Кондратюк, Микола Кіндратович
Кондратю́к, Мико́ла Кіндра́тович (05.05.1931, м. Старокостянтинів, тепер Хмельницької області, Україна — 16.11.2006, м. Київ, Україна) — оперний та концертно-камерний співак (баритон), педагог, музично-громадський діяч, народний артист УРСР (з 1973), народний артист СРСР (з 1978), професор (з 1979), почесний академік Міжнародної педагогічної академії країн СНД (з 2001).
|
Кондратюк, Микола Кіндратович | |
|---|---|
| Народження | 05.05.1931 |
| Місце народження | Старокостянтинів |
| Смерть | 16.11.2006 |
| Місце смерті | Київ |
| Напрями діяльності | оперний та концертно-камерний співак (баритон), педагог, музично-громадський діяч,професор |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Премії | Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1972) |
| Почесні звання | народний артист УРСР (з 1973), народний артист СРСР (з 1978) |
Життєпис
Народився у сім’ї військовослужбовця. Дитинство минуло в м. Полтаві. У роки Другої світової війни був евакуйований на Урал, де закінчив семирічну школу. 1944 повернувся до м. Полтави, навчався у школі фабрично-заводського навчання при Полтавському вагоноремонтному заводі (1944–1946). Навчався 1946 у Полтавському будівельному технікумі. 1950 закінчив Полтавське музичне училище (тепер Полтавський фаховий коледж мистецтв імені М. В. Лисенка).
Служив у Радянській армії (1951–1953), був стройовим заспівувачем, згодом солістом Ансамблю пісні й танцю Київського військового округу (1953).
Закінчив 1958 Київську державну консерваторію імені П. І. Чайковського (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського), клас О. Гродзинського (сольний спів) та З. Ліхтман (камерний спів).
1958–1959 — соліст Державного академічного народного хору імені Г. Г. Верьовки (тепер Національний заслужений академічний український народний хор України імені Г. Г. Верьовки), 1959–1966 — соліст Київського академічного театру опери та балету імені Т. Г. Шевченка (тепер Національний академічний театр опери та балету України імені Т. Г. Шевченка). 1963 стажувався в театрі «Ла Скала» у Е. П’яцци та Дж. Барри; 1963–1964 — у Великому театрі.
Від 1966 — соліст Укрконцерту, з 1972 — Київської державної філармонії (тепер Національна філармонія України).
Працював у Київській консерваторії (з 1995 — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського): асистент (1968–1969), викладач кафедри сольного співу (1970–1972), завідувач кафедри оперної підготовки (1972–1994), ректор (1974–1983), завідувач кафедри сольного співу (1994–2004).
Серед учнів Кондратюка — народна артистка України, доктор культурології В. Антонюк, народний артист України М. Шопша; заслужені артисти України І. Іщак, В. Чорнодуб; соліст Національної опери України імені Т. Г. Шевченка В. Колибаб’юк; заслужений діяч мистецтв України О. Бондаренко; народний артист Білоруської РСР Я. Євдокимов; соліст Московської обласної філармонії П. Баранський, солісти Чеської національної опери В. Ломакін, А. Орел, Є. Шокало, Д. Вишня (Японія), В. Швидкий (Німеччина), П. Пштика (Франція) та інші.
Здійснив гастрольні подорожі до понад 45 країн світу (Австрія, Бельгія, Індія, Іспанія, Італія, Канада, Німеччина, Фінляндія тощо).
Був також головою правління Музичного товариства УРСР (1973–1985; тепер Національна всеукраїнська музична спілка), депутатом Верховної Ради УРСР 9 і 10 скликань.
Творчість
Кондратюк майстерно володів голосом. Вирізнявся досконалою технікою, чіткою дикцією, точним фразуванням, артистизмом.
У концертному репертуарі співака — понад 500 творів. Програма включала оперні та концертні арії, романси, народні й сучасні солоспіви українських і зарубіжних, класичних і сучасних авторів.
Серед партій: Павло («Перша весна» Г. Жуковського), Максим («Арсенал» Г. Майбороди), Роберт («Іоланта» П. Чайковського), Жермон, граф ді Луна («Травіата», «Трубадур» Дж. Верді), Ігор («Князь Ігор» О. Бородіна), Гнат («Назар Стодоля» К. Данькевича), Остап («Тарас Бульба» М. Лисенка) та інші. У концертно-камерному репертуарі були твори М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка, В. Косенка, О. Білаша, М. Глінки, О. Даргомижського, П. Чайковського, М. Мусоргського, С. Рахманінова, Г. Ф. Генделя, Ф. Ліста, Й. Брамса, Р. Вагнера, Е. Гріга, Б. Бріттена.
Виступав із дружиною, піаністкою Н. Кондратюк. Серед сценічних партнерів — П. Білинник, В. Борищенко, М. Ворвулєв, Б. Гмиря, Д. Гнатюк, В. Грицюк, А. Кікоть, С. Козак, В. Козерацький, Л. Лобанова, Є. Мірошниченко, Т. Пономаренко, К. Радченко, Б. Руденко, В. Тимохін, Е. Томм, М. Фокін, Є. Чавдар, М. Шевченко.
Кондратюк став першим виконавцем низки пісень, серед яких — «Песня любви» («Пісня кохання») А. Островського на слова Л. Ошаніна, «Києве мій» І. Шамо на слова Д. Луценка.
Про творчість Кондратюка створено фільми: «Перед концертом» (1973, режисер О. Бійма, «Укртелефільм»), «Співає Микола Кондратюк»» (1977, режисер В. Іванов, «Укркінохроніка»).
Записав до фонду українського радіо низку творів українських, західноєвропейських композиторів (арії, романси, народні пісні). Здійснив грамзаписи на фірмі «Мелодія».
Нагороди та визнання
Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1972; за концертні програми 1969–1971).
Лауреат конкурсу вокалістів VІІ Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у м. Відні (1959). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани» (1960), орденом «За заслуги» 3 ступеня, Великою Золотою медаллю Яна Амоса Коменського (обидві нагороди — 2001), іншими відзнаками.
Література
- Білаш О. І. Шлях на сцену // Музика. 1972. № 3. С. 20-22.
- Антонюк В. Г. Традиції української вокальної школи. Микола Кондратюк. Київ: Українська ідея, 1998. 148 с.
- Антонюк В. Г. Педагогічний подвиг Миколи Кондратюка // Часопис НМАУ імені П. І. Чайковського. 2013. № 4 (21). С. 86-94.
- Антонюк В. Г. Микола Кондратюк: виміри особистості // Часопис НМАУ імені П. І. Чайковського. 2016. № 1(30). С. 163-176.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Артюхова Л. Я. Кондратюк, Микола Кіндратович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кондратюк, Микола Кіндратович (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.05.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
