Відмінності між версіями «Антоній Печерський»
| Рядок 19: | Рядок 19: | ||
|Традиція/школа= | |Традиція/школа= | ||
|Відзнака= | |Відзнака= | ||
| − | |Стать= | + | |Стать=ч |
}} | }} | ||
==Джерела відомостей про Антонія== | ==Джерела відомостей про Антонія== | ||
Версія за 10:39, 27 травня 2019
Антóній Печéрський (в миру Антип чи Антипа; бл. 983 — 1073) — релігійний діяч, зачинатель чернецтва в Київській Русі, засновник Києво-Печерського монастиря (див. Києво-Печерська лавра) та Чернігівського печерного монастиря (тепер Троїцько-Іллінський монастир). Уособлює перенесення на Київські терени благословення, аскетичного досвіду та правил монастирського життя Афонської гори.
|
Антоній Печерський | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Антип |
| Народження | 983 |
| Місце народження | Любеч, Ріпкинський район, Чернігівська область, Україна |
| Смерть | 1073 |
| Місце смерті | Київ, Україна |
| Місце поховання | Києво-Печерська лавра |
| Місце діяльності | Києво-Печерська лавра, Київ, Троїцько-Іллінський монастир, Чернігів |
| Напрями діяльності | релігія |
Зміст
Джерела відомостей про Антонія
Достовірних відомостей про життя Антонія Печерського небагато. У рукописах «Повісті минулих літ» (поч. 12 ст.) та «Києво-Печерського патерика» (13 ст.) збереглися сліди оповіді (приблизно кін. 11 ст.) про заснування Печерської обителі та її перших подвижників. Список «Києво-Печерського патерика» містить посилання на давніший рукопис житія Антонія Печерського. У друкований «Патерик» (17 ст.) увійшов значно пізніший компілятивний текст житія.
Реконструкція життєпису Антонія Печерського ускладнена суперечностями з іншими документами — житієм Феодосія Печерського, «Словом про створення церкви Печерської», різними редакціями «Патерика» тощо.
Життєпис і діяльність
За «Патериком печерським, або Отечником», народився у м. Любечі на Чернігівщині. Мирське ім’я (Антип) згадане лише в списку «Повісті минулих літ» другої пол. 15 ст. Замолоду відзначався набожністю, схильністю до самітництва; жив у власноруч викопаній печері на околиці м. Чернігова.
Згодом рушив на Афон, де прийняв постриг, обравши ім’я Антоній (місцем постригу називають Велику Лавру, Євсигменів монастир або давньоруську обитель Ксілургу, але жодна версія станом на 2019 не підтверджена). Продовжив аскетичний подвиг на Святій горі за прикладом афонських анахоретів.
Отримавши благословення повернутися на Русь, прибув до м. Києва (бл.1013) за князювання Володимира Святославича. Шукаючи місце, схоже на Афон, оселився у печері, викопаній варягами на схилі р. Дніпра, у княжому селі Берестовім. Після смерті князя (1015), в часи міжусобної боротьби за київський престол, повернувся на Афон (свідчення про нову подорож на Афон з’являються тільки в другій редакції «Києво-Печерського патерика», 1462). Після утвердження на престолі Ярослава Мудрого повернувся до Києва (не пізніше 1030-х років). Оселився в окремій печері (на території Дальніх, тепер Феодосієвих, печер), колись облаштованій Іларіоном — майбутнім митрополитом Київським і всієї Русі. Ймовірно, від Антонія Іларіон прийняв чернечий постриг.
Вів аскетичне, доброчесне життя, що стало духовним взірцем для подвижників. У житії згаданий або в сані ієромонаха, який сам постригає та висвячує у священики, або, не маючи сану, благословляє на це пресвітера Нікона (зокрема при рукопокладенні Феодосія Печерського). Після смерті Ярослава Мудрого (1054) навколо Антонія гуртується спільнота ченців, серед яких були й люди з ближнього оточення князя Ізяслава Ярославича. Постриг придворних Варлаама й Єфрема (майбутнього митрополита Переяславського) став початком гострого конфлікту князя з Антонієм.
Згідно з житієм, постійні відвідини подвижників, учнів, прочан спонукали Антонія й частину самітників перебратися на сусідню гору. Спільними зусиллями були облаштовані печерна церква та келії. Це стало початком відліку історії Києво-Печерського монастиря. Антоній пішов у затворництво, поставив ігуменом Варлаама. Після переходу останнього до обителі святого Димитрія, благословив на ігуменство Феодосія (бл. 1062). На прохання Антонія князь Ізяслав віддав новоутвореному монастирю гору над печерами, де була закладена дерев’яна церква та келії для братії. Монастир жив за правилами і статутом, перейнятими з афонських обителей. Сам Антоній, відійшовши від управління монастирем, проводив роки в усамітненні.
Повстання киян, обурених правлінням Ізяслава Ярославича, та черговий конфлікт з князем спонукали Антонія Печерського 1068-1069 перебратися до м. Чернігова. Обставини конфлікту не прояснені, за панівною версією — Ізяслав безпідставно підозрював Антонія у підтримці полоцького князя Всеслава Брячиславича при захопленні тим великокняжого престолу. Знайшовши прихисток у чернігівського князя Святослава, засновує на Болдиних горах новий печерний монастир.
Повернення Антонія до м. Києва по-різному датується в джерелах: або в рік короткочасного повернення на престол Ізяслава (1069), або від моменту князювання в Києві Святослава (1073).
За переказами, визначив місце для будівництва кам’яного собору Успіння Пресвятої Богородиці, брав участь у закладенні храму.
Спочив на 90-му році життя. Точний день його смерті невідомий. Похований у власній печерній келії в Ближніх (Антонієвих) печерах Києво-Печерської лаври. За заповітом Антонія, його мощі «віддалені від очей людських» і перебувають «під спудом» — у глухо запечатаних раках, не відкритих для поклоніння. Шанування пам’яті святого в день 10 липня встановлене не раніше другої половини 17 ст. Його ім’ям названі також печери православного Троїцько-Іллінського монастиря в м. Чернігові.
Вшанування Православною церквою
Чіткі відомості про час канонізації Антонія Печерського відсутні; історики відносять її до другої пол. 12 – першої чв. 13 ст. В Успенському соборі Києво-Печерського монастиря Антонію присвячений престол на хорах. На честь Антонія складені канони. Від 12 ст. існували ікони Антонія і Феодосія Печерських. Відомо кілька типів зображення Антонія: одноособові, поряд із Феодосієм Печерським, у когорті обраних святих, на іконах Собору Києво-Печерських святих тощо. Найдревніше зображення Антонія і Феодосія перед Богоматір’ю збереглося на Печерській іконі Божої Матері (бл. 1288).
З його ім’ям пов’язують реорганізацію Києво-Руських монастирів на засадах суворих чернечих традицій Афону. Наслідком подвижницької діяльності Антонія Печерського стала поява скитів у містах Чернігові, Любечі, Галичі, Володимирі-Волинському та інших культурно-політичних центрах Русі.
Додатково
- У джерелах згадано про невдалі розкопки печери Антонія з метою забрати його мощі, зокрема йдеться про спробу перенести їх до м. Москви (час не вказаний). За оповіддю печерського ченця, письменника 17 ст. Атанасія Кальнофойського, з-під землі почали прориватися вогонь і вода, що завадило акції.
- 1459-1461 у м. Новгороді складено службу Антонієві Печерському, яка містить 2 канони святому й детально викладає його житіє. 1643 в м. Києві складений канон преподобним отцям Печерським, у першій пісні якого прославляються засновники Печерського монастиря — святий Антоній і преподобний Феодосій.
- На підставі результатів багаторічних археологічних досліджень встановлено характер устрою давньоруських печерних монастирів (складалися з комплексу невеликих підземних приміщень: печерних келій для проживання монахів, печерних некрополів та підземних церков).
Джерела
- Патерик Києво-Печерський: за редакцією, написаною 1462 року по Різдві Христовому печерським ченцем Касіяном / Упоряд. І. В. Жиленко; відп. ред. В. М. Колпакова. 2-ге вид. Київ : Видавничий дім «КМ Академія», 2001. 348 с. URL: http://litopys.org.ua/paterikon/paterikon.htm
- Нестор Літописець. Повість врем'яних літ. Київ : Фоліо, 2005. 318 с.
- Слово про те, коли заснована була церква Печерська // Храм святого великомученика Димитрія Солунського. URL: http://hram.in.ua/biblioteka/istoriia/67-book67/405-title362
Література
- Творогов О. В. Житие Антония Печерского // Словарь книжников и книжности Древней Руси : в 4 вып. / Отв. ред. Д. С. Лихачев. Ленинград : Наука, 1987. Вып. 1: ХІ — первая половина ХІV в. С. 135–136.
- Thomson F. J. Saint Anthony of Kiev — the Facts and the Fiction: The Legend of the Blessing of Athos upon Early Russian Monasticism // Stefanos: Studia byzantina ac slavica Vladimiro Vavřínek ad annum sexagesimum quintum dedicata. Praha : Slovanský Ústav Euroslavica, 1995. P. 637–668.
- Гайдай Л. І. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях (від найдавніших часів до Хмельниччини). Луцьк : РВВ «Вежа» Волинського державного університету імені Лесі Українки, 2000. 436 с.
- Огієнко І. Українське монашество / Упоряд. М. С. Тимошик. Київ : Наша культура і наука, 2002. 394 с.
- Жития Святых Святителя Димитрия Ростовского : в 12 т. Киев : Свято-Успенская Киево-Печерская Лавра, 2004. Т. 11: Месяц июль. С. 250–286. URL: https://ru.wikisource.org/wiki/Жития_святых_по_изложению_свт._Димитрия_Ростовского/Июль/10
- Жиленко І. В. Преподобний Антоній Печерський. Джерела і матеріали. Київ : Фенікс, 2015. 502 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Антоній Печерський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антоній Печерський (дата звернення: 3.05.2024).
Оприлюднено: 21.05.2019
Важливо!
Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.
Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.
Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.
Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів
Офіс Президента України
Верховна Рада України
Кабінет Міністрів України
Служба безпеки України
Міністерство оборони України
Міністерство внутрішніх справ України
Національна поліція України
