Косенко, Віктор Степанович
Косе́нко, Ві́ктор Степа́нович (24.11.1896, м. Варшава, тепер Республіка Польща — 03.10.1938 м. Київ, тепер Україна) — композитор, піаніст, педагог, музично-громадський діяч, член Правління Спілки композиторів України (з 1935), професор Київської консерваторії (тепер — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського), чоловік А. Канеп-Косенко (1889–1977, Україна).
|
Косенко, Віктор Степанович | |
|---|---|
| Народження | 24.11.1896 |
| Місце народження | Варшава |
| Смерть | 03.10.1938 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Alma mater | Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені М. А. Римського-Корсакова |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
|
Відзнаки |
|---|
Зміст
Життєпис
Народився у дворянській родині. Музику опановував з дитинства у родині. З ранніх років виявив абсолютний слух та імпровізаційні здібності. Брав приватні уроки у професорів Варшавської консерваторії (тепер Музичний університет Ф. Шопена, Польща) та відомого піаніста й виконавця творів Ф. Шопена — А. Міхаловського (1851, тепер Україна — 1938, Польща), кілька уроків узяв у В. Буюклі (1873–1920, тепер Росія).
Навчався у Варшавській гімназії (до 1907), упродовж 15.08.1907 — 03.06.1914 — у Варшавському Суворовському кадетському корпусі (проіснував до 1918), протягом 1915–1918 — у Петроградській консерваторії (тепер — Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені М. А. Римського-Корсакова): спеціальність фортепіано у проф. І. Міклашевської (1883–1953, тепер Росія), теорія композиції у проф. М. Соколова (1859–1973, тепер Росія), консультувався у О. Глазунова (1865, тепер Росія — 1936, тепер Франція), інструментування у проф. М. Штейнберга (1883–1946; тепер Росія), диригування у проф. М. Черепніна (1873, тепер Росія — 1945, Франція).
Володів польською, українською, російською, французькою, німецькою, частково італійською та іншими іноземними мовами.
01.03.1919–01.05.1922 працював викладачем фортепіано та інструментування в Житомирській музичній школі та музичному училищі.
Одним із перших в Україні давав авторські концерти, пропагував твори світових та українських композиторів. У червні 1919 у м. Житомирі відбувся перший сольний концерт, а 09.09.1922 — перший авторський концерт.
Був організатором, керівником і піаністом камерно-інструментального тріо та його розширеного складу, квартету тощо. Колектив провадив активну концертну й культурно-просвітницьку діяльність у м. Житомирі та за його межами. Виконував твори Й. С. Баха, В. А. Моцарта, Ф. Т. фон Шуберта, Ф. Шопена, Л. ван Бетховена, П. Чайковського, Р. М. Глієра, Ф. Ліста, Е. Г. Гріга та власну музику.
Співпрацював із композитором М. Скорульським, віолончелістом і художником за фахом О. Канцеровим (1872, тепер Росія — 1937, тепер Україна), хормейстером М. Гайдаєм, музикознавцем М. Хомичевським (1897–1983, Україна), скрипалями М. Вольфом-Ізраелем (1870, тепер Росія — 1934, тепер Україна), Д. Ойстрахом, співаками І. Паторжинським, М. Литвиненко-Вольгемут, З. Гайдай (1902, тепер Росія —1965, тепер Україна) та ін.
З 1919 — інструктор художньо-педагогічної секції підвідділу мистецтв Волинського губернського відділу народної освіти (профспілки працівників освіти).
3.10.1922–13.03.1925 — працював у таксаційній партії Волгублісоуправління.
1924–1927 — піаніст у кінотеатрах «Рим» та «Люкс» м. Житомира.
У 1924, 1925 дав у м. Москві сольні авторські концерти. Там же вийшли друком перші твори. Консультувався з композиторами М. Іпполітовим-Івановим, О. Гречаніновим, Ф. Блуменфельдом, М. М’ясковським (1881; тепер Польща — 1950; тепер Росія), О. Гедіке (1877–1957; тепер Росія) та ін.
Перші твори для фортепіано та романси для голосу й фортепіано почав писати у м. Варшаві та м. Петрограді (тепер — м. Санкт-Петербург, Росія).
Як піаніст-соліст та у складі інструментальних і вокальних ансамблів займався творчою, виконавсько-концертною, просвітницькою та музично-громадською діяльністю.
Успішно виступав на сольних і авторських концертах у містах Житомирі, Москві, Харкові, Києві. Планував творчі поїздки до міст Одеси, Львова, Ленінграда (тепер — м. Санкт-Петербург, Росія). Був членом журі престижних конкурсів у містах Києві, Москві, Харкові, зокрема — Другому всеукраїнському конкурсі піаністів 13–17.04.1931 (м. Київ) та Першому всесоюзному конкурсі виконавців: піаністів, вокалістів, скрипалів, віолончелістів 9–24.05.1933 (Великий зал Московської консерваторії [тепер — Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського ]).
З ініціативи композитора П. Козицького (1893–1960, Україна) та музичного товариства імені М. Леонтовича отримав запрошення відвідати з концертами м. Харків.
У м. Харкові познайомився та співпрацював із відомими діячами української культури, серед яких поет П. Тичина, режисер-новатор Лесь Курбас та ін.
1928–1929 — за ініціативою Українського філармонійного товариства (УКРФІЛ) здійснив велике турне в промислових та гірничо-видобувних районах сходу України. Зі співачкою О. Колодуб (1906, тепер Україна — 1996, Росія) виконав близько 40 концертів із творів українських композиторів: М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка, Б. Лятошинського, П. Козицького й багатьох інших, також представив власні композиції. Концерти відбулися в містах Ізюмі, Горлівці, Єнакієвому, Кадіївці, Мелітополі, Брянську, Сталіно (тепер — м. Донецьк), Ворошиловограді (тепер — м. Луганськ), Дніпропетровську (тепер — м. Дніпро) тощо.
1929–1934 — викладач Державного музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка (тепер — Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого), з 1932 — професор.
1934–1938 — професор Київської державної консерваторії (тепер — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського).
Вів класи спеціального фортепіано, камерного ансамблю, курс аналізу музичних форм на історико-теоретичному та композиторському факультетах. У м. Києві співпрацював із композиторами Б. Лятошинським, Л. Ревуцьким, співаками і педагогами І. Паторжинським, М. Литвиненко-Вольгемут, О. Муравйовою (1867–1939, тепер Україна) та ін.
Серед його учнів Д. Йоха (1898, тепер Україна－1988, Канада), В. Філіпенко (1939–2022, Україна), Ф. Аерова (1916–1990, Україна), Л. Хінчин (1914, тепер Україна — 1988, тепер Росія), О. Сандлер та ін.
На початку 1930-х був художнім керівником хору Будинку культури заводу «Більшовик», для якого написав низку масових, гумористично-сатиричних пісень із супроводом фортепіано. Організував дитячу музичну студію. 1937 на базі музичної студії — дитячої філії Робітничої консерваторії при Будинку культури заводу «Більшовик» за його ініціативи й дієвої участі створено семирічну музичну школу.
У м. Києві організував камерне тріо у складі скрипаля і диригента Л. Брагінського (1896–1953, Україна) та віолончеліста І. Козлова (1888–1960, Україна). У репертуарі ансамблю були власні твори композитора, твори Б. Сметани, А. Дворжака, С. Рахманінова, А. Аренського (1861–1906; Росія) та ін.
1935 відбулася трансляція наживо авторського радіоконцерту з помешкання композитора за участі співаків І. Паторжинського, М. Литвиненко-Вольгемут, музикознавця В. Довженка (1905, тепер Росія — 1995, Україна) та ін.
Похований у м. Києві на Байковому кладовищі, ділянка № 8. На могилі встановлено пам’ятник скульптора Л. Шервуда (1871–1954, Росія), архітектора А. Ігнащенка.
Творчість
Основоположник жанру поеми в українській фортепіанній літературі, автор одного з перших українських концертів для скрипки й фортепіано, автор трьох сонат для фортепіано (1922–1929).
Вирізнявся винятковим музичним мисленням, блискучою технікою піанізму, віртуозною, потужною і, водночас, особливо виразною і м’якою, ліричною виконавською манерою. Володів значним і різноманітним сольним та ансамблевим репертуаром, майстерно виконував твори світових, західноєвропейських і українських композиторів різних стилів та епох.
Лейтмотивом творчості був багатогранний світогляд, особисті враження, глибокі думки й переживання автора, характерні для неоромантичної стилістики. Однак композитор не оминув популярних тоді соцреалістичних та модерністських тенденцій. Найвідомішим творам (серед яких 11 етюдів для фортепіано, 11 етюдів у формі старовинних танців, дитячі альбоми тощо) притаманні витончений ліризм, співучість кантилени, емоційність, виразність мелодики, логічні тональні зрушення і класичні звукові ефекти, латентний автобіографізм, підкреслений здебільшого мінорним ладом та лаконічним трагізмом.
У м. Житомирі написав низку творів для фортепіано, цикли романсів для голосу з фортепіано на вірші поетів-класиків, концерт для скрипки й симфонічного оркестру, сонату для скрипки й фортепіано, сонату для віолончелі й фортепіано, класичне тріо для скрипки віолончелі та фортепіано на українські теми. Низку творів присвятив відомим діячам музичної культури, колегам-музикантам та рідним.
Збірники п’єс для дітей позначені високим професійним рівнем композиторського письма, їх зіставляють з відповідними збірниками світових композиторів, зокрема П. Чайковського та Р. А. Шумана.
1926–1928 — написав музику до театральних вистав за п’єсами І. Кочерги «Фея гіркого мигдалю» та «Любов під в’язами» Ю. Г. О'Нілла (1888–1953, США).
У листопаді 1931 на прохання військового командування створив і виконав із хором композицію «Бойовий шлях 44-ї Червонопрапорної Київської дивізії в піснях». До цього часу належать обробки українських пісень доби соцреалізму.
1932–1937 — написав «Героїчну увертюру» та «Молдавську поему» для великого симфонічного оркестру, два концертні вальси для фортепіано, два цикли романсів на вірші О. Пушкіна, великий дитячий альбом для фортепіано, обробки українських народних пісень для хору та для голосу й фортепіано.
Звертався до давніх зразків українського фольклору, зокрема про важку жіночу долю («Заслужений хліб добрий», «Ой зачула моя доля», «Закувала зозуленька»).
Серед найбільших творів — концерт До мінор для фортепіано з оркестром, клавір першої частини якого завершив 1937. Її редагував й оркестрував Л. Ревуцький. Оркестровку й редакцію за авторськими записами другої і третьої частини 1950 здійснив Г. Майборода.
1934 — написав музику до кінофільму «Останній порт» реж. А. Кордюм (1890–1969; Україна), за п’єсою О. Корнійчука «Загибель ескадри».
1937 — написав симфонічну картину з незакінченої програмної симфонії «Після бою».
Нездійсненим залишився задум опери «Марина» за мотивами поезії Т. Шевченка.
Основні твори:
Твори для симфонічного оркестру: «Героїчна увертюра» (1932), «Молдавська поема» (1937), «Після бою» — симфонічна картина з незакінченої програмної симфонії «Загибель ескадри» (1937); для фортепіано з оркестром — концерт (1928–37), для скрипки з оркестром — концерт (1918); для тріо — «Класичне тріо» (1927); для фортепіано — 3 сонати (1922, 1924, 1926—30), поеми-легенди (1921), поеми (1915–21), 2 концертні вальси (1931), «Забутий вальс», присвячений пам’яті Ф. Ліста (1917), цикл 11 етюдів (1922), 11 етюдів у формі старовинних танців (1928－1930), дитячий альбом (1936); для скрипки й фортепіано — соната (1927); для віолончелі й фортепіано — соната (1923); понад 40 романсів для голосу і фортепіано; понад 40 пісень для голосу й фортепіано, для мішаного хору в супроводі фортепіано; музика до кінофільму «Останній порт» (1934, реж. А. Кордюм); музика до театральних вистав (для малого складу оркестру, перекладення автора для двох скрипок, альта, віолончелі та фортепіано). Інтродукція і пролог до п’єси «Фея гіркого мигдалю» І. Кочерги, музика до п’єси «Любов під в’язами» Ю. Г. О'Нілла (вступ, пісенька Петерса і Семеона, танець, індійський танець, драматичний етюд), аранжування й гармонізація українських, російських, білоруських, татарських народних пісень.
1970–1973 у видавництві «Музична Україна» на основі рукописів видано зібрання творів композитора в 10 томах.
На його музику 1973 композитор Л. Колодуб написав балет «Світанкова поема», лібрето В. Тимофєєва (1927–2004, Україна). Балет поставили в Київському (тепер Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка) та Одеському театрі опери й балету (тепер Одеський національний академічний театр опери та балету), його представляли під час гастролей театру в Японії.
Визнання
03.08.1938 нагороджений Орденом трудового червоного прапора з нагоди 25-річчя Київської консерваторії (тепер — Національна музична академія України імені П. І. Чайковського).
1939 ім’я композитора присвоєно Житомирському музичному училищу (тепер — Житомирський музичний фаховий коледж ім. В. С. Косенка), від 22.12.1962 — Київській дитячій музичній школі № 3.
У м. Житомирі на будинку, де жив композитор по вул. Дмитрівській, 6 (тепер Дмитрівська, 10) встановлено меморіальну дошку.
У м. Києві квартиру № 4 по вул. Тимофіївській (тепер вул. Михайла Коцюбинського, 9), де мешкав митець, було закріплено за родиною композитора з метою перетворення її на музей. На будинку встановлено меморіальну дошку роботи Г. Кальченко.
На честь композитора названо вулиці в містах Києві та Житомирі.
Постановою уряду запроваджено стипендії імені В. С. Косенка для найобдарованіших студентів Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, Житомирського музичного училища та присвоєння звання «Почесний косенківець».
2001 з ініціативи Міністерства культури і мистецтв України та НСКУ засновано щорічну мистецьку премію ім. В. Косенка за значні творчі досягнення у галузі музики для дітей та юнацтва.
Додатково
Батько — Степан Семенович Косенко (1852–1910, тепер Польща) навчався в піхотному юнкерському училищі. Військову службу розпочав у 5-му стрілецькому батальйоні з 23.03.1872 був командиром 32-го Східно-Сибірського стрілецького полку та 191 піхотного резервного Венгровського полку, підполковник (на час народження сина Віктора 1896). 26.03.1910 звільнений у відставку за станом здоров’я у військовому званні генерал-майора, нагороджений орденами св. Станіслава і св. Анни ІІ і ІІІ ступенів, православного віросповідання.
Мати — Леопольда-Антоніна-Малгожата Косенко (уроджена Геровська; 1856–1921, тепер Польща), римо-католицького віросповідання.
Брати: Олександр Степанович Косенко (17.03.1888, м. Новорадомськ, Петроковської губ., тепер Радо́мсько, Лодзинського воєводства, Польща — 24.11.1937, м. Житомир, тепер Україна). Розстріляний, реабілітований посмертно 1989. У 1912 закінчив Петербурзький університет (тепер Санкт-Петербурзький державний університет) — геолог, вчитель та викладач географії і природничих наук.
Семен Степанович Косенко (4.11.1889 м. Новорадомськ, Петроковської губ., тепер Радо́мсько Лодзинського воєводства, Польща — 17.10.1945 м. Москва, тепер Росія) — підполковник.
Сестра: Марія Степанівна Зубова (уроджена Косенко; 3.07.1886 м. Новорадомськ, Петроковської губ., тепер Радо́мсько Лодзинського воєводства, Польща — 4.07.1944 м. Вільнюс, Литовська Республіка) — піаністка.
Твори
Героїчна увертюра. Київ : Музична Україна, 1968. 107 с.
24 дитячі п’єси для фортепіано. Київ : Музична Україна, 1972. 50 с.
Вибрані твори. Київ : Музична Україна, 1986. 238 c.
Праці
- Концерт піаністки Тетяни Гольдфарб // Радянська музика. 1937. № 5. С. 50–51.
- «Продана Наречена» Б. Сметани // Радянська музика. 1937. № 1. С. 34–36.
Література
- Барвінський В. Віктор Косенко // Українська музика. 1939. № 1. С. 22–24.
- Довженко В. В. С. Косенко. Київ : Мистецтво, 1949. 140 с.
- Фільц Б. М. Фортепіанна творчість В. С. Косенка. Київ : Мистецтво, 1965. 69 с.
- Вахраньов Ю. Фортепіанні етюди В. Косенка. Київ : Музична Україна, 1970. 58 с.
- Стецюк Р. Віктор Косенко. Київ : Музична Україна, 1974. 54 с.
- Олійник О. С. Фортепіанна творчість В. С. Косенка. Київ : Наукова думка, 1977. 178 с.
- Віктор Степанович Косенко: погляд з 90-х років: до 100-річного ювілею / Ред.-упоряд. К. І. Шамаєва. Київ : Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського, 1997. 60 с.
- Іванова О. Відтворення жанру колискової у доробку Віктора Косенка // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Мистецтво. 2000. № 1 (4). С. 20–27.
- У світі чарівної музики / Уклад. Л. Івахненко. Київ : Кий, 2007. 151 с.
- Іванова О. Архів В. С. Косенка (1896–1938) у фондах Інституту Рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Київ : Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 2019. 200 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мудрик В. Г. Косенко, Віктор Степанович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Косенко, Віктор Степанович (дата звернення: 11.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.12.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
