Гмиря, Борис Романович
Гми́ря, Бори́с Рома́нович (05.08.1903, м. Лебедин, тепер Сумської області, Україна ― 30.08.1969, м. Київ, тепер Україна) ― оперний і камерний співак (бас-кантанте). Заслужений артист УРСР (з 1941), народний артист СРСР (з 1951).
|
Гмиря, Борис Романович | |
|---|---|
| Народження | 05.08.1903 |
| Місце народження | Лебедин |
| Смерть | 30.08.1969 |
| Місце смерті | Київ |
| Місце поховання | Байкове кладовище |
| Alma mater | Харківський національний університет будівництва та архітектури, Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | музичне мистецтво |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Орден Леніна |
| Премії | лауреат Всеросійського конкурсу вокалістів, Державна (Сталінська) премія СРСР |
Зміст
Життєпис
Народився в сім’ї робітника-каменяра. Батько і сестра померли під час голодомору 1932−1933.
1914 закінчив початкову школу. Працював кур’єром при з’їзді мирових посередників, вантажником у м. Севастополі, кочегаром, матросом у Чорноморському торговому флоті тощо.
1926−1930 здобував середню освіту на робітфаку. 1935 закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут (тепер Харківський національний університет будівництва та архітектури). 1935−1936 навчався в аспірантурі Харківського науково-дослідного інституту споруд.
1939 закінчив Харківську консерваторію (тепер Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського), де навчався в класі сольного співу П. Голубєва (1883–1966; тепер Україна) ― учня Ф. Бугамеллі (1876–1949; Італія). Соліст Харківського (1936–1939) і Київського (1939–1957) театрів опери та балету. У період окупації України під час Другої світової війни жив у м. Києві, виступав у Київській великій опері. Його вивозили в м. Берлін, де він співав партію Вольфрама («Тангейзер» Р. Вагнера).
1943−1944 працював у м. Кам’янці-Подільському: спочатку в музично-драматичному театрі, який німецька окупаційна влада перевела з м. Полтави; після приходу Червоної армії — у міському музично-драматичному театрі.
Творчість
Індивідуальний виконавський стиль Гмирі спирається на традиції вокальних шкіл: вітчизняної (зокрема, у сфері поєднання музичного й акторського аспектів художнього образу) та італійської (бельканто; сприйняв через П. Голубєва).
Голос Гмирі був позначений помірною силою, проте широким діапазоном (що дозволяв йому виконувати не лише басові, але й баритонові партії), гнучкістю, надзвичайним багатством тембрових і динамічних відтінків, густим і теплим забарвленням, здатністю до органічного злиття з оркестром. Для виконавського стилю співака характерні досконале володіння кантиленою, майстерне філірування звука, виразна дикція, пластичність жесту, відточеність деталей, їх чітка психологічна зумовленість, рубато (варіювання темпу) при бездоганній вокальній і високій загальнохудожній культурі. Втілення у виконавському мистецтві співака широкого діапазону емоційних станів поєднувалося з глибоким психологізмом, драматичною наснаженістю та водночас філософічністю осмислення музичної композицій, шляхетною стриманістю.
Йому притаманна різнобічна ерудиція, зокрема, щодо світової музичної літератури, історії, явищ і процесів духовної культури загалом.
Спирався на принципи системи К. Станіславського, використовував дані акустики, психології, психофізіології, вивчав історичні матеріали, першооснови оперних лібрето, точно прочитував нотний текст, узагальнював власний творчий досвід у теоретичних розвідках.
Цікавився різноплановим у географічному, хронологічному, національному, стильовому відношеннях репертуаром. Створив близько 40 музично-сценічних образів, дав понад 1400 концертів. У концертному репертуарі понад 600 творів світової класики.
Найбільш рельєфно вокальне й акторське обдаровання Гмирі розкрилося в оперних і камерних творах героїко-епічного, філософсько-психологічного, трагедійного спрямування. Мистецтво співака мало істотний вплив на українське академічне вокальне виконавство, його інтерпретації оперних партій та камерних вокальних творів і нині є еталонними.
Виступав із симфонічним оркестром, оркестром народних інструментів, капелою бандуристів, органом. Гастролював у містах СРСР, а також у Чехословаччині, Угорщині, Польщі, Болгарії тощо.
У виконанні Гмирі записано понад 200 платівок із 400 творами українських, російських, західних композиторів. Їх видали понад 120 разів тиражами від 100 до 600 тис. примірників. Здійснено фондові записи на Українському радіо та записи на аудіокасети, компакт-диски (Фонд Бориса Гмирі випустив 15 компакт-дисків).
Режисер-постановник вистави «Моцарт і Сальєрі» М. Римського-Корсакова, яку ставили 1963 в містах Києві, Львові, Ленінграді (тепер м. Санкт-Петербург, Російська Федерація).
Виконавське мистецтво Гмирі цінували композитори, зокрема Ю. Мейтус, Г. Майборода, Г. Жуковський (1913–1976; тепер Україна), Д. Шостакович. Працював із диригентами Київського оперного театру (тепер Національна опера України), а також із В. Небольсіним (1898; тепер Україна ― 1959; тепер Російська Федерація), С. Самосудом (1884; тепер Грузія ― 1964; тепер Російська Федерація), А. Найденовим (1899–1995; Болгарія).
Знімався на телебаченні. Виконав арію Бориса з опери «Борис Годунов» М. Мусоргського у фільмі-концерті «Концерт майстрів українського мистецтва» (1952); українську народну пісню «Ніч яка місячна» у «Голубому вогнику» (рос. «Голубой огонёк», 1962). Зіграв роль Трохима у фільмі-опері «Наймичка» (1963), який зняли на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка (тепер Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка).
Автор публікацій про вокальне мистецтво в періодиці.
Залишив значну епістолярну спадщину.
Про творчість Гмирі писали музичні критики в Україні, республіках СРСР, країнах Європи.
Борис Гмиря - Гуде вітер вельми в полі. Джерело ютуб канал «Соловейко»
Репертуар
У концертах виконував композиції: В. Заремби, М. Лисенка, Я. Степового, К. Стеценка, Л. Ревуцького, К. Данькевича, Ю. Мейтуса, В. Косенка, О. Варламова (1801–1848), О. Гурильова (1803–1858; обидва ― тепер Російська Федерація), М. Глинки, О. Даргомижського, М. Мусоргського, М. Римського-Корсакова, О. Бородіна, Ц. Кюї, П. Чайковського, А. Рубінштейна, С. Танєєва, С. Рахманінова, Г. Свиридова, Й. С. Баха, Ф. Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. ван Бетховена, Ф. П. Шуберта, Р. А. Шумана, Р. Вагнера, Е. Г. Гріга, Ж. Массне та ін.
Співав фрагменти оперних партій (арії, аріозо, речитативи, романси, куплети, пісні, сцени; загалом 75), зокрема, з опер: «Наталка Полтавка» М. Лисенка; «Вій», «Сотник» М. Вериківського; «Садко» М. Римського-Корсакова; «Іоланта» П. Чайковського; «Юдіф» О. Сєрова (1820–1871; тепер Російська Федерація); «Алеко» С. Рахманінова; «Весілля Фігаро», «Дон Жуан» В. А. Моцарта; «Валькірія» Р. Вагнера; «Дон Карлос», «Симон Бокканегра» Дж. Верді; «Дон Кіхот» Ж. Массне; українські та російські народні пісні.
Гмирю вважають одним із найкращих у світі виконавців низки творів, наприклад, вокальних циклів: «Зимова подорож» (нім. «Winterreise») Ф. Шуберта, «Пісні та танці смерті» (рос. «Песни и пляски смерти») М. Мусоргського, «Персидські пісні» А. Рубінштейна тощо. В останні роки життя співав концерти, програми яких складалися з фрагментів оперних партій.
Партії
Серед найкращих партій, що належать до вершинних досягнень української оперної культури: Тарас («Тарас Бульба» М. Лисенка), Кривоніс («Богдан Хмельницький» К. Данькевича; перше виконання ― 1951, друга редакція ― 1953), Сусанін («Іван Сусанін» М. Глінки), Мельник («Русалка» О. Даргомижського), Борис Годунов (однойменна опера М. Мусоргського), Галицький («Князь Ігор» О. Бородіна), Собакін («Царева наречена» М. Римського-Корсакова), Мефістофель («Фауст» Ш. Ф. Гуно), Нілаканта («Лакме» Л. Деліба). Інші партії: Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Трохим («Наймичка» М. Вериківського), Костомаров («Шевченко» В. Йориша), Рущак («Мілана» Г. Майбороди; перше виконання ― 1957), Тихон («Зоря над Двіною»; перше виконання ― 1955), Валько («Молода гвардія», обидві ― Ю. Мейтуса), Руслан («Руслан і Людмила» М. Глінки), Сальєрі («Моцарт і Сальєрі»), Салтан («Казка про царя Салтана», обидві ― М. Римського-Корсакова), Гремін («Євгеній Онегін»), Кочубей («Мазепа»), Томський («Пікова дама», усі ― П. Чайковського), Слуга («Демон» А. Рубінштейна), Рокко («Фіделіо» Л. ван Бетховена), Дон Базіліо («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Жрець («Аїда»), Монтероне («Ріголетто»), Лодовіко («Отелло»), Барон («Травіата», усі ― Дж. Верді), Гаспар («Корневільські дзвони» Р. Планкетта), Колен («Богема» Дж. Пуччині) та ін.
Нагороди та визнання
Лауреат Всеросійського конкурсу вокалістів (Москва, 1939; друга премія), Державної (Сталінської) премії СРСР (1952).
Орден Леніна (1960).
На будинку, де жив Гмиря, у м. Києві (Хрещатик, 15), розміщено меморіальну дошку (1973, скульптор І. Кавалерідзе).
1979 на могилі співака встановлено надгробок ― робота скульптора К. Кузнецова (1913–1984; тепер Російська Федерація) і архітектора В. Гнєзділов (1922; тепер Російська Федерація ― 1999; Україна).
У квартирі Гмирі відкрито музей та створено Фонд його імені (1993).
У м. Лебедині при Будинку культури засновано кімнату-музей Гмирі.
Імʼям митця в містах Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Сумах, Лебедині, Дніпрі та ін. названо вулиці; у містах Дніпрі, Лебедині, Полтаві, Харкові ― музичні школи.
2003 Національний банк України випустив пам’ятну монету, а Укрпошта — поштову марку із зображенням Гмирі.
Щорічно в містах Дніпрі, Лебедині, Сумах відбуваються дитячо-юнацькі конкурси його імені.
2004 Міністерство культури України, Київська міська державна адміністрація та Фонд Гмирі заснували Міжнародний конкурс вокалістів імені Гмирі, який проводять раз на 3−4 роки.
1992 ім’я Гмирі внесено до списку 100 славних українців за тисячолітню історію України, 2001 — в альманах «Видатні діячі України минулих століть», 2002 — в альманах «Золота еліта України».
Додатково
У Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського 2003 відбулася наукова конференція, присвячена 100-річчю від дня народження співака.
Праці
- Статті, листи, спогади. Київ : Музична Україна, 1975. 430 с.
- Дневники. Щоденники: 1936−1969 / Упоряд. Г. Принц. Харків : Фоліо, 2010. 880 с.
Література
- Кириченко Т. О. Борис Романович Гмиря. Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1958. 15 с.
- Ревуцький Л. Незабутній голос // Музика. 1970. № 4. С. 4.
- Архімович Л. Борис Гмиря (в оперному репертуарі). Київ : Музична Україна, 1981. 120 с.
- Москалець О. Доля, довша за життя // Музика. 2003. № 5. С. 24–26.
- Українські співаки у спогадах сучасників / Авт.-упоряд. І. Лисенко. Київ : Рада ; Львів; Нью-Йорк : М. П. Коць, 2003. 780 с.
- Зав’ялова О. К. Світогляд особистості: Борис Гмиря — співак, артист, людина // Сучасна картина світу: інтеграція наукового та позанаукового знання. 2004. Вип. 3. С. 222–228.
- Лисенко І. Висока мудрість простоти // Музики сонячні дзвони. Київ : Рада, 2004. 391 с.
- Науковий вісник Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. 2006. Вип. 39. Кн. 6: Борис Гмиря. Погляд з XXI століття. 119 с.
- Принц Г., Копиця М., Цимбаліста Н. Гмиря і Шостакович. Київ : Фонд Бориса Гмирі, 2006. 295 с.
- Швидків Г. Вокальні традиції Бориса Гмирі як основа національної системи виховання співаків // Молодь і ринок. 2013. № 1 (96). С. 82–86.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Немкович О. М. Гмиря, Борис Романович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гмиря, Борис Романович (дата звернення: 28.04.2024).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.08.2023
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
