Ківа, Олег Пилипович
Кі́ва, Оле́г Пили́пович (05.01.1947, м. Львів, тепер Україна — 26.12.2007, м. Київ, Україна) — композитор, народний артист України (з 2001).
|
Ківа, Олег Пилипович | |
|---|---|
| Народження | 05.01.1947 |
| Місце народження | Львів |
| Смерть | 26.12.2007 |
| Місце смерті | Київ |
| Alma mater | Національна музична академія України імені П. І. Чайковського |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Республіканська комсомольська премія ім. М. Островського (1979), Премія імені М. Лисенка (2004) |
| Почесні звання | Народний артист України (2001) |
Життєпис
1971 закінчив Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського) по класу композиції професора М. Скорика. 1971–1972 працював викладачем теоретичних дисциплін Уманського музичного училища, водночас диригував місцевим симфонічним оркестром. 1972 повернувся до м. Києва, того ж року вступив до Спілки композиторів України (тепер Національна спілка композиторів України). 1972–1974 працював редактором відділу пропаганди Спілки композиторів України. 1974–1976 — учитель дитячої музичної школи, 1977–1980 — редактор видавництва «Музична Україна», обидва заклади — у м. Києві. З 1980 — на творчій роботі. Член Національної спілки кінематографістів (з 1991).
Творчість
Творче становлення відбулося на межі 1960–1970-х. Представник сучасної композиторської школи, до якої належать: М. Скорик, В. Сильвестров, Є. Станкович, Л. Дичко, Л. Грабовський, В. Губаренко, В. Бібік та ін.
Автор численних і різноманітних за жанром творів: музично-театральних — балет «Олеся» за однойменною повістю О. Купріна (1981; не був поставлений, клавір втрачено); хорових — «Три хори» на вірші О. Пушкіна (1983), «Чотири хори» на вірші М. Рильського (1984); оркестрово-симфонічних (для великого симфонічного оркестру) — «Сюїта» (рання студентська робота, 1967), «Симфонія» (дипломна робота, 1971), «Лірична поема» (1977), «Увертюра» (1982); вокально-симфонічних — «Дума про Полтаву» для голосу з оркестром (1982), «Ода Землі» для голосу та оркестру на вірші М. Рильського (1976–1983).
Головну складову творчості композитора становить камерна музика. Створив різножанрові камерні твори для різних камерних складів: фортепіанні (для фортепіано соло) — «Варіації» (1968), «Фантазія» (1972), «Український триптих» (1975), «Дві сонати» (перша — 1969, друга — 1977), «Дві концертні фуги» (1978, 1979), «Елегія» (1979–1982); для камерних ансамблів— «Два інтермецо» для скрипки та фортепіано (1975), «Струнний квартет пам’яті Д. Шостаковича» (1975), «Соната для віолончелі та фортепіано» (1975), септет «Фольк-музика» (1990) тощо.
У галузі камерної музики особливу увагу приділяв написанню творів у камерно-вокальних жанрах. Створено «Два романси на вірші Ф. Гарсіа Лорки» для голосу й фортепіано (1972), «Музика для дітей» для голосу та фортепіано на вірші А. Новочадівської (1975–1976), «Три поеми» для баритона та камерного оркестру на вірші П. Тичини (1982), «Камерна симфонія» для народного голосу та камерного оркестру на вірші Т. Шевченка, «Українська музика 16–17 століть» для трьох вокальних голосів (жіночих і чоловічого) та інструментального ансамблю (обидва твори —1990).
Був першим серед сучасних українських композиторів, хто звернувся до жанру «камерної кантати». Написав п’ять камерних кантат (Кантата № 1 на вірші А. Новочадівської для сопрано та камерного оркестру, 1977; № 2 на вірші Ф. Гарсіа Лорки для сопрано та камерного оркестру, 1981; № 3 на вірші П. Тичини для народного голосу та камерного оркестру, 1982; № 4 на вірші О. Мандельштама та М. Заболоцького для сопрано, баритона та камерного оркестру, 1983; № 5 на вірші Ф. Тютчева та О. Пушкіна для баса та струнного оркестру, 2006).
Написав музику до кінострічок у творчій співпраці з різними режисерами України та Російської Федерації. Особливо плідною була співпраця композитора з режисером В. Попковим, для фільмів якого написана рекордна кількість кіномузики, зокрема для стрічок: «Ніжність до ревучого звіра» (1982), «Карусель» (1983), «Вантаж без маркування» (1984), «Рік теляти» (1986), «Грішник» (1988), «Допінг для ангелів» (1990), «Серця трьох» (1992), «Серця трьох – 2» (1993), «Графиня де Монсоро» (1998), «Слід перевертня» (2001), «Попіл фенікса» (2004), «Пороки та їхні прихильники» (2005), «Мій особистий ворог» (2005).
Писав також музику до фільмів режисерів Б. Небієрідзе, С. Омельчука, В. Вітера, Г. Кохана, В. Мазура та ін., серед фільмів: «Осіння дорога до мами» (1981), «Гори димлять» (1989), «Людина з команди “Альфа”» (1994), усі — режисер Б. Небієрідзе); «Лялька» (2002; режисери В. Попков, Б. Небієрідзе); «Кларнети ніжності» (1982), «Захисту не потребує» (1987), «Далі польоту стріли» (1990), усі — режисер В. Вітер; «На дворі XX століття» (1985), «Штормове попередження» (1988), «Козаки йдуть» (1991), «Дорога на Січ» (1994), усі — режисер С. Омельчук; «Страчені світанки» (1995), «Тупик» (1996) — режисер Г. Кохан; «Афганець» (1991), «Афганець – 2» (1994) — режисер В. Мазур.
Створював музику до мультиплікаційних фільмів: «Із життя олівців» (1988), «Старовинна балада» (1989), «Мотузочка» (1990), «Тополя» (1996), «Ходить гарбуз по городу» (1997), усі — режисер В. Костильова.
Твори Ківи виконували провідні українські та зарубіжні музиканти. Головний виконавець — Національний ансамбль солістів «Київська камерата» на чолі з диригентом В. Матюхіним. Саме для цього колективу та диригента були створені всі п’ять камерних кантат, «Три поеми» на вірші П. Тичини, «Українська музика 16–17 століть». В. Матюхін як соліст-піаніст був також першим виконавцем певних фортепіанних творів, зокрема «Фантазії» (1975), Сонати № 1 (1976), присвяченої йому Сонати № 2 (1979), «Двох концертних фуг» (1987).
Серед інших диригентів, що виконували твори Ківи, — народні артисти України Ф. Глущенко, В. Сіренко, а також В. Балей (США).
Камерно-вокальні твори Ківи виконувала низка українських вокалістів. Першою виконавицею окремих творів була народна артистка України Н. Матвієнко. Саме для неї (з урахуванням специфіки народного співу Н. Матвієнко) написано Третю камерну кантату на вірші П. Тичини, Камерна симфонія на вірші Т. Шевченка та зроблено обробку української народної пісні «Тихо Дунай воду несе». Ці твори входять до її базового репертуару. Першою виконавицею камерних кантат № 1, 2 була заслужена артистка України Е. Акритова (сопрано), камерної кантати № 4 — народні артисти України Л. Забіляста (сопрано) і В. Буймістер (баритон), «Трьох поем» на вірші П. Тичини для баритона і камерного оркестру — В. Буймістер, камерної кантати № 5 — Д. Вишня (бас).
Серед вокалістів — виконавців камерно-вокальних творів Ківи, — заслужені артистки України І. Семененко (сопрано) і Л. Войнаровська (сопрано) та ін.
Твори Ківи видавалися і записувалися на диски: у 2007 випущена збірка партитур «Твори для голосу та оркестру у трьох зошитах» (укладач В. Матюхін); у 2008 записано компакт-диск (з 2 CD) з камерною музикою композитора (2008), до якого увійшли п’ять камерних кантат, Камерна симфонія на вірші Т. Шевченка для сопрано та камерного оркестру, «Три поеми» на вірші П. Тичини для баритона та камерного оркестру та «Українська музика 16–17 століть» для трьох солістів та камерного ансамблю (у виконанні «Київської камерати», диригент В. Матюхін).
Нагороди
Лауреат Республіканської комсомольської премії ім. М. Островського (1979). Лауреат Премії імені М. Лисенка (2004).
Цитати
«Олег Ківа був моїм першим учнем. Він як дуже талановита людина виявив свою індивідуальність з самого початку творчого шляху. Саме лірична нота завжди була притаманна його музиці. І цей ліризм проникає глибоко в душу людей, зачіпає їхні емоційні струни і не залишає їх байдужими».
(Скорик, композитор. Цит. за: Луніна А. «Живі квіти мелодій» // Національний ансамбль солістів «Київська камерата». URL: http://kievkamerata.org/star5/press-84.html).
Твори
Твори для голосу та оркестру у трьох зошитах. Київ : Музична Україна, 2007. 124 с.
Література
- Ярко М. Нове в камерному жанрі // Музика. 1985. № 4. С. 8.
- Ланцута Л. У межах неоромантизму // Музика. 1998. № 3. С. 6–7.
- Конькова Г. Музыкальный мир Олега Кивы // Спрага музики: паралелі і час спогадів : у 2 т. Київ : Комбі-ЛТД, 2002. Т. 2. 160 с.
- Луніна А. Його музика сповнена любові // Музика. 2007. № 1. С. 10–20.
- Луніна А. Мифосимволічна образність камерно-вокальної творчості Олега Ківи // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. 2007. Вип. 19. С. 219–233. URL: http://journals.uran.ua/index.php/2225-7586/issue/viewFile/3245/1016
- Лунина А. Олег Кива. Миф о музыке или музыка как миф: возможная реальность?... // Композитор — маленькая планета. Киев : Дух и Литера, 2013. С. 225–256.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Ківа, Олег Пилипович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ківа, Олег Пилипович (дата звернення: 29.04.2024).
Оприлюднено: 11.01.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
