Кропивницький, Марко Лукич
Кропивни́цький, Марко́ Луки́ч (22.05.1840, с. Бежбайрак, тепер с. Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області, Україна — 21.06.1910, у вагоні поїзда Харківсько-Миколаївської залізниці) — драматург, актор, режисер, антрепренер, композитор.
|
Кропивницький, Марко Лукич | |
|---|---|
| Народження | 22.05.1840 |
| Місце народження | Кропивницьке |
| Смерть | 21.06.1910 |
| Місце смерті | у дорозі |
| Місце поховання | Харків |
| Напрями діяльності | драматургія, літературознавство, |
Життя
Походив із сім’ї збіднілого українського шляхтича. Дитинство М. Кропивницького минуло в різних селах Херсонської губернії. 1856 закінчив трикласне повітове училище в м-ку Бобринці (тепер місто Кіровоградської обл.). З 1861 служив канцеляристом в Бобринецькому повітовому суді. 1862– 1863 — вільний слухач юридичного факультету Київського університету (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Повернувшись 1864 до містечка Бобринця, працював урядовцем у повітовому суді, поліційному управлінні; 1865, 1867 –1868 жив в м. Єлисаветграді (тепер м. Кропивницький), був секретарем повітового й міського поліційного управлінь, письмоводителем міського сирітського суду. 1869–1871 — секретар Бобринецької міської думи.
У містечку Бобринці брав участь в українських та російських виставах аматорського гуртка, заснованого 1863 І. Тобілевичем (див.: Карпенко-Карий, Іван Карпович); 1865–1871 (з перервами) — керівник цього гуртка.
1871 М. Кропивницький дебютував як професійний актор в ролі Стецька («Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка) в Народному театрі І. та Д. Моркових і М. Чернишова в м. Одесі.
1873 —1874 виконував українські ролі в виставах українсько-російської трупи А. Александрова-Колюпанова в м. Харкові.
1874 очолювана М. Кропивницьким українська трупа і чоловічий хор із великим успіхом виступали в м. Санкт-Петербурзі.
1875 М. Кропивницький був актором і режисером Руського народного театру (м. Львів).
1876–1881 працював у різних російських трупах міст Сімферополя, Єлисаветграда, Кременчука. З кінця1881 — актор української трупи Г. Ашкаренка (міста Кременчук, Харків, Київ).
У жовтні 1882 організував у м. Єлисаветграді власну трупу, якій судилося стати основою т. з. театру корифеїв (1883 директором театру став М. Старицький, а М. Кропивницький — режисером і актором). Після тріумфальних виступів трупи в м. Києві восени 1883 київський генерал-губернатор заборонив українським трупам в’їзд на територію Київської, Волинської, Подільської, Полтавської та Чернігської губерній. 1885 М. Кропивницький із частиною акторів створив окрему трупу, з якою 1886–1888 здійснив гастролі в містах Санкт-Петербурзі та Москві. Російська театральна критика оцінила вистави українського театру як високомистецьке явище порівняно з багатьма театрами Європи.
1888–1893 і 1894–1900 керував двома різними трупами, з якими виступав, крім України, в Росії і на Закавказзі, в Білорусі, Литві, Молдові і Польщі. 1900–1903 очолював об’єднану «Малоросійську трупу М. Л. Кропивницького під орудою П. К. Саксаганського і М. К. Садовського, за участю М. К. Заньковецької».
З 1903 до кінця життя виступав у різних укр. трупах. Як актор і режисер М. Кропивницький стоїть поруч із найвідомішими діячами європейського театру останньої чверті 19 ст.
Похований у м. Харкові.
Творчість
Драматургічна спадщина М. Кропивницького становить понад 40 п’єс, кожен із творів має кілька варіантів. Дебютував 1863 мелодрамою «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить». 1873 переробив її на драму «Дай серцеві волю, заведе в неволю» (3-я ред. — 1881, опубл. 1882), яка засвідчила, що автор добре знає життя народу, його побут. типи й характери. Однією з найвідоміших є соціально-психологічна драма «Глитай, або ж Павук» (опубл. 1882, пост. 1883; 2-а ред. 1899), яка неодноразово заборонялася. Головний герой твору — глитай Бичок, святенник-лицемір мольєрівського типу, для якого найбільша «правда» і найвища влада — гроші. 1882 М. Кропивницький закінчив драму «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (пост. 1883, опубл. 1903) — твір, в якому розкрито трагедію кохання сільської дівчини і сина поміщика. Етюд в одній дії «По ревизії» (1882, пост. 1883, опубл. 1885) — це жанрова сцена, яка в сатиричному дусі відтворює побут і звичаї сільс. адміністрації на українських землях в пореформену добу. Психологічну мотивацію драматичного конфлікту М. Кропивницького поглиблює в наступних творах, еволюціонуючи в напрямі соціально-психологічного розкриття характерів «сімейної драми»: драма «Дві сім’ї» (1-а ред. — «Де зерно, там і полова», 1888, заборон. до друку і постановки; 2-а ред. — «Дві сім’ї», 1889, пост. 1890, опубл. 1895), драма «Зайдиголова» (1889, пост. 1890, опубл. 1895), комедія «Чмир (Чумазий)» (1890). Головний герой драми «Олеся» (пост. 1891, опубл. 1895) Кіндрат Балтиз нагадує Йосипа Бичка з драми «Глитай, або ж Павук», але натура його складніша, методи збагачення різноманітніші (він і поміщик, і торговець, і обдирає ближніх). Балтиз перешкоджає своїй дочці здобути освіту. Самотня в своєму середовищі, вона неспроможна змінити хід подій. У драмі «Замулені джерела» (1895; 2-а ред. — «Метелик», 1896, усі заборонені цензурою; опубліковано 1931) розроблено тему, близьку до колізій драми «Доки сонце зійде, роса очі виїсть. У психологічному плані зображено події в українському селі напередодні скасування кріпосного права в драмі «Перед волею» (1899, опубл. 1900).
П’єси М. Кропивницького 1880–1890-х позначені широтою й різноманітністю тематики, актуальністю порушених в них соціальних і моральних проблем, багатством жанрів, яскравістю та колоритністю людських типів, характерів, образів. Вони знаменували новий, вищий ступінь у розвитку української соціально-побутової драми, утверджували соціально-психологічну драму в українській літературі й театрі. Нові тенденції виявилися і в творчості М. Кропивницького останнього десятиріччя (1900– 1910). У низці п’єс гостріше постають явища соціально-політичного характеру. М. Кропивницький дедалі відходив од побутово-етнографічної традиції української драматургії 19 ст. і власної творчості 1870 –1890-х. Драма «Супротивні течії» (1900, пост. 1901, опубл. 1903), комедія «Мамаша» (1903, опубл. 1931) привертають увагу до життя морально скалічених людей; драма «Страчена сила» (1903, опубл. 1930) розгортає колізію «злочину і кари». У драмі «Конон Блискавиченко» (1902, 2-а ред, — 1904, опубл. 1931) М. Кропивницький розробляє тему селянських спілок. У драмах «Розгардіяш» (1906, пост. заборонена), «Зерно і полова» (опубл. 1910, пост. заборонена) відображено розшарування суспільних станів. Події в українському селі після революції 1905 зображені в драмах «Скрутна доба» (1906), «Старі сучки й молоді парості» (1908). М. Кропивницькому належать також російськомовна драма «Беспочвенники» (1881) і комедія «Нашествіє варварів» (1890, не опубл.), — обидві з життя і побуту провінційних труп. 1907 написав дві п’єси-казки — «Івасик-Телесик» і «По щучому велінню», які 1908 поставив в організованому на власному хуторі «Затишок» (тепер Шевченківський р-н Харківської обл.) дитячому театрі.
Помітне місце в творчості М. Кропивницького посідають драматичні переробки й інсценізації творів інших письменників: «Невольник» (за однойменною поемою Т. Шевченка, 1872), «Вуси» (за однойм. оповіданням О. Стороженка, 1885), «Підгіряни» (за однойм. драмою І. Гушалевича, 1890), «Титарівна» (за однойменною поемою Т. Шевченка, 1891); лібрето опери «Вій» (1895) та фантастична комедія «Вій» (1895), фантастична комедія-оперета «Пропавша грамота» (1897, всі — за однойменними повістями М. Гоголя), комічна оперета «Вергілійова Енеїда» (за поемою І. Котляревського, 1898), історично-драматична бувальщина «Чайковський, або Олексій Попович» (за романом Є. Гребінки «Чайковський», 1902) та комедія «Хоть з мосту в воду головою» (за «Жоржем Данденом» Ж. Б. Мольєра, 1909).
Переклав ряд творів: драму «Зіпсоване життя» М. Чернишова (під назвою «Поламане життя»), водевіль «Лев Гурич Синичкін» Д. Ленського (під назвою «Актор Синиця, або Дебютантка на провінції»), трагедію «Отелло» В. Шекспіра. Почав перекладати «Ревізор» М. Гоголя (перекл. два акти).
У літературній спадщині М. Кропивницького є вірші, куплети, з якими він виступав як естрадний артист. М. Кропивницький — автор тексту і музики популярного романсу «Соловейко», вокального дуету «За сонцем хмаронька пливе», пісні «Ревуть — стогнуть гори, хвилі» (обидва твори — на слова Т. Шевченка) та ін.
М. Кропивницький залишив значну мемуарну спадщину — «Картинки прошлого и настоящего (отрывки из воспоминаний)» (1889), «Итоги за тридцать пять лет» (1905), «За тридцять п’ять літ (спомини)» (1906), «Спогади про Бобринець і бобринчан» (1908, надр. 1928), «Автобіографія (за 65 років)» (1910; опубл. у рос. перекл. 1916, в ориг. — 1955).
У драматургічній творчості М. Кропивницького уживалися елементи сентименталізму з романтизмом, реалізму, він освоював принципи соціально-психологічної драми, збагачуючи виражальні засоби української драматургії і театру, розширюючи їхні жанрові й стильові межі. Заслугою М. Кропивницького (поряд із М. Старицьким та І. Карпенком-Карим) є «вироблення самобутнього і цілком народного репертуару» (Франко І. Зібр. тв., т. 41. К., 1984, с. 193). Його п’єси продовжують сценічне життя і в наші дні.
Визнання
Ім’ям М. Кропивницького названо місто, обласний центр Кіровоградської області. 1982 відкрито музей М. Л. Кропивницького у м. Кіровограді (тепер м. Кропивницький).
На могилі в м. Харкові 1914 встановлено погруддя митця (скульптор Ф. Балавенський).
У м. Бобринці 1972 споруджено пам’ятник. Ім’я митця присвоєно вулицям, театрам, бібліотекам, школам.
Твори
- Повний збірник творів, т. 1–3. Харків, 1895–1903;
- Збірник творів, т. 1, ч. 1–2. Полтава, 1911–1913;
- Твори. Т. 1–7 Київ, 1929–1931;
- Твори. Т. 1– 6. Київ, 1958–1960;
- Марко Лукич Кропивницький. Драматичні твори. Київ, 1990.
Література
- Новиков А. О. Художній універсум Марка Кропивницького. Харків: Майдан, 2006. 352 с.
- Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. Івано-Франківськ: «Плай», 2012. С.175.
- Новиков А. Український театр і драматургія: від найдавніших часів до початку ХХ ст. — Харків: Харківське історико-філологічне товариство, 2015. 412 с.
- Топська Н. Батько українського театру [Марко Кропивнивцький]. Киів: Кн. база «Альфа», 2017. 64 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Пилипчук Р. Я. Кропивницький, Марко Лукич // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кропивницький, Марко Лукич (дата звернення: 3.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.05.2020
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
