Бернстайн, Леонард
Бернста́йн, Леона́рд (англ. Bernstein, Leonard; імʼя при народженні — Луї (Louis); 25.08.1918, м. Лоуренс, штат Массачусетс — 14.10.1990, м. Нью-Йорк, США) — диригент, композитор, піаніст, педагог, лектор-просвітитель, музично-громадський діяч.
|
Бернстайн, Леонард (Bernstein, Leonard) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Louis |
| Народження | 25.08.1918 |
| Місце народження | Лоуренс |
| Смерть | 14.10.1990 |
| Місце смерті | Нью-Йорк |
| Напрями діяльності | Музичне мистецтво |
Зміст
Життєпис і діяльність
Народився в єврейській сім’ї емігрантів з України, батько (родом із селища поблизу м. Рівного) був дрібним підприємцем, оптовим постачальником перукарських товарів.
З 11 років брав уроки гри на фортепіано. З 14-річного віку під керівництвом педагога Х. Г. Коатс (1900–1989; США) напрацьовував технічну базу фортепіанної гри. 1935 закінчив Бостонську латинську гімназію, 1939 — Гарвардський університет. Історію та теорію музики вивчав у В. Г. Пістона (1894–1976; США) та А. Т. Мерріта (1902–1998; США), композицію — у Е. Б. Хілла (1872–1960; США), фортепіано — Г. Гебхарда (1878–1963; Німеччина — США). 1936 склав перші композиції — кілька фортепіанних п’єс, 1939 — музику до комедії Аристофана «Птахи», поставленої у клубі університету (сам диригував її виконанням — неофіційний диригентський дебют).
Навчався в Музичному інституті Кертіс у м. Філадельфії (1939–1941). Вивчав диригування у класі диригента та педагога Ф. Рейнера (1888–1963; тепер Угорщина — США), оркестровку — у композитора Р. Томпсона (1899–1984; США), контрапункт — у Р. Штерна (1874–1967; Австрія — США), гру на фортепіано — у І. Венгерової (1877–1956; тепер Білорусь — США).
1940–1942 щоліта приїздив до шеститижневої музичної школи вищої майстерності в маєтку Танглвуді (неподалік м. Ленокса, штат Массачусетс), де вдосконалювався під керівництвом диригента С. Кусевицького (1874–1951; тепер РФ — США). 1942 перебував там як асистент С. Кусевицького; написав Сонату для кларнета і фортепіано (перше виконання відбулося 21.04.1942 у м. Бостоні, в Інституті сучасного мистецтва).
1942–1943 працював у музичному видавництві «Хармс-Ремік» («Harms-Remick»), здійснював переклади пісень, записував імпровізації джазистів. У цей період виступав з концертами як піаніст.
У концертному сезоні 1943–1944 працював помічником головного диригента симфонічного оркестру Нью-Йоркської філармонії А. Родзинського (1892–1958; тепер Хорватія — США). 14.11.1943 підмінив у концерті захворілого диригента Б. Вальтера. Без жодної репетиції з оркестром провів концерт симфонічної музики у найбільшому концертному залі Америки — Карнегі-холі, радіотрансляція йшла по всій країні. Цей виступ відразу зробив його всесвітньо відомим.
1945–1949 працював головним диригентом Нью-Йоркського міського симфонічного оркестру управління громадських робіт. Урізноманітнив і оновив репертуар оркестру за рахунок виконання творів композиторів 20 ст.: пропагував сучасну американську музику, твори П. Гіндеміта, Д. Мійо, І. Стравінського, виконав оперу «Воццек» А. Берга, уперше в США — «Музику для струнних, ударних і челести» Б. Бартока. Водночас 1944–1946 дебютував із дев’ятьма різними оркестрами в США та Канаді. 1946 диригував концертами американської музики з чеським філармонічним оркестром на фестивалі «Празька весна» (європейський дебют як диригента). Того ж року А. Тосканіні запросив Бернстайна на проведення двох концертів із симфонічним оркестром Ен-Бі-Сі (NBC Symphony Orchestra). 1950 на музичному фестивалі у Нідерландах диригував Другою симфонією Г. Малера, виконання якої було сприйнято як «музична сенсація», 1951 — світовою прем’єрою Симфонії № 2 Ч. Айвза з Нью-Йоркським філармонічним оркестром. Був першим американським диригентом, який виступив у м. Милані у театрі «Ла Скала»: 1953 диригував оперою «Медея» Л. Керубіні з М. Каллас у головній ролі.
З 1947 до кінця життя співпрацював з Ізраїльським симфонічним оркестром, з 1988 — його почесний диригент.
Концертний сезон 1957–1958 провів як диригент Нью-Йоркського філармонічного оркестру, суміщав посаду з диригентом Д. Мітропулосом (1896–1960; Греція — Італія), 1958–1969 був його головним диригентом. Поповнював і збагачував репертуар новими творами композиторів різних епох, проводив цикли концертів, присвячені творчості окремих композиторів (Дж. Перголезі, Г. Ф. Генделя, Г. Малера та ін.).
За диригентським пультом виявляв себе як художник романтичного типу, йому притаманна ефектно-темпераментна манера диригування з елементами яскравого артистизму та експресивного динамізму. Бернстайна вважають одним із кращих тлумачів творів Д. Шостаковича. У 1950–1960-х він відродив інтерес до симфонічної музики Г. Малера. У його диригентському портфелі — твори Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Г. Берліоза, Ф. Ліста, А. Брукнера, Я. Сібеліуса, Е. В. Елгара, П. Гіндеміта, Ф. Пуленка, І. Стравінського; музика композиторів 20 ст.: Дж. М. Кейджа, Д. Лігеті, П. Булеза, Л. Беріо, Е. Денисова. Активно пропагував музику композиторів США 20 ст. Диригував прем’єрою «Турангаліла-симфонії» О. Мессіана (1949) у м. Бостоні.
У період розквіту диригентської карʼєри часто виступав у концертах водночас як диригент і соліст-піаніст, виконуючи твори В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, М. Равеля, Дж. Гершвіна, Д. Шостаковича та ін. 1959 з гастролями на чолі Нью-Йоркського філармонічного оркестру відвідав із концертами 17 країн (як диригент провів 50 концертів), зокрема міста Москву, Ленінград (тепер Санкт-Петербург) і Київ (в СРСР перебував 3 тижні). Заключний концерт відбувся у Білому Домі у м. Вашингтоні.
1961 диригував на передвиборчому гала-вечорі президента Дж. Кеннеді.
1970 підготував і провів як диригент та соліст-піаніст дев’яностохвилинну програму (записувалася у м. Відні та околицях), присвячену святкуванню 200-річчя від дня народження Л. ван Бетховена. Імпреза була удостоєна премії «Еммі» та випущена на DVD (2005).
Застосував нову на той час методику проведення концертів — проводив суботні симфонічні концерти для молоді, які транслювалися національним телебаченням — на Ей-Бі-Сі (ABC), Сі-Бі-Ес (CBS), Ен-Бі-Ес (NBС), виступав перед концертами з вступними лекціями і поясненнями до творів. Розкрив себе як лектор-просвітитель, пропагандист музики для всіх вікових та соціальних груп. Музичні передачі на телебаченні мали назву «Omnibus» (лат. — усім). Вони стали культовими шоу 1950–1960-х. За період 1958–1973 вийшли в ефір понад 50 передач.
Автор книг, присвячених творчості різних композиторів, питанням природи музики, джазовому мистецтву, азам диригентської майстерності: «Радість музики» (1959), «Концерти для молоді» (1962), «Нескінченна різноманітність музики» (1966), «Питання без відповіді» (1976), «Відкриття» (1982).
Від 1951 викладав літні курси диригування в Танглвуді. 1951–1956 викладав диригування (був запрошеним професором музики) в Університеті Брандейса у м. Волтемі (шт. Массачусетс), заснував там фестиваль творчих мистецтв (1952; 2005 перейменований на фестиваль творчих мистецтв Бернстайна). 1973 прочитав 6 музичних (телевізійних) лекцій у Гарвардському університеті, названих «Питання без відповіді» (за аналогією з назвою камерного твору «Питання, що залишилося без відповіді» Ч. Айвза).
1982 разом із імпресаріо Е. Флейшманом (1924–2010; Німеччина — США) заснував Лос-Анджелеський філармонічний інститут як літню навчальну академію за зразком Танглвуда, працював там художнім керівником та викладав диригування (до 1984). Улітку 1990 разом із диригентом М. Т. Томасом (нар. 1944; США) заснував Тихоокеанський музичний фестиваль у м. Саппоро (Японія), що існує досі.
1969 склав повноваження головного диригента філармонічного оркестру Нью-Йорка, але продовжив виступати як диригент із оркестрами США та Європи: Нью-Йоркським філармонічним оркестром, Ізраїльським філармонічним оркестром, Віденським філармонічним оркестром, Національним оркестром Франції, Бостонським симфонічним оркестром тощо. Останній раз диригував 19.08.1990 в Танглвуді симфонічним оркестром Бостона. Похований на цвинтарі Грін-Вуд у м. Нью-Йорку. Концерт його пам’яті відбувся у Карнегі-холі 14.11.1990.
Творчість
Автор різноманітної музики — великоформатної та камерної, серйозної та розважальної, інструментальної та музично-театральної в усіх жанрах: симфонічному (3 симфонії), музично-драматичному — 2 опери («Заворушення на Таїті», 1952; «Тихе місце», 1983), 3 балети («Серця вільні», 1944; «Факсіміле», 1946; «Діббук», 1974), 5 мюзиклів («У місті», 1944; «Чудове місто», 1953; «Кандид» за твором Вольтера «Кандид, або Оптимізм», 1956, 2-а ред. 1973; «Вестсайдська історія», 1957; «Пенсільванія-авеню», 1976), кілька музичних ревю та мюзиклів у співавторстві з іншими композиторами (ревю «Вечірка з Бетті Комден та Адольфом Гріном», 1977; мюзикл «Божевільна із Західного Центрального парку», 1979), оперета («Меса» — вистава для співаків, інструменталістів та танцюристів на тексти католицької меси та С. Шварца, 1971); писав оркестрову, хорову, камерну музику (для фортепіано, для голосу та фортепіано, для різних ансамблів, для камерного оркестру), музику до театральних спектаклів та кіномузику.
Симфонія № 1 «Ієремія» для сопрано та симфонічного оркестру (1942) на біблійні тексти виконана в січні 1944 Піттсбурзьким симфонічним оркестром під керуванням автора та удостоєна премії критиків м. Нью-Йорка як найкращий твір 1944. Симфонія № 2 «Століття тривог» для фортепіано та симфонічного оркестру (1949) написана за мотивами однойменної збірки віршів В. Одена, присвячена С. Кусевицькому і виконана Бостонським симфонічним оркестром під управлінням С. Кусевицького в рік створення (партію фортепіано виконував автор). Симфонія № 3 «Каддіш» (пам’яті Дж. Ф. Кеннеді) для симфонічного оркестру, великого хору, хору хлопчиків, солістки (сопрано) та читця (1963) уперше виконана оркестром Ізраїльської філармонії. Опера в одну дію «Заворушення на Таїті» на лібрето Бернстайна має автобіографічне забарвлення (про кризу сімейних стосунків сучасного американського подружжя), прем’єра відбулася 12.06.1952 в Університеті Брандейса. Опера «Тихе місце» на 3 дії (1983, лібрето С. Водсворта) — своєрідне за сюжетною тематикою логічне продовження попередньої опери, прем’єра відбулася 17.06.1983 в «Г’юстон Гранд Опера». До великоформатних творів академічного жанру належать: Серенада для скрипки, струнних і ударних за мотивами «Симпозіуму» Платона (1954) і духовно-релігійний хоровий твір «Чічестерські псалми» на біблійні тексти Псалмів для хору і оркестру (1965).
Музично-театральний жанр займає базову частину творчості Бернстайна. Прем’єра першого балету «Серця вільні», створеного у співпраці з хореографом Дж. Роббінсом, відбулася 18.04.1944 у «Метрополітен-опера». Уже в перший сезон балет йшов 161 раз, з ним здійснено тур по країні, цього ж року балет перетворено на мюзикл «У місті» (прем’єра відбулася 28.12.1944 у бродвейському театрі «Адельфі»). Другий мюзикл «Чудове місто» (прем’єра на Бродвеї 1953) завоював 5 премій «Тоні» і в перший сезон пройшов 553 рази. Дж. Роббінсом поставлені й інші два балети Бернстайна — «Факсіміле» та «Діббук», а також мюзикл «Вестсайдська історія» — сучасна адаптація (під реалії Америки 1950-х) п’єси В. Шекспіра про історію кохання Ромео та Джульєтти (Тоні та Марії) на тлі чвар двох угруповань — нащадків емігрантів з Європи та пуерториканців за вплив в одному з районів м. Нью-Йорка. Мюзикл, прем’єра якого відбулася 26.09.1957 у бродвейському театрі «Вінтер Гарден» («Winter Garden»), був показаний 734 рази, отримав премію «Тоні» у двох номінаціях, театральну премію «Театральний світ», 1968 мюзикл включено до репертуару Лінкольн-центру м. Нью-Йорку, 1961 знято однойменний фільм (режисери Дж. Роббінс, Р. Вайз), удостоєний 10 премій «Оскар».
Бернстайн — композитор романтичного типу мислення: йому властивий програмний тип симфонізму — його симфонії та великі оркестрові твори стимульовані літературним рядом (Симфонія № 1 «Ієремія» на біблейські тексти) або мають тематичний імпульс до створення (Серенада та Симфонія № 2 «Століття тривог»). Музика витримана в стилістиці еклектичного національного американського колориту, ґрунтується на синтезі різноманітних та різнонаціональних елементів: присутні негритянські, латиноамериканські, ковбойські мотиви, елементи фольклору цих етносів, інтонаційні звороти й мотиви популярних американських вуличних пісень і танців, що поєднуються з європейською музичною ментальністю. Бернстайн також змішує класичні структурні принципи європейської музики з імпровізаційно-жанровими елементами джазу, свінгу, рок-музики. Музика Бернстайна зовні ефектна, артистична, активно динамічна, заснована на гострих ритмах, винахідливому мелодизмі, гучному та різноманітному оркеструванні за рахунок активного використання ударних та мідних духових інструментів. У ній можна знайти витоки європейського музичного романтизму, неокласицизму і сліди впливу американської музичної культури.
Нагороди та визнання
Лауреат премій диригента Дітсона (1958), Соннінга (Данія, 1965), Е. фон Сіменса (1987), Імператорської премії Японської асоціації мистецтв (1990; використав для створення Фонду освіти через мистецтво).
Удостоєний 2 премій «Тоні», 7 премій «Еммі», 16 премій Греммі, зокрема Греммі за всю творчість (1985).
Командор ордена Почесного легіону (1986). Кавалер Великого Хреста ордена «За заслуги перед Німеччиною» (1987). Кавалер Великого Хреста ордена Заслуг (Італія, 1989).
Нагороджений медаллю Дж. Пібоді (1980), Золотою медаллю Королівського філармонічного товариства (Велика Британія, 1987), медаллю Е. Макдавелла (1987), золотою медаллю Американської академії літератури та мистецтва (1981).
Твори
- The Infinite Variety of Music. New York : Simon and Schuster, 1966. 286 p.
- The Unanswered Question: Six Talks at Harvard. Cambridge : Harvard University Press, 1976. 428 p.
- Findings. New York : Simon and Schuster, 1982. 376 p.
- The Joy of Music. New York : Simon and Schuster, 2004. 315 p.
- Young People's Concerts. Cambridge : Amadeus Press, 2006. 380 p.
- Р о с. п е р е к л. — Музыка — всем. Москва : Советский композитор, 1978. 262 с.
Література
- Ямпольский И. М. Бернстайн Леонард // Музыкальная энциклопедия : в 6 т. Москва : Советская энциклопедия, 1973. Т. 1. С. 438–439.
- Бронфин Е. Вступительная статья к книге // Бернстайн Л. Музыка — всем. Москва : Советский композитор, 1978. С. 3–12.
- Бернстайн Л. // Музыкальный словарь Гроува / Пер. с англ. Москва : Практика, 2001. С. 107–108.
- Лебрехт Н. Маэстро Миф. Великие дирижеры в схватке за власть. Москва : Классика XXI, 2007. 448 с.
- Лебрехт Н. Маэстро, шедевры и безумие. Москва: Классика XXI, 2009. 328 с.
- Акопян Л. Бернстайн Леонард // Музыка XX века. Энциклопедический словарь. Москва : Практика, 2010. С. 71–72.
- Mauceri J. Maestros and Their Music: The Art and Alchemy of Conducting. New York : Vintage Books, 2018. 272 p.
- Луніна А. Є. Бернстайн, Леонард (Луїс) (в авторській редакції). URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:Бернстайн,_Леонард_(Луїс)
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Луніна А. Є. Бернстайн, Леонард // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бернстайн, Леонард (дата звернення: 10.05.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.04.2022
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
