Білаш, Олександр Іванович
Біла́ш, Олекса́ндр Іва́нович (06.03.1931, селище Градизьк, тепер смт Кременчуцького району Полтавської області, Україна — 06.05.2003, м. Київ, Україна) — композитор, поет, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1969), народний артист УРСР (з 1977, від 1991 — народний артист України), народний артист СРСР (з 1990), лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (з 1975; тепер Національна премія України імені Тараса Шевченка), Герой України (з 2001).
|
Білаш, Олександр Іванович | |
|---|---|
| Народження | 06.03.1931 |
| Місце народження | Градизьк |
| Смерть | 06.05.2003 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Напрями діяльності | Музичне мистецтво |
Зміст
Життєпис
Народився у сім’ї колгоспників. Закінчив 9 класів. Нотної грамоти не знав. 1946 здійснив невдалу спробу вступити до Полтавського музичного училища (зіграв власний твір «Гавот на дванадцять колін»).
Поїхав до м. Києва. Працював музикантом у «Джаз коктейль-холі». Навчався в Київській музичній школі для дорослих, де викладали П. Майборода (теорію музики) та Г. Майборода (клас гармонії). Опанував гру на фортепіано. Водночас працював у депо, розвантажував вагони. Організував самодіяльний хор.
1949 вступив на другий курс Житомирського музичного училища імені В. Косенка (тепер Житомирський музичний фаховий коледж імені В. Косенка), за рік закінчив 3-й і 4-й курси, написав першу пісню («Каховка»).
1951–1957 навчався на композиторському факультеті (клас М. Вілінського) Київської консерваторії (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського). Дипломна робота — симфонічна поема «Павка Корчагін» — отримала високу оцінку на державному іспиті.
1956–1961 — викладач Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького (тепер Український державний університет імені Михайла Драгоманова).
З 1962 — член, від 1968 — заступник голови Спілки композиторів УРСР (СКУ; тепер Національна спілка композиторів України).
1976–1994 — голова правління Київської міської організації СКУ.
Один із засновників Українського фонду культури (1987).
З 1992 — член Комітету з Державних премій України імені Т. Шевченка при Кабінеті Міністрів України.
Від 2000 — член Національної спілки письменників України.
Помер після інсульту. Похований на Байковому кладовищі.
Творчість
Композиторська діяльність
Автор пісень (близько 500), романсів, опер, оперет, ораторій, творів для симфонічного та духового оркестрів, музики до фільмів, циклів вокальних і хорових творів.
Писав пісні та солоспіви на тексти С. Єсеніна, Олександра Олеся, Лесі Українки, І. Франка, Т. Шевченка та інших.
Плідною була співпраця з поетами І. Драчем, Б. Олійником, Д. Павличком, А. Малишком, М. Ткачем, В. Юхимовичем.
Першою виконавицею багатьох пісень стала дружина Л. Остапенко. Серед постійних виконавців пісень Білаша — В. Буймістер, Д. Гнатюк, Ю. Гуляєв, Р. Кириченко, М. Кондратюк, Л. Кондрашевська, Є. Мірошниченко, А. Мокренко, Ф. Мустафаєв, К. Огнєвий, Д. Петриненко, О. Таранець, квартет «Явір», тріо «Либідь», ансамбль «Кобза».
Написав
- опери «Гайдамаки» за однойменною поемою Т. Шевченка (1965, лібрето В. Шевчука) та «Прапороносці» за однойменним романом О. Гончара (1985, лібрето Б. Олійника);
- моноопери «Балада війни» (1971), «Сповідь білого тюльпана» (1999);
- оперети «Чиста криниця» (1974), «З піснею в серці» (1977), «Легенда про Київ» (1982), «Дзвони Росії» (1983);
- мюзикл «Пригоди Буратіно» (1989, за мотивами однойменної казки О. Толстого, лібрето О. Білаша, Є. Дущенка, віршовані тексти Л. Татаренка);
- ораторію «Вишневий вітер» (1989, на слова І. Драча «На смерть Поета», присвячена Т. Шевченку);
- кантати «Надвечірні дзвони» («Голод–33»; 1993, слова В. Бровченка) та «Поклони» (1994, слова І. Франка);
- вокаліз для мецо-сопрано та симфонічного оркестру (1965);
- два фортепіанні концерти (1978; 1983);
- музику для дітей —
- пісенні цикли «Алфавітні усмішки» (1993) та «Пшениченька» (1997);
- фортепіанний цикл «Тетянчин альбом» (2000, 9 п’єс, присвячено онуці);
- програмні твори на сюжет казки «Буратіно» [балетну (1963) та симфонічну (1986) сюїти, мюзикл (1989)];
- твори для симфонічного оркестру: «Поема» (1955), «Скерцо» (1959), «Балетна сюїта» (1963), «Світанок над морем» (1994);
- хори й вокальні ансамблі — «Азбучна молитва» (1991, слова К. Преславського), «Шануймося» (слова О. Богарчука), «Пісня про матір» (слова Б. Олійника).
- пісні: «Впали роси на покоси» (1960), «Лелеченьки», «Ясени» (усі — 1963), «Два кольори» (1964), «Цвітуть осінні тихі небеса» (1965), «Сніг на зеленому листі» (1966), «Долиною туман тече» (1968), «Прилетіла ластівка» (1969), «Журавка» (1975), «Явір і яворина» (1983) та інші;
- музику до художніх фільмів: «Катя-Катюша» (1959; режисер Г. Ліпшиць), «Роман і Франческа» (1960), «Мовчать тільки статуї» (1962), «Сон» (1964), «На київському напрямку» (1968), «Важкий голос» (1969; усі — режисер В. Денисенко), «Київські мелодії» (1967; режисер І. Самборський), «Небезпечні гастролі» (1969; режисер Г. Юнгвальд-Хількевич), «Між високими хлібами» (1970; режисер Л. Мілліонщиков), «Новосілля (Хроніка подільського села)» (1973; режисер В. Ілляшенко), «Женихи» (1985; режисер С. Клименко).
Поетична творчість
З кінця 1970-х займався поетичною творчістю. Видав збірки віршів «Мелодія» (1977), «Криниця» (1981), «Ластів’яні ноти» (1984), «Спогад» (1989), «Ти відчаль, моя печаль» (1992), «Помилуй і прости» (1994), «Совість на вогні горить» (1997), «Мамине крило» (1999), «Шурась» (2001).
Нагороди та відзнаки
Всесоюзна премія Ленінського комсомолу (1968).
Державна премія УРСР імені Т. Г. Шевченка (1975).
Премія імені М. Островського (1976).
Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1969).
Народний артист УРСР (з 1977).
Народний артист СРСР (з 1990).
Герой України (з 2001).
Київській школі № 24 присвоєно ім’я Білаша.
На будинку в м. Києві на вулиці Пушкінська, № 8, де він проживав, коштом родини встановлено пам’ятну дошку.
У смт Градизьк коштом родини встановлено пам’ятник; його іменем названо музичну школу, гімназію та вулицю.
Додатково
- Матір, Євдокію Андріївну, вважали першою співачкою в селі. Батько, Іван Опанасович, грав на балалайці, гітарі.
- Першим інструментом малого Сашка була маленька гармошка на два баси і вісім голосів, виготовлена градизьким майстром А. Гапоненком.
- У родині дві дочки: Оксана — викладач Київського державного музичного ліцею імені М. В. Лисенка; Олеся — заслужений журналіст України, ведуча програм Українського радіо, керівник фонду імені Білаша.
- 2000 Білаш за підтримки Р. Кириченко ініціював у смт Градизьк свято «Пісенне джерело». Нині проведенням свята займаються його донька Олеся та Полтавська обласна державна адміністрація.
Література
- Немирович І. О., Сікорська І. М. Олександр Білаш. Дві музи — два крила. Київ : Музична Україна, 2001. 80 с.
- Даньшина Т. Постать Олександра Білаша в контексті розвитку української культури другої половини XX століття // Київське музикознавство. Культурологія та мистецтвознавство. 2012. Вип. 42. С. 253–258.
- Білаш Олександр Іванович (1931–2003): композитор жанрів класичної та популярної музики, народний артист України, Герой України, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, Народний артист СРСР // Видатні українці. Культура. Мистецтво. Освіта. Київ : Велес, 2016. С. 26–29.
- Олександр Іванович Білаш (офіційни сайт). URL: http://www.bilash.in.ua
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Білаш О. О. Білаш, Олександр Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білаш, Олександр Іванович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.12.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
