Матвієнко, Ніна Митрофанівна
Матвіє́нко, Ні́на Митрофа́нівна (10.10.1947 с. Неділище, тепер Звягельського району Житомирської області, Україна — 08.10.2023, м. Київ, Україна) — співачка (сопрано), акторка, громадська діячка, народна артистка УРСР (з 1985), Герой України (з 2006).
|
Матвієнко, Ніна Митрофанівна | |
|---|---|
| Народження | 10.10.1947 |
| Місце народження | Неділище |
| Смерть | 08.10.2023 |
| Місце смерті | Київ |
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Миколи Чудотворця, княгині Ольги (ІІІ ст., ІІ ст.), Святого Станіслава (IV ст.) |
| Премії | Національна премія України імені Тараса Шевченка |
Зміст
Життєпис
Народилася в багатодітній селянській сім’ї (була п’ятою дитиною з одинадцяти). Від матері чула й запам’ятовувала народні пісні та манеру виконання.
Закінчила школу-інтернат у м. Коростені Житомирської області (1965). Працювала 1965–1966 кранівницею, табельницею, копіювальницею на Коростеньському заводі хімічного машинобудування.
Навчалася 1966–1968 в учбовій вокальній студії при Державному заслуженому українському народному хорі імені Г. Верьовки (тепер Національний заслужений академічний український народний хор України імені Г. Г. Верьовки). Заочно 1975 закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка) за спеціальністю філолог — викладач української мови та літератури.
Працювала 1968–1991 солісткою Державного заслуженого українського народного хору імені Г. Верьовки. Водночас 1968–1993 була співачкою у вокальному тріо акапельного співу «Золоті ключі» разом із співачками М. Миколайчук — мецо-сопрано (1941–2023) та В. Ковальською — альт (нар. 1947), обидві — Україна. Усі три співачки були хористками Державного заслуженого академічного українського народного хору імені Г. Верьовки. З 1967 активно гастролювала країнами світу (Мексика, Канада, США, Чехія, Польща, Фінляндія, Франція, країни Північної та Південної Америки, Бельгія, Швейцарія, Угорщина тощо). З тріо «Золоті ключі» 1989 уперше виїхала до Канади на запрошення українсько-канадської фірми «Кобза». «Золоті ключі» гастролювали в Литві, Латвії, Естонії, Росії, Молдові, Туреччині, Греції, Італії, Єгипті, Мальті, Ізраїлі тощо. Член Національної спілки кінематографістів України (з 1989).
Була солісткою Національного ансамблю солістів «Київська камерата» (1991–2010).
Викладала у Київському національному університеті культури і мистецтв (1999–2014), професор кафедри музичного мистецтва (з 2001).
Президент українського відділення Міжнародної ради організацій фольклорних фестивалів та народного мистецтва (з 2000).
Була головою журі міжнародного конкурсу українського романсу імені Квітки Цісик (01–03.04.2011) у Львівській філармонії імені М. Скорика; 22.10.2011 — головою експертної ради Міжнародного благодійного фестивалю талантів «Дивосвіт» (м. Запоріжжя).
Творчість
Вокальна творчість
Володарка унікального за тембром і виразністю голосу — теплого, ніжного, проникливого, «душевного». Її спів вирізняє одухотвореність і глибоке проникнення в інтонаційну суть народної пісні. Однаково майстерно виконувала різні за жанром і різновидом пісні.
В її репертуарі понад 250 народних пісень: календарно-обрядові, побутові, ліричні, гумористичні, жартівливі, танцювальні, пісні-балади, пісні-романси, історичні, козацькі, весільні, поховальні, жниварські, обжинкові, веснянки, колядки, щедрівки, купальські, петрівчані, колискові, псальми, духовні та світські канти тощо. Найпопулярніші — «Ой роде наш красний», «Наливайте, браття, кришталеві чари», «Ой, горе тій чайці», «Їхав козак з України», «Не сходило вранці сонечко», «О милий мій», «Ішла дівча лучками», «Прилетіла перепілонька», «Ой ходить сон», «Ой Купало-Розкупало», «Ой при лужку», «По діброві вітер віє», «Ой ти, дубе, дубе», «Розійшлись хмарки, гляне сонечко», «Ой дай же Боже», «Цвіте терен», «Ой брате мій, орле», «Терен мати коло хати» тощо.
Чимало обробок українських народних пісень зробила спеціально для Матвієнко композиторка Г. Гаврилець (для голосу і камерного оркестру та для голосу і хору). Серед обробок для голосу і камерного оркестру, які співачка виконувала разом з «Київською камератою»: «У нашого пана», «Два сина породила», «Гой питалася княжа корона», «Сьогодні Івана», «Орел поле поорав», «Русальна», «Купалочка», «Ой, ти соловейку», «Ой, до бору стежечка», «Засвічу свічу», а також духовний кант «Мати милосердна» Д. Туптало в обробці Г. Гаврилець. У репертуарі співачки також обробки українських народних пісень інших композиторів: «Ясна зоря» для голосу і оркестру в обробці В. Грицишина (оркестровка О. Маринченка), «Щедрівка» для голосу і оркестру в обробці О. Саратського, старовинний духовний кант «Що то за предиво» для голосу і оркестру в обробці В. Барвінського (оркестровка О. Маринченка) тощо.
Базовий академічний репертуар Матвієнко становлять: «Три народні весільні пісні» для голосу та камерного ансамблю М. Скорика («Ой летять галочки», «Шуміла ліщина», «Хиляються ворота»); обробка народної пісні «Ой глибокий колодязь» для голосу та камерного ансамблю Є. Станковича; «Мамо, мамо» — частина з «Панахиди за померлими з голоду» («Голодомор») Є. Станковича на вірші Д. Павличка; Камерна кантата № 5 «Молитва» І. Кириліної для голосу, струнних та ударних на канонічні тексти; «Духовна музика» Л. Дичко на канонічні тексти для голосу та оркестру.
Співачка впродовж багатьох років співпрацювала з Ансамблем давньої музики (художній керівник К. Чеченя), що спеціалізується на виконанні української музики Середньовіччя, Відродження та доби бароко. Серед популярних творів у її репертуарі — дохристиянська коляда «Поміж трьома дорогами», історична пісня 17 ст. «Ах, Українонько», світський кант 17 ст. «О роскошная Венеро», світські канти «Щеголь тугу має» та «Подякуйте Христу», духовний кант «Кто кріпко на Бога уповає» Ф. Прокоповича.
Співпрацювала й виконували твори вітчизняних композиторів — Є. Станковича, М. Скорика, Л. Дичко, О. Ківи, В. Шумейка, І. Кириліної, Г. Гаврилець, О. Білаша, І. Поклада тощо.
Спеціально для неї з урахуванням специфіки її унікального (народного за стилем) голосу і аутентичної манери виконання композитори створювали камерно-вокальні твори. Композитор О. Ківа написав Третю камерну кантату «Осінь така мила…» на вірші П. Тичини, Камерну симфонію на вірші Т. Шевченка та зробив обробку української народної пісні «Тихо Дунай воду несе». Є. Станкович в процесі створення фолк-опери «Коли цвіте папороть» використовував запропоновані співачкою народні пісні (з урахуванням її манери співу).
Вагома частина репертуару Матвієнко — естрадні авторські пісні: «Чарівна скрипка», «Дикі гусі» (обидві — вірші Ю. Рибчинського, музика І. Поклада), «Як я люблю тебе» (вірші Д. Луценка, музика І. Поклада), «Колискова зорі» (вірші М. Сингаївського, музика І. Кириліної), «Квітка-душа» (вірші Д. Гольде, музика К. Меладзе), «Пісня про матір» (вірші Б. Олійника, музика І. Поклада), «Либідь» (вірші О. Булига, музика О. Авагяна), «Колискова» (вірші А. Малишка, музика П. Майбороди), «У добрий час» (вірші М. Сом, музика І. Карабиця), «В парі линуть голуби» (вірші М. Сом, музика І. Карабиця), «Не метелиця лугом стелиться (вірші Б. Списаренко, музика В. Толмачова), «Не сходило вранці сонечко (вірші М. Костомарова, музика В. Криштофовича), «Сік землі» (вірші В. Вихрущ, музика В. Толмачова) тощо.
Ніна Матвієнко - Ой у вишневому саду (О милий мій). Джерело ютуб канал «Соловейко»
Співпрацювала з вокально-інструментальними ансамблями — «Мрія», «Березень», «Кобза», а також академічними хоровими колективами: Національною академічною капелою України «Думка», хоровою капелою «Дударик», академічним камерним хором «Хрещатик», муніципальною академічною чоловічою хоровою капелою імені Л. Ревуцького, Кубанським козачим хором та багатьма іншими хорами тощо.
Співпраця 1991–2010 з Національним ансамблем солістів «Київська камерата» та його керівником, народним артистом України В. Матюхіним — окрема сторінка творчого життя Матвієнко. Але ще до офіційного зарахування співачки до колективу (як солістки до колективу), на початку 1980-х Матвієнко виступала разом з колективом як запрошувана солістка (коли «Київська камерата» працювала на засадах антрепризи). Матвієнко завжди була відкрита до вокально-виконавських експериментів. Вона давала концерти на різних концертних майданчиках — академічно-концертних і просто неба. Виступала не тільки як виконавиця народних пісень (соло чи з оркестром або хором), а ще й з естрадними гуртами — «Божичі», «Океан Ельзи», «Танок на майдані Конго» та естрадними співаками — Д. Монатиком (нар. 1986; тепер Україна), О. Скрипкою, С. Вакарчуком тощо.
Творчий доробок співачки нараховує чимало платівок, аудіозаписів, компакт-дисків. Нею записані CD: «І серце одпочине», «Золотослов» (обидва — 1997), «Пісні українського народу» разом з вокальним тріо «Золоті ключі» (1998–1999), «Спи, Ісусе» за участю чоловічої капели імені П. Ревуцького (2002), «О розкошная Венеро» з ансамблем давньої музики під художнім керівництвом К. Чечені (2002), компакт-диск з камерних творів О. Ківи (2008). Українські пісні у виконанні тріо «Золоті ключі» були записані Лондонським радіо «Бі-Бі-Сі». 1992 Варшавське радіо записало 14 українських пісень у виконанні тріо.
Театр, кіно, телебачення
Працювала також у театральній і кінематографічній галузях. Брала участь у телевиставах «Катерина Білокур» (1980), «Маруся Чурай» (1987) та ін. Зіграла невеличкі ролі в кіно: Оля («Зозуля з дипломом», 1971, режисери В. Іллєнко, І. Самборський), Валя («Як гартувалася сталь», 1973, режисер М. Мащенко), Катерина («Прощавайте, фараони!», 1974, режисери В. Винник, Д. Черкаський), мати Тичини «Кларнети ніжності» (1982, режисер В. Вітер), гостя-співачка («Звинувачується весілля», 1986, режисер О. Ітигілов), Катерина («Солом’яні дзвони», 1987, режисер Ю. Іллєнко), Мар’яна («Золоте весілля», 1987, режисер Н. Мотузко), Ганнуся («Далі польоту стріли», 1990, режисер В. Вітер) тощо.
Брала участь в озвучуванні та виконанні пісень у художніх, науково-популярних, хронікально-документальних фільмах, теле- та радіопрограмах. Її голос звучав у художніх фільмах «Пропала грамота» (1972, режисер Б. Івченко), «Іванко і цар Поганин» (1984, режисер Б. Небіерідзе), «Гори димлять» (1989, режисер Б. Небіерідзе), «Фучжоу» (1994, режисер М. Іллєнко), «Як коваль щастя шукав» (1999, режисер Р. Василевський), «Чорна рада» (2002, режисер М. Засєєв-Руденко), «Сорочинський ярмарок» (2004, режисер С. Горов), документальних фільмах — «Хор народний» (1974, режисер О. Бійма), «Цвіт папороті» (1989, режисер В. Вітер), «Іван Миколайчук. Тризна» (1989, режисери О. Шеренговий, В. Вітер), «Весняні варіації» (1985, режисер О. Бійма), «Ти моя пісне» (фільм-концерт, режисер О. Бійма, 1985), в якому артистка заспівала пісні «У полі калина», «А в городі», «Летіла зозуля», «Чорноморець, матінко», «Ой у лузі», «Ой через гори», музичному відеофільмі «Русалчин тиждень» (1988, режисер Н. Мотузко) та інших, мультфільмах «Свіччине весілля» (1982, режисер Т. Павленко), «Колискова» (1984, режисер І. Гурвич), «Мавка. Лісова пісня» (2023, режисери О. Рубан, О. Маламуж), радіовиставах — Малуша у п’єсі «Святослав» за романом С. Скляренка, Уляна у комедії «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, обидві — радіо «Культура» тощо. Її піснями озвучують вистави в українських театрах — Національному академічному драматичному театрі імені І. Франка, Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки, Національному академічному драматичному театрі імені М. Заньковецької тощо. Нею записано вступне слово до аудіокниги Любомира (Гузаря) «Дорога до ближнього» (2010). У 1995 зіграла 16 вистав з Клубом експериментального театру Ла Мама (англ. La Mama Experimental Theatre Club; Нью-Йорк, США).
Створила як режисер музичну виставу «Під сонцем» (1997) разом із танцівником Тадаші Ендо (нар. 1947; Японія).
Ініціювала створення першого великомасштабного музично-сценічного фолк-дійства «Золотий камінь посіємо» (1998) композиторкою Г. Гаврилець на основі сценарію поетеси С. Майданської. Фолк-дійство для народного голосу, хору хлопчиків, інструментальних груп, симфонічного оркестру та балету створювалося з нагоди ювілею співачки, яка надала композиторці велику кількість різних за жанром народних пісень з різних регіонів України. Поставлене 11.03.1998 у Національному палаці мистецтв «Україна» (м. Київ). Унікальність цього твору — у показі багатовікової історії українського народу від зародження світу до сьогодення через жанрове розмаїття українських народних пісень (обрядових, календарних, історичних, родинних, ліричних тощо).
Написала низку літературних есе, оповідань та віршів. Її літературні твори друкувалися в часописах — «Україна», «Дзвін», «Жіночій світ» тощо. Авторка кількох автобіографічних книжок: «Ой виорю нивку широкую» (2003), «Уже так не буде, як є» (2004).
Нагороди та визнання
Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1988) за концертно-виконавську діяльність 1985–1987, премії імені В. Вернадського (2000), Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття» у номінації «Знакова постать» (2006), премії імені М. Вороніна «За високий стиль життя» в рамках загальнонаціональної програми «Людина року» (2018), премії «Українська пісня року» в номінації «Легенда української пісні» (2020).
Лауреат конкурсу «Молоді голоси» (1978), Всесоюзного телеконкурсу «З піснею по життю» (1979).
Бронзова призерка Всесвітнього радіоконкурсу фольклорних пісень у Братиславі (1979), дипломантка XІI Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у м. Москві (1985).
Присвоєно звання «Жінка України» (1991).
Нагороджена вищою відзнакою Фонду Міжнародної премії імені М. А. Касяна — орденом Миколи Чудотворця за значний внесок у примноження добра на Землі (1996).
Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (1997), ІІ ступеня (2020), орденом Святого Станіслава IV ступеня (2002); почесним знаком Всеукраїнського товариства «Просвіта» (1999).
На площі зірок у м. Києві відкрито зірку Матвієнко (2017).
Твори
- Матвієнко Н. Ой виорю нивку широкую. Київ : УЦНК «Музей Івана Гончара», 2002. 576 с.
Література
- Загайкевич М. Берегиня пісні // Музика. 1998. № 3. С. 14–15.
- Корж М. На віку, як на довгій ниві. Харків : Майдан, 2001. 274 с.
- Кузик В. Матвієнко Ніна Митрофанівна // Українська музична енциклопедія : в 5 т. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2011. Т. 3. С. 335–337.
- Дзюба Д. Музика в ефірі українського телебачення: історико-хронологічний підхід (1939–1985) // Студії мистецтвознавчі. 2019. № 1. С. 58–87.
- Маслій М. Улюблені пісні ХХ сторіччя. Харків : Фоліо, 2019. 399 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Матвієнко, Ніна Митрофанівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Матвієнко, Ніна Митрофанівна (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.11.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
