Паторжинський, Іван Сергійович
Паторжи́нський, Іва́н Сергі́йович (03.03.1896, с. Петро-Свистунове, тепер Запорізького району Запорізької області, Україна — 22.02.1960, м. Київ, тепер Україна) — оперний і камерний співак (бас), педагог, громадський діяч, народний артист УРСР (з 1936), народний артист СРСР (з 1944).
|
Паторжинський, Іван Сергійович | |
|---|---|
| Народження | 03.03.1896 |
| Місце народження | Петро-Свистунове |
| Смерть | 22.02.1960 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | Музичне мистецтво |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Леніна (кавалер), Трудового Червоного Прапора |
| Премії | Сталінська премія |
Зміст
Життєпис
Закінчив духовноме училище в м. Бахмуті та Катеринославську духовну семінарію (1917, тепер м. Дніпро). До 1922 навчався в Катеринославській консерваторії (тепер Дніпровська академія музики) у класі вокалу З. Малютіної (1881; тепер Україна — 1976; тепер Росія). Після здобуття освіти вчителював у с. Голубівському Руднику (тепер м. Голубівка Луганської області).
Від 1925 — соліст Української державної столичної опери в м. Харкові (тепер Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка). 1926 стажувався в Ла Скала (м. Мілан, Італія).
1935–1953 — соліст Київського театру опери та балету (тепер Національна опера України).
Від 1946 — професор вокальної кафедри Київської консерваторії (тепер Національна музична академія України імені П. І. Чайковського). Серед учнів: Є. Червонюк, Д. Гнатюк, А. Кікоть та ін.
Гастролював у Канаді, Польщі, Німеччині, США, Фінляндії, Франції.
Депутат Верховної Ради УРСР 1–3 скликань (1945–1954). Перший голова Президії правління Українського театрального товариства УРСР (тепер Національна спілка театральних діячів України; 1948–1954).
Похований на Байковому цвинтарі в м. Києві.
Творчість
Мав потужний голос оксамитового тембру, рівний у всіх регістрах, акторське обдаровання, завдяки чому створював як гострохарактерні, так і героїчні образи.
У 1930-х постійною партнеркою Паторжинського на оперній сцені й концертній естраді була М. Литвиненко-Вольгемут, мистецтво якої своєрідно об’єднало найкращі традиції українського оперного виконавства. Яскраво розкрився вокально-акторський талант цього дуету в українському класичному репертуарі: Виборний і Наталка, пізніше Терпилиха («Наталка Полтавка» І. Котляревського — М. Лисенка), Карась і Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Тарас (вперше виконав у м. Харкові 1928) і Настя («Тарас Бульба» М. Лисенка). Разом із партнеркою брав участь у створенні оперних вистав «Вибух» Б. Яновського, «Розлом» В. Фемеліді, «Яблуневий полон» О. Чишка. Артисти не лише психологічно правдиво розкрили багатогранні національні характери своїх героїв, а й започаткували традиції виконання цих партій на українській сцені. Паторжинський і М. Литвиненко-Вольгемут — віртуози акторської імпровізації, майстерно володіли безпосередньою реакцією на щойно сказане чи проспіване слово, не порушували художньої цілісності образу, хоч і вносили свої корективи в прозовий текст ролі.
Пошуки цікавих пластичних деталей і нових комедійних вокально-інтонаційних барв супроводжували багаторічну роботу артиста над партією Карася, яка була окрасою його оперного репертуару. Паторжинський продовжив і поглибив найкращі сценічні традиції корифеїв — виконавців цієї ролі: М. Кропивницького, М. Садовського, П. Саксаганського, П. Цесевича, М. Донця. Розвиваючи вокально-акторські традиції попередників у створенні національних характерів, співак спирався на інтонаційно-мовні джерела української народної пісні.
У творчому доробку співака чимало класичних і сучасних образів: веселий, хитруватий сват Кецал («Продана наречена» Б. Сметани), непохитний, благородний Кочубей («Мазепа» П. Чайковського), полум’яний патріот Іван Сусанін («Життя за царя» М. Глинки), хитруватий і відчайдушний дяк Гаврило («Богдан Хмельницький» К. Данькевича), тамбовський селянин, шукач правди Фрол Баєв («В бурю» Т. Хренникова).
У репертуарі Паторжинського були арії з опер, романси вітчизняних і зарубіжних авторів, твори радянських композиторів, українські народні пісні.
Остання вистава Паторжинського в Київському театрі опери та балету — «Запорожець за Дунаєм» (08.10.1953). Останній сольний концерт, у програмі якого звучали українські народні пісні, відбувся в залі Київської консерваторії (20.05.1959).
Низку творів записав на грамофонні платівки.
1953 на Київській кіностудії ім. О. Довженка (тепер Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка) режисер В. Лапокниш (1905–1974; тепер Україна) зняв фільм-оперу «Запорожець за Дунаєм» із Паторжинським і М. Литвиненко-Вольгемут у партіях Карася та Одарки. Документи Паторжинського зберігають у фондах Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ф. 1106).
Партії
Виборний («Наталка Полтавка» І. Котляревського — М. Лисенка), Карась («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Чуб («Різдвяна ніч») і Тарас Бульба (однойменна опера; обидві — М. Лисенка), Дяк Гаврило («Богдан Хмельницький» К. Данькевича), Трохим («Наймичка» М. Вериківського), Батько («Катерина» М. Аркаса), Валько («Молода гвардія» Ю. Мейтуса), Берсенєв («Розлом» В. Фемеліді), Май-Маєвський («Вибух» Б. Яновського), Сатана («Яблуневий полон» О. Чишка), Захар Беркут («Золотий обруч» Б. Лятошинського), Іван Сусанін («Життя за царя» М. Глинки), Мельник («Русалка» О. Даргомижського), Борис («Борис Годунов» М. Мусоргського), Галицький і Скула («Князь Ігор» О. Бородіна), Кочубей («Мазепа» П. Чайковського), Собакін («Царева наречена») і Чуб («Ніч перед Різдвом»; обидві — М. Римського-Корсакова), Старий циган («Алеко» С. Рахманінова), Фігаро («Весілля Фігаро» В. А. Моцарта), Філіп («Дон Карлос») і Рамфіс («Аїда», обидві — Дж. Верді), Дон Базиліо («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Мефістофель («Фауст» Ш. Ф. Гуно), Марсель («Гугеноти» Дж. Меєрбера), Король («Лоенґрін» Р. Вагнера), Кецал («Продана наречена» Б. Сметани).
Визнання
Лауреат Сталінської премії (1942).
Кавалер ордена Леніна (1946), Трудового Червоного Прапора (1936, 1948, 1951).
Меморіальні дошки встановлено в м. Києві на будинку на вул. Заньковецької, де жив співак, і в приміщенні Київської консерваторії.
Ім’ям Паторжинського названо Міжнародний конкурс вокалістів (м. Луганськ, 1997), а також вулиці в містах Бахмуті, Дніпрі, Донецьку, Запоріжжі, Києві, Коломиї, Краматорську, Луганську, Луцьку та ін.
Додатково
Дружина М. Снага-Паторжинська (1899–1981; тепер Україна), дочка Г. Паторжинська (1925–2002; Україна) — піаністки, викладачі Київської консерваторії.
Паторжинський наголошував, що на полюсах його творчого життя розташовано два образи: на одному — героїчний Тарас із «Тараса Бульби», на другому — вічно живий, безсмертний Карась із «Запорожця за Дунаєм».
Цитати
М. Рильський: «Створений Паторжинським образ Карася, не тільки образ добродушного гуляки, а й вірного сина Батьківщини. Карась — Паторжинський — мальовнича, колоритна постать, він нагадує рєпінських ʻʻЗапорожців”».
Цит. за: Швачко Т. Паторжинський Іван Сергійович // Українська музична енциклопедія : в 5 т. Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2016. Т. 5. С. 111.
Література
- Чаговец В. И. С. Паторжинский. Киев : Мистецтво, 1951. 28 с.
- Кириченко Т. О. Іван Сергійович Паторжинський. Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958. 16 с.
- Гнатюк Д. Спогади про вчителя // Музика. 1976. № 2. С. 26.
- Тольба В. Корифей украинской сцены // Статьи, воспоминания. Киев : Музычна Украина, 1986. 164 с.
- Паторжинський Іван Сергійович // Провідники духовності в Україні / Редкол.: І. Ф. Курас, М. О. Багмет, В. І. Гусєв та ін. Київ : Вища школа, 2003. С. 725–726.
- Паторжинський Іван Сергійович // Лисенко І. Співаки України. Енциклопедичне видання. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ : Знання, 2011. С. 418–420.
- Харитонова В. Ф. І. С. Паторжинський — видатний співак, актор, педагог // Культура України. 2011. Вип. 34. С. 274–282.
- Швачко Т. Паторжинський Іван Сергійович // Українська музична енциклопедія : в 5 т. Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2016. Т. 5. С. 110–112.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Швачко Т. О. Паторжинський, Іван Сергійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Паторжинський, Іван Сергійович (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.02.2024
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
