Брамс, Йоганнес
Брамс, Йога́ннес (нім. Johannes Brahms; 07.05.1833, м. Гамбург, тепер Німеччина ― 03.04.1897, м. Відень, тепер Австрія) ― композитор, диригент, піаніст-віртуоз, представник романтизму.
|
Брамс, Йоганнес (Brahms Johannes) | |
|---|---|
| Народження | 07.05.1833 |
| Місце народження | Гамбург |
| Смерть | 03.04.1897 |
| Місце смерті | Відень |
| Місце діяльності | Німеччина, Австрія |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Максиміліана «За досягнення в науці та мистецтві», «За заслуги» |
| Медалі | Королівського філармонічного товариства |
Зміст
Життєпис
Батько був музикантом.
З 1840 вчився техніці гри на фортепіано в піаніста, капельмейстра О. Ф. Косселя (1813–1865; тепер Німеччина). За три роки вперше в житті зіграв на публіці, виконавши квінтет Л. ван Бетховена та фортепіанний концерт В. А. Моцарта.
1845 за рекомендацією О. Ф. Косселя розпочав навчання в найкращого вчителя музики в м. Гамбурзі Е. Марксена (1806–1887; тепер Німеччина). На заняттях учитель особливу увагу приділяв вивченню творів Й. К. Баха та Л. ван Бетховена і був єдиним, хто одразу підтримав бажання Брамса писати музику.
Під час навчання змушений був заробляти на життя, граючи вечорами в барах. Брамс вирізнявся серед однолітків, був замкнений і відсторонений, поглинений внутрішнім спогляданням. Захоплювався філософією та літературою.
1847 вперше виступив публічно перед гамбурзькою аудиторією, виконавши на фортепіано «Фантазію» С. Тальберга (1812; тепер Швейцарія ― 1871; тепер Італія).
Перший повний сольний концерт відбувся 1848. Брамс виконав фуги Й. С. Баха, твори Е. Марксена та ін. Концерт не приніс особливого визнання юнакові, що спонукало його заглибитися в композиторську діяльність. 1852 Брамс написав перший твір ― «Сонату fis-moll (опус 2)».
1853 вперше видав твори під своїм ім’ям у м. Лейпцизі. Цього самого року гастролював Німеччиною разом зі скрипалем Е. Ремені (1828; тепер Угорщина ― 1898; США). Під час поїздки познайомився з Й. Йоахімом, Ф. Лістом та ін. Кожен із цих митців вплинув на становлення Брамса.
Перебуваючи в м. Дюссельдорфі (1853), потоваришував із Р. Шуманом. Відтоді був бажаним гостем у будинку Шуманів, вражених Брамсом і як музикантом, і як людиною. Р. Шуман усіляко підтримував Брамса, популяризував його творчість у вищих музичних колах того часу.
Під впливом Р. Шумана, його дружини К. Шуман (1819–1896; тепер Німеччина), а також Й. Йоахіма Брамс не лише навчився грати на органі, але й почав писати композиції для цього інструмента.
Після повернення до м. Гамбурга познайомився з піаністом і диригентом Г. фон Бюловом .
Смерть Р. Шумана (1856) наштовхнула Брамса на ідею написати новий твір ― «Німецький реквієм» (нім. Ein deutsches Requiem).
1857 Брамса запросили в м. Детмольд керувати придворним хором. Одночасно давав уроки гри на фортепіано принцесі Фредеріці. 1859 повернувся до м. Гамбурга.
1862 виступав у м. Відні як піаніст і диригент.
Після смерті матері (1865) відновив роботу над «Німецьким реквіємом», який згодом визнали шедевром європейської класики. 10.04.1868 відбулася тріумфальна прем’єра твору в головному соборі м. Бремена.
Від 1871 постійно жив у м. Відні, де концертував як виконавець і диригент. Влітку зазвичай їздив до курортних міст Італії та Швейцарії, де знаходив натхнення для нових творів.
Усі партитури залишив Товариству любителів музики (Віденська філармонія).
Творчість
Спадщина Брамса представлена різними музичними жанрами (крім опери). Автор чотирьох симфоній (1876, 1877, 1883, 1885). Останню вважають одним із найвищих досягнень симфонічного мистецтва другої половини 19 ст. Циклічну композицію симфонії сприймав як інструментальну драму, а її частини поєднував ідеєю поетичності.
Писав інструментальні концерти, зокрема скрипковий (1878) і фортепіанний (1881); а також твори вокально-оркестрові («Німецький реквієм»), камерно-інструментальні, вокальні (понад 200 сольних пісень і 100 обробок народних пісень). Особливу популярність здобули «Угорські танці» (нім. «Ungarische Tänze», 1869, 1880) і «Колискова» (нім. «Wiegenlied»; уперше опубліковано 1868).
Над жодним твором не працював так довго, як над «Німецьким реквіємом». Канонічний реквієм має складатися з уривків літургійної меси, однак Брамс відмовився від цього правила. Натомість вибирав цитати з Біблії М. Лютера, при цьому вони не містили імені Ісуса Христа. У такий спосіб композитор прагнув створити універсальний і всеосяжний текст (навіть пропонував перейменувати його на «Людський реквієм»).
Досконало володів композиторською технікою, засобами контрапункту. Твори Брамса ґрунтуються на фаховому знанні музики різних епох і стилів. Сповідував естетику «поетичної» музики.
Йоганнес Брамс - «21 угорський танок»
Йоганнес Брамс - Найкращі твори
Розвивав класичні традиції, збагатив їх рисами романтизму. Музика Брамса оспівує свободу особистості, моральну стійкість, мужність. Вона сповнена тривогою за долю людини, перейнята неспокоєм, бунтарством і водночас ліризмом. У творах імпровізації тісно переплетені з суворою логікою розвитку. Наприклад, у «Німецькому реквіємі» поєднана прониклива лірика та епічний розмах, глибокий драматургічний і філософський зміст. Подібний симбіоз героїко-епічних рис і ліричного спрямування властивий камерно-інструментальній музиці пізнього періоду (друге і третє фортепіанне тріо, сонати для скрипки, віолончелі з фортепіано).
Фортепіанним творам композитора притаманне тонке мотивне розпрацювання та розвинута контрапунктна фактура. Брамс писав сонати, мініатюри, вальси, рапсодії тощо. В останній період творчості створив капричіо (див. Каприс) та інтермецо.
Брамс та Україна
1880 відвідав Галичину, дав концерт у м. Львові (разом із Й. Йоахімом).
Був почесним членом Галицького музичного товариства.
У квітні 2011 в м. Києві відбулась прем’єра «Німецького реквієму» українською мовою. Твір виконав Київський симфонічний оркестр та хор під керівництвом диригента Р. Макмерріна (1939; США).
Нагороди та визнання
Кавалер орденів Максиміліана «За досягнення в науці та мистецтві» (1874), «За заслуги» (Pour le Mérite; 1886), Леопольда (1889) та ін. Нагороджений золотою медаллю Королівського філармонічного товариства (1877), австрійським почесним знаком «За науку і мистецтво» (1896). Почесний доктор Вроцлавського університету (з 1879), Кембриджського університету (з 1877) та ін.
Почесний громадянин м. Гамбурга (з 1889).
На честь композитора названо астероїд.
Повний комплект симфоній Брамса записали диригенти: К. Аббадо, Г. П. М. Абендрот, Н. Арнонкур, В. Ашкеназі, Д. Баренбойм, Дж. Барбіроллі, К. А. Л. Бем, Л. Бернстайн, Б. Вальтер, Г. фон Караян, Є. Мравінський, Л. Стоковський, А. Тосканіні, В. Фуртвенглер та ін.
Додатково
Уже перша симфонія композитора стала справжнім епічним твором. Писав її бл. 15 років, постійно вдосконалюючи. Коли твір було вперше представлено в м. Відні (1876), його назвали «Десятою симфонією Бетховена». Про схожість творів Брамса з пізнім Л. ван Бетховеном зауважив 1853 композитор А. Дітріх (1829–1908) у листі до композитора Е. Науманна (1832–1910; обидва ― тепер Німеччина.
Р. Шуман називав Брамса «генієм» і «юним орлом», а 1853 проголосив двадцятирічного митця рятівником німецької музики.
Брамс перейняв девіз Й. Йоахіма: «Вільний, але самотній» (нім. «Frei, aber einsam»).
Більшість творів Брамса короткі та мають прикладний характер.
У біографії композитора зауважено, що в 57 років він оголосив про завершення творчої кар’єри. Однак після цього дав світові неймовірні твори: «Сонату для кларнета» (1894), «Тріо для фортепіано, кларнета і віолончелі ля мінор ор. 114» (1891), «Квінтет для кларнета, 2-х скрипок, альта і віолончелі сі мінор ор. 115» (1891) та ін.
1889 «Угорські танці» у виконанні Брамса записали на фонограф (хоча тривають суперечки щодо автентичності голосу на записі).
Один із найпопулярніших творів композитора «Колискова», яку Брамс створив на честь народження сина своєї доброї знайомої Б. Фабер,
Брамс був перфекціоністом, тому знищив чимало ранніх творів.
У середині ― другій половині 19 ст. між німецькими композиторами точилася дискусія про зміст і структуру музичних творів (так звана «війна романтиків»). Брамс, разом із К. Шуман і Й. Йоахімом, представляли консервативну групу музикантів. Опонували їм прибічники радикального напряму в музиці Р. Вагнер, Ф. Ліст, Г. фон Бюлов та ін. Унаслідок суперечки сучасники сприймали Брамса як безнадійно застарілого митця. Попри це ― він популярний і сьогодні.
Література
- Dietrich A., Widmann J. Recollections of Johannes Brahms / Trans. from germ. New York : Charles Scribner’s Sons, 1899. 211 p.
- Друскин М. История зарубежной музыки : в 5 вып. 6-е изд. Москва : Музыка, 1983 Вып. 4: Вторая половина XIX века. 526 с.
- Musgrave M. Brahms: A German Requiem. Cambridge : Cambridge University Press, 1996. 97 p.
- Swafford J. Johannes Brahms: A Biography. New York : Vintage Books, 1999. 700 p.
- Сердюк А. В., Уманец О. В. Пути развития украинского и зарубежного музыкального искусства. Харьков : Основа, 2001. 248 с.
- Johannes Brahms: Life and Letters / Trans. from germ. Oxford : Oxford University Press, 2001. 858 p.
- Floros C. Johannes Brahms, Free But Alone: A Life for a Poetic Music / Trans. from germ. New York : Peter Lang, 2010. 291 p.
- Platt H. Johannes Brahms: A Research and Information Guide. 2nd ed. London : Routledge, 2016. 550 p.
- Owen B. The Organ Music of Johannes Brahms. Oxford : Oxford University Press, 2018. 184 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Школьнікова А. К. Брамс, Йоганнес // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Брамс, Йоганнес (дата звернення: 27.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.07.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
