфікування тем-образів, взаємодія між тематично-інтонаційними блоками за принципом взаємодії театральних персонажів — головні ознаки концепту музики Зубицького. Театральність оприявнюється і в зосередженні уваги на жанрі інструментального концерту.
Митець писав концерти для різних виконавських складів: концерти для симфонічного оркестру — №1 «Concerto rustico» (1978), № 2 «Запорожець і султан» (1987); концерт для оркестру українських народних інструментів № 3 «Concerto festivo» (1982); камерні концерти — для скрипки (№1) і струнного оркестру (1989), для баяна і струнного оркестру — «Дивертисмент» (1993), «Россініана» (1995; версія для баяна і великого симфонічного оркестру, 2000), для баяна, фортепіано і струнного оркестру — «Посвята А. П’яццоллі» (1999), для скрипки (баяна) і струнного оркестру — «Чао, мучачо!» (2004). Першим виконавцем камерних симфоній № 1, 2, 3, Концерту для скрипки з оркестром № 1, «Россініани» для баяна і камерного оркестру, ліричної сповіді «Моя Україна» для мішаного хору, баяна і камерного оркестру, «Діду мій, дударику» для мішаного та дитячого хорів і камерного оркестру та інших був Національний ансамбль солістів «Київська камерата».
Концертний жанр як один з домінантних в жанровій палітрі композитора адаптований ним і в хоровій музиці (написав три концерти для мішаних хорів: № 1 «Гори мої» на тексти західноукраїнських народних пісень і балад (1986), № 2 «Ярмарок» на тексти східноукраїнських народних пісень і балад (1987), № 3 «Concerto strumentale» на тексти українських народних пісень і поезії В. Довжика (1993).
Складником творчого доробку Зубицького є вокальна музика. Фольклорні літературні першоджерела українських народних пісень — одна з основних сфер інтересу і уваги композитора. Серед творів — «Співаночки» для жіночого хору на тексти українських народних пісень (1985) і «За нашим стодолом» — обробка української народної пісні (1977).
Творчу увагу композитора також привертають канонічні релігійні тексти та поезія українських класиків. Українська поезія відтворена в камерних кантатах № 1 «Монологи сонця» для басу та камерного оркестру на вірші В. Довжика і М. Рильського (1985) та № 2 «Сім сльозин» (мініатюрний реквієм) для сопрано, дитячого хору, органа, ударних і струнного оркестру на вірші Б. Олійника і тексти українських народних пісень (1985), у триптиху «Три поезії» для жіночого хору на вірші Л. Костенко (1989), а також «В нашім краї на землі» для мішаного хору на вірші Т. Шевченка (1993), «Праведная душе» на вірші Т. Шевченка (1995). Канонічні тексти склали основу хорових творів: «Молитви» для басу та жіночого хору (1989), «Царю небесний» (1999), «Я люблю Господа» (2010), «Христос Воскрес» (2011) для мішаного хору.
Хорові твори Зубицького — у репертуарі Національної заслуженої академічної капели України «Думка», Академічного камерного хору «Хрещатик», муніципального академічного камерного хору «Київ» та інших колективів.
Співпрацював з багатьма музикантами світу. Серед солістів — скрипалі народні артисти України А. Баженов, Б. Півненко, а також M. Мішанья (Італія).
Творами Зубицького диригували Ф. Глущенко, В. Гнєдаш, О. Линів, В. Матюхін, В. Редя, В. Сіренко та ін.
Виконавська діяльність
Виступає як окремий соліст-баяніст і як соліст в різних ансамблевих складах, а також з оркестром.
Серед баянних творів: «Дитяча сюїта № 1» (1972), «Карпатська сюїта» (1975), «Соната № 1», сюїта «Концертна партита № 1 у стилі джазової імпровізації» (обидві — 1978), Соната № 2 «Слав’янська» (1986), «Болгарський зошит», «Дитяча сюїта № 2 “Російська”», «Дитяча сюїта № 3 “Українська”» (усі — 1987), «Концертна партита №2 в стилі джазової імпровізації» (1990), «Impressions» (1992), джаз-вальс «Я люблю тебе, Пезаро», «Прелюдія і Токката» (обидва — 1998). З-поміж камерних ансамблів: сюїта для баяна і флейти «У горах» (1979), «Шість медітацій по Ш. Бодлеру» для баяна і флейти (1988), «Misterioso» для двох баянів, флейти й віолончелі, «Lacrimosa» для двох баянів і флейти (обидві —1989), «Дивертисмент» для баяна (акордеона) і фортепіано (1993), «Сюїта в 3 частинах» для 2 баянів (1994), «Українські танці» для 2 баянів (1995), «Елегія» для флейти, віолончелі, фортепіано і баяна (1999), «Sunny day» для флейти, віолончелі, фортепіано і баяна (2000), «Від Фанчеллі до Гальяно» для баяна і фортепіано (1996) тощо.
Композитор зробив чимало транскрипцій зразків світової класики для баяна соло, а також для баяна й оркестру: П. Чайковський (фінал Концерту для скрипки з оркестром ре-мажор), І. Стравінський («Марш» і «Скрипка солдата» з балету «Історія солдата»), М. Римський-Корсаков («Політ джмеля» для баяна, флейти і контрабаса), А. Шнітке («Посвята І. Стравінському, С. Прокоф’єву, Д. Шостаковичу» для 3 баянів) тощо.
Композитор також робив транскрипції творів Д. Лігеті, А. П’яццолли, С. Рахманінова, М. Скорика А. Хачатуряна та ін. Як баяніст записав 5 СD з фірмою «Аззура музик» («Azzurra musik»). Хорові, камерні та баянні твори митця записані на CD низкою зарубіжних фірм.
Нагороди та визнання
Лауреат премії ім. М. Лисенка (1993), премії ім. B. Лятошинського, премії ім. M. Чюрленіса (обидві — 2012), премії М. Островського (1984), премії М. Леонтовича (2021).
Завоював «Кубок світу» (1975) на конкурсі Міжнародної конфедерації баяністів-акордеоністів у м. Гельсінкі (Фінляндія).
Лауреат 3-ї премії Міжнародного конкурсу композиторів у м. Білостоці (Польща; 1985) за маленький реквієм «Сім сльозин», 3-ї премії міжнародного конкурсу композиторів імені І. і М. Коців (1991) у рамках «Київ музик фесту» (Україна), лауреат Міжнародного конкурсу композиторів «Акко-2000» (Фінляндія) за «Фатум-сонату» для трьох баянів (2000).
Нагороджений орденом «Жива легенда» Всесвітньої асоціації акордеоністів (2013).
Література
- Лунина А. Звукосюжетная поэтика украинской ярмарки: хоровой концерт «Ярмарка» Владимира Зубицкого // Київське музикознавство. 2006. № 20. С. 148–162.
- Голяка Г. Українська «Rossiniana»: Володимир Зубицький в Пезаро // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти. 2009. Вип. 24: Постать митця у художньому просторі міста. С. 351–358.
- Луніна А. Формула успіху Володимира Зубицького: грані елітарного й попсового // Музика. 2011. № 4–6. С. 52–57.
- Карташов В. Владимир Зубицкий: черты композиторського стиля. Саратов : Саратовская государственная консерватория имени Л. В. Собинова, 2015. 132 с.
- Лунина А. Человек-оркестр — грани портретного образа, музыкотерапия — миссия или утопия? // Композитор в зеркале современности : в 2 т. Киев : Дух и Литера, 2015. Т. 1. С. 315–382.
- Охманюк В. Ф. Творчість Володимира Зубицького в сучасному конкурсному репертуарі // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Мистецтвознавство. 2016. Вип. 22. С. 165–168.
- Варакута М. И. О композиционных особенностях светских миниатюр в хоровом творчестве В. Зубицкого // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2018. № 1. С. 143–147.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Зубицький, Володимир Данилович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Зубицький, Володимир Данилович (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.01.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
