Байкове кладовище
Ба́йкове кладови́ще, Байковий цвинтар — найбільший меморіальний некрополь України; пам’ятка історії національного значення (з 2001). Розташовано у Голосіївському районі міста Києва.
Зміст
Історична довідка
Назва кладовища походить від прізвища дворянина, генерал-майора С. Байкова (1772–1848) — учасника Вітчизняної війни 1812 та Російсько-турецької війни 1828–1829 (див. Російсько-турецькі війни). Він отримав дозвіл на купівлю землі площею 70 га на схилі правого берега річки Либідь у районі Протасового яру. Цю місцевість назвали хутір Байкова, розташована поряд гора — Байкова.
1833 на цій території за розпорядженням В. Левашова (1783–1848) відкрито нове міське кладовище для поховання лютеран (див. Лютеранство), православних (див. Православ’я) та римо-католиків (див. Католицька церква). Причиною стало закриття Звіринецького, Лютеранського та кладовища на Аскольдовій могилі. 1834 відбулися перші поховання лютеранською громадою Києва, проте надалі тут ховали представників усіх конфесій та віросповідань. Одночасно дозволено переносити поховання зі старих кладовищ.
У перші роки існування цвинтар називали Димитрівський, Либідський, Новостроєвський, згодом закріпилася назва Байковий.
Характеристика
Станом на 2021 площа — 74 га; на Старому кладовищі — 7 ділянок, на Новому — 51.
1841 споруджено дерев’яну церкву Димитрія Ростовського (Дмитрієвську церкву; проіснувала на території Старого кладовища до 1897).
1876 територію цвинтаря розширено й поділено вулицею Байкова на Старе та Нове.
1884–1889 на кошти, зібрані від продажу місць під захоронення, на Новому Байковому кладовищі за проектом архітектора В. Ніколаєва збудовано кам’яну церкву Вознесіння Господнього.
При Байковому кладовищі працювала майстерня з виготовлення надгробних пам’ятників. З’явилися перші склепи та каплиці-усипальниці різної форми, яких налічується понад 30. Середня площа склепу — 9 м2, висота — 2–6 м. У склепі була невеличка кімната, куди заходили родичі пом’янути померлих, та огороджене ґратами підземелля з домовинами. Склепи та каплиці побудовані за давніми традиціями відповідно до віросповідання померлих. Збереглися склепи роботи київських архітекторів В. Городецького, М. Іконникова (1818–1897; Україна), В. Ніколаєва, надгробки скульпторів і архітекторів Е. Білостоцького (1921–1993; Україна), В. Бородая, І. Гончара та інших. Більшість склепів занедбано, усипальниці пограбовано.
Наприкінці 19 ст. на цвинтарі прокладено водогін та огороджено територію цегляним парканом. Побудовано чотири в’їздні брами:
- Стару (вела до Старого кладовища);
- Лютеранську (або Німецьку);
- Католицьку (або Польську);
- Православну.
1872 Київ охопила епідемія холери, цвинтар почав швидко розширюватися (1879, 1889, 1905, 1908, 1915). Відвели 10-у та 12-у ділянки для поховання професорів Імператорського університету Святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка).
Після Першої світової війни та Другої світової війни на Байковому кладовищі виділено ділянки для поховань військовослужбовців.
1909 усю територію цвинтаря разом із Байковою горою за рішенням Київської міської думи включено в межі міста Києва.
За радянської влади на головній алеї Нової частини кладовища ховали партійних діячів та урядове керівництво Української Радянської Соціалістичної Республіки. Серед них — могили Д. Коротченка, Д. Мануїльського, П. Шелеста, В. Щербицького.
1968–1981 поруч із Байковим кладовищем споруджувався меморіально-обрядовий комплекс «Парк пам’яті» [архітектори В. Мельниченко (нар. 1932; Україна), А. Мілецький, А. Рибачук ].
Відкрито 1975 крематорій із трьома прощальними залами, 1983 — колумбарій.
У різні роки тут отримали останній притулок
- світочі української культури (А. Бучма, М. Заньковецька, Леся Українка, М. Лисенко, Б. Лятошинський, І. Миколайчук, М. Рильський, М. Садовський, В. Сосюра, Б. Ступка, П. Тичина, Н. Ужвій, Т. Яблонська);
- вчені (М. Амосов, О. Антонов, О. Білецький, Б. Патон);
- громадські та політичні діячі (М. Грушевський, М. Міхновський, В. Чорновіл).
1989 тут перепоховано борців за самостійність України О. Тихого, Ю. Литвина, В. Стуса.
Значення
2001 Байкове кладовище офіційно внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятка історії національного значення. Від 1968 закрито для масових поховань.
Додатково
З 1909 при храмі Вознесіння Господнього (понад 1500 прихожан) на території Байкового кладовища функціонувала школа, розрахована на 160 хлопчиків та 80 дівчаток; коштом благодійників формувалася бібліотека.
Меморіально-обрядовий комплекс «Парк пам’яті» складався з комплексу споруд, серед них — «Стіна пам’яті», оздоблена монументально-декоративним панно (скульптори А. Рибачук і В. Мельниченко). 1982 радянська влада визнала його «чужим» принципам соціалістичного реалізму та наказала залити бетоном. 2018 розпочато відновлення «Стіни пам’яті».
Поховані:
- Амосов, Микола Михайлович
- Андерс, Федір Фердинандович
- Антонов, Олег Костянтинович
- Антонович, Володимир Боніфатійович
- Бабинець, Андрій Євтихійович
- Баглей, Микола Львович
- Бажан, Микола Платонович
- Базилевич, Анатолій Дмитрович
- Бакаєв, Олександр Олександрович
- Баранов, Віктор Федорович
Література
- Київ. Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. Київ : Українська Радянська Енциклопедія, 1981. 736 с.
- Проценко Л. А. Київський некрополь. Київ : Український письменник, 1994. 336 с.
- Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. Київ : Кий, 1997. 374 с.
- Жадько В. О. Байковий некрополь. Київ : Жадько В. О., 2004. 248 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Войцехівська І. Н. Байкове кладовище // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Байкове кладовище (дата звернення: 14.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.11.2021
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
