Матюхін, Валерій Олександрович
Матю́хін, Вале́рій Олекса́ндрович (12.03.1949, м. Харків, тепер Україна — 24.05.2023, м. Київ, Україна) — диригент, піаніст, музично-громадський діяч, народний артист України (з 2004).
|
Матюхін, Валерій Олександрович | |
|---|---|
| Народження | 12.03.1949 |
| Місце народження | Харків |
| Смерть | 24.05.2023 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Alma mater | Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Київ |
| Місце діяльності | Київська камерата |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво, педагогіка |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Премія комсомолу України імені М. Островського, Національна премія України імені Тараса Шевченка |
| Мистецькі нагороди | Приз Спілки композиторів Латвії за пропаганду латиської музики |
Життєпис
Життєпис
Народився в родині військового, учасника Другої світової війни. 1964–1967 навчався в Київській середній спеціалізованій музичній школі-інтернаті ім. М. В. Лисенка, 1967–1973 — на фортепіанному факультеті Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України ім. П. Чайковського), 1967–1968 у класі В. Топіліна, 1968–1973 — у класі О. Холодної.
Після закінчення консерваторії у 1973–1975 працював концертмейстером на кафедрі хореографії в Київському інституті культури (тепер Київський національний університет культури і мистецтв). 1975–1980 — піаніст-клавесиніст Київського камерного оркестру. Зокрема виконував партію фортепіано під час прем’єри в Україні авангардного вокально-інструментального циклу «Місячний П’єро» для флейти, кларнета, скрипки, альта, віолончелі, фортепіано та голосу авангардиста, фундатора нововіденської школи А. Шенберга і партії фортепіано, клавесина та челести під час світової прем’єри авангардного твору «Медитація» для віолончелі та оркестру українського композитора В. Сильвестрова (обидві — 1976, диригент І. Блажков).
1977 заснував при Спілці композиторів України Ансамбль камерної музики (тепер Національний ансамбль солістів «Київська камерата») з метою пропаганди музики українських композиторів та композиторів республік колишнього СРСР, а також репрезентації українського мистецтва за кордоном. Відтоді до кінця життя був незмінним керівником колективу (з 2000 — генеральний директор — художній керівник та головний диригент).
1980–1991 водночас працював солістом-піаністом в Київській державній філармонії.
«Київська камерата» на чолі з Матюхіним постійно брала участь у міжнародних фестивалях — «Київ-Музик-Фест», «Музичні прем’єри сезону», «Форум музики молодих», «Літні музичні вечори», «Bouquet Kyev Stage» (усі — м. Київ), «Золота осінь на Замковій» (м. Біла Церква), «Два дня і дві ночі нової музики» (м. Одеса), «Контрасти», «Віртуози Львова» (обидва — м. Львів), конкурсі-фестивалі мистецтв «Станкович Фест» (Закарпатська область) та інших. Ансамбль здійснював гастрольну діяльність, виступаючи з концертними програмами в Україні та за кордоном (в Австрії, Вірменії, Грузії, Італії, Китаї, Латвії, Лівані, Німеччині, Росії, США, Франції, Хорватії, Чехії тощо).
Матюхін був почесним головою (2017–2019) та членом журі Всеукраїнської музичної олімпіади у номінаціях «з оркестром» та «симфонічне диригування». Брав участь в організації та був членом журі Всеукраїнського конкурсу імені С. Прокоф’єва (2018–2019) у номінаціях «симфонічне диригування», «з оркестром», «фортепіано» (обидва конкурси — м. Київ).
Творчість
Перший виконавець (як піаніст і диригент) багатьох творів сучасних українських композиторів, пропагував українську музику в усій різноманітності її стилів, жанрів і напрямів у поєднанні зі зразками зарубіжної музичної спадщини. Як соліст-піаніст став першим виконавцем в Україні «Постлюдії» (1984) та «Метамузики» (1995) В. Сильвестрова. Під його керівництвом «Київською камера тою» було виконано твори Б. Лятошинського, І. Шамо, Є. Станковича, М. Скорика, Л. Грабовського, І. Карабиця, О. Ківи, Л. Дичко, В. Губаренка, І. Щербакова, Г. Гаврилець, Ю. Гомельської, К. Цепколенко, Ю. Ланюка, В. Теличка, Д. Задора, І. Мартона, Ю. Шевченка, О. Левковича, В. Камінського, А. Загайкевич та ін.
Матюхіним здійснено багато записів у фонд Українського радіо, зокрема, «Соната для фортепіано» Є. Станковича (1982), «Дві сонати для фортепіано» О. Ківи (1982); в дуеті зі скрипалем А. Вінокуровим записані «Соната-piccolo» для скрипки та фортепіано Є. Станковича (1985), «Сонатина для скрипки та фортепіано» Я. Верещагіна (1987), Камерний концерт № 2 для скрипки, фортепіано та струнних В. Загорцева (диригент — Ф. Глущенко, 1984); разом з віолончелісткою Ю. Пантелят — Соната для віолончелі та фортепіано В. Сильвестрова (1988). Разом зі скрипалькою Б. Півненко записав диск «Мелодії миттєвостей» (2008) з сьома циклами п’єc для скрипки та фортепіано.
Як диригент здійснив чимало фондових записів сучасних українських композиторів разом з «Київською камератою», а також записав аудіодиски. Матюхін — не тільки перший виконавець величезного пласта української музики, а й ініціатор створення великої кількості камерних творів, більшість з яких стали високими зразками української музичної культури. Протягом багатьох років творчої діяльності Матюхін приділяв увагу роботі з творчою молоддю — композиторами і виконавцями-початківцями. Саме завдяки співпраці з диригентом та його колективом сталі відомі в Україні та за її межами імена солістів «Київської камерати»: народної артистки України Б. Півненко (скрипка), заслужених артистів України К. Бондаря (скрипка), В. Буграк (альт), Д. Таванця (фортепіано), Б. Стельмашенко (флейта); лауреатів премії імені Л. Ревуцького Б. Галасюка (гобой), М. Скрипи (скрипка), К. Супрун (альт), Н. Стеця (контрабас), лауреата премії імені Л. Ревуцького та премії імені Б. Лятошинського З. Алмаші (віолончель).
У доробку В. Матюхіна — праці як музичного редактора і упорядника.
1977 під редакцією В. Матюхіна видавництвом «Музична Україна» видані «Сонати для фортепіано» Ф. Шуберта (всі, що були завершені автором).
Реконструював (переклав з авторського старовинного рукопису на сучасну нотацію) партитури «Двох мотетів» українського класика Д. Бортнянського («Ave Maria» та «Salve Regina») та партитуру опери «Алкід» (1985 опублікована видавництвом «Музична Україна»). Був упорядником і музичним редактором кількох збірників фортепіанної та камерної музики композиторів 20 ст. (твори Ч. Айвза, Ф. Бузоні, Е. Вареза, А. Караманова, Комітаса, М. Рославця, Є. Станковича, В. Сильвестрова, К. Шимановського та ін.).
Упорядник кількох нотних збірок камерних творів Є. Станковича: «Камерні симфонії у трьох зошитах» (2002), «Камерно-інструментальні твори у трьох зошитах» (2008), «Камерні твори для скрипки, віолончелі та фортепіано» (2013); «“Ой, глибокий колодязю” Твори для камерного оркестру» (2016), нотної збірки О. Ківи «Твори для голосу та оркестру у трьох зошитах» (2007). Редактор-упорядник збірки «Музика для камерних ансамблів» (1988), до якої увійшли камерні твори вітчизняних та зарубіжних авторів: Є. Станковича, В. Сильвестрова, Я. Верещагіна, П. Плакідіса, А. Зограбяна, Ч. Айвза, Е. Вареза; збірки «Музика XXI століття. Твори для камерного оркестру» (2016), скомпонованої з камерних творів вітчизняних композиторів молодої генерації: О. Войтенка, В. Вишинського, Л. Сидоренко, О. Безбородька, О. Шимка, Б. Кривопуста, З. Алмаші.
«Київська камерата. Від класики - до джазу.»
Джерело ютуб канал «Ukrainian Opera Artists 20th Century»
Нагороди
Нагороджений: призом Спілки композиторів Латвії за пропаганду латиської музики (1984), премією комсомолу України імені М. Островського (1986), орденом Дружби Російської Федерації (2008).
Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка (2006).
Література
- Конькова Г. Творча молодь: з довірою. Шляхи становлення // Культура і життя. 1986. 20 липня.
- Зосім О. «Киевская камерата»: вчора, сьогодні, завтра // Музика. 1997. № 4. С. 8–20.
- Лунина А. Валерий Матюхин: «Музыка – такое искусство, где ты выходишь и выступаешь нагим» // День. 2001. № 230. 14 декабря.
- Луніна А. Роздуми музиканта // Музика. 2006. № 1. С. 22–24.
- Зіневич А. Perpetuum Mobile вітчизняної музики // Дзеркало тижня. 2006. № 5. 11 лютого.
- Луніна А. Духовне сходження // Українська музична газета. 2008. № 2. Квітень-червень.
- Лунина А. Валерий Матюхин: Я не имею права опускать руки // Известия в Украине. 2009. 13 марта.
- Луніна А. Валерий Матюхин: «Камерата» переиграла много украинской музыки, но это достояние только узкого круга слушателей // День. 2009. № 66. 16 апреля.
- Луніна А. Валерій Матюхін: Процес руху вперед в моїй професії нескінченний…» // Музика. 2013. № 4. С. 30–35.
- Лунина А. Композитор — маленькая планета. Киев : Дух і Літера, 2013. 736 с.
- Лунина А. Композитор в зеркале современности : в 2 т. Киев : Дух і Літера, 2015. Т. 2. С. 439–463.
- Луніна А. Валерій Матюхін у дзеркалі власного відображення на відстані часу… // Музика. 2023. URL : https://mus.art.co.ua/valeriy-matiukhin-u-dzerkali-vlasnoho-vidobrazhennia-na-vidstani-chasu/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Матюхін, Валерій Олександрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Матюхін, Валерій Олександрович (дата звернення: 2.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
